Саме з такими почуттями 30 березня 2018 року в будинку культури с. Ласківці Теребовлянського району проведено вперше інсценізоване дійство Хресної дороги, яке було присвячене Великодню й Героям війни на Сході України з москалями. Гості та мешканці села були вражені незвичністю постановки, грою юних акторів та вишуканим співом відомих піснярів.
На початку слід зазначити, що с. Ласківці одне з найбільших у районі, в ньому живуть привітні та небайдужі люди, а старостою ось вже 2,5 роки є демобілізований боєць АТО, 24- річний Андрій Мацьків, який пройшов всі жахіття війни на передовій. До речі, на подібних посадах серед усіх сіл району Андрій один такий.
Перегляньте також:
- Тернопіль для ЗСУ: 275 військових отримали допомогу на реабілітацію у 2024
- 5 сайтів для пошуку роботи в Тернополі
Якраз за сприяння цього старости й відбулося вперше небувале досі дійство у селі. Ідейним наставником, режисером та постановником, ведучою виступила Руслана Маркевич, хореограф центру культури і дозвілля, чоловік якої Володимир являється волонтером вже багато років, якщо можна так сказати, у них волонтерський родинний підряд.
«Найперше, – розповідає пані Руслана, – я звернулася по допомогу до наших священиків УГКЦ о. Романа та митрофорного протиієрея УПЦ КП о. Василя. З їх допомогою нам вдалося скласти гарний і компактний сценарій, запросивши учнів нашої ЗОШ 4 – 11 класів за акторів, більшість з них займаються в школі у відповідних гуртках. Головну роль, Ісуса Христа грав учень 10 класу Володя Видаш, інші учні виконували ролі решти дійових історичних персонажів останнього прижиттєвого шляху Ісуса на Голгофу. Готувалися довго, але діти з охотою ходили на репетиції та з великим бажанням грали свої ролі. А для виконання страсних пісень запросили теребовлянця, викладача відділу народної хореографії Теребовлянського вищого училища культури та мого вчителя, Василя Панюса. Він є членом Національної спілки хореографів України, член Асоціації діячів естрадного мистецтва України, неодноразовий лауреат перших премій Всеукраїнських конкурсів гумору і сатири, а також Міжнародного подібного конкурсу, він артист розмовного жанру, музикант, хореограф, відомий на всю Україну і за кордоном. А ще його називають «людина-оркестр», бо грає на багатьох музичних інструментах і водночас співає. Також за рекомендацією наших друзів-волонтерів, а саме голови Міжнародного благодійного фонду «Чесна Україна» Любові Солтис, ми запросили народний аматорський гурт «Більчанки», де художнім керівником заслужений діяч культури України Віра Тесля із с. Більче Золоте Борщівського району. Як ви бачили, всі співаки виконали більше 10 страсних пісень. Ну, а як пройшла наша міні-вистава я не скажу, про це вам і глядачам вже судити. Я всім дякую, найперше, директору ЦКІД Ірині Кришовській, особлива подяка вчителям школи, зокрема Надії Штаблаві, також висловлюю щиру подяку постійним нашим спонсорам, підприємцям села, які допомагають фінансово-матеріально землякам-захисникам нашої Батьківщини та їх родинам з початку війни чи опосередковано, чи через волонтерів.».
Все ж ми не будемо судити, ми дамо реальну оцінку даному дійству. У великому сільському клубі зібралося чимало глядачів, серед них були молоді та старші люди, а мами поприводили й мацьопких діточок, деяким з них лише по 3 – 5 рочків. От саме по їх реакціях і можна оцінити багато чого і не лише гру акторів, спів піснярів. Спостерігаючи за маленькими милими личками й бачучи на них захоплення, подив, жаль… та всю гамму почуттів, можна з впевненістю сказати, що у їх родинах все добре, їх правильно виховують батьки, виховують у любові до Бога. О-н-н дитя сидить з відкритим ротиком, іншій дівчинці течуть слізки, а ще інші шарпають маму чи татка за рукав і шепочуть свої «чомучки», типу – а чому Ісуса б’ють, знущаються над ним? А Він не помре, мамо, насправді? – і т.п. безліч раз. Від такого й дорослим на очах виступає волога…
Головний же актор, Володя Видаш, на запитання «як тобі було грати Ісуса, що ти відчував при цьому?», відповів так: «Ви знаєте, незвично… Мене розпирали почуття – одночасно був у великому захопленні, бо ж не кожному довірять таку роль, в той же час трішки боязко було, в сенсі, щоб не напартачити. Також спочатку сковувала присутність багатьох людей, але потім, коли увійшов в роль, те все зникло й з’явилась якась гордість, я насправді аж на сцені зрозумів через які муки пройшов Ісус, відчув їх наяву й тілесно навіть. Мене постійно підтримувала моя мама Галя, вона і тут сиділа в перших рядах, то я намагався дивитися на неї, її теплий погляд заспокоював і надихав мене…»
Якщо дати реальну оцінку заходу, то можна сказати, що вистава пройшла на біс, звичайно, до професіоналізму юним акторам ще далеко, але прем’єра вдалася в повній мірі як юним акторам, так і аматору-режисерові.
Віктор Аверкієв
