…запам’ятати щось таке у стосунках, до чого повертатимешся ще і ще. Так, колекція життєвих моментів у кожного своя. Це як лінії на долоні. Чи відбитки пальців. Особливі. Гортаючи фотоальбоми (такий раритет ще подекуди у декого зберігається) занурюєшся у той момент – наче у піну ароматної ванни, яка тебе розслабляє, наповнює приємними відчуттями та дарує наснагу.
Ні, борони Боже, я не живу лише минулим. Пригадується той відтинок часу, коли ми були молодші, веселіші, та це не означає, що ми такими не залишилися. Як відомо, все пізнається у порівнянні. Живемо з бажанням повернути те, що колись робило нас щасливими. Пам’ятається, у дитинстві для щастя достатньо було одного морозива…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
А тепер, порівнюючи з відповідним періодом минулого року, написала б у своєму робочому звіті, я стала на рік мудрішою та зваженішою, але ставати на граблі таки не розучилася. Як кажуть руки-ноги та чоло пам‘ятають наш національний вид спорту…
«У Мексиці є чудова приказка: La ida es corta, pero ancha (Життя коротке, але широке ). Тобто, у нас є широта, можливість вибору в будь-який момент. Ви коли-небудь замислювалися над тим, чим би займалися, якби жили не одне життя? Або чим вам належить заповнити ще двадцять- тридцять років? У будь-якому випадку в кожного є більше часу, ніж думаєте. Справа лише за ефективним його використанням.
І ось одне з найпростіших вправ від Барбари Шер – авторки бестселера «Мріяти не шкідливо». Ця вправа допоможе визначитися з тим, в який бік рухатися, знайти своє покликання. Отже, уявіть, що у вас є п’ять життів. Що б ви робили в кожному з них? Ви – це не п’ять різних людей, а просто проживаєте п’ять разів поспіль, щоразу ретельно досліджуючи якийсь свій талант, інтерес, спосіб життя.
Якби у мене було п’ять життів, я б стала …
Можливо, танцівницею. Пам‘ятаю, тато купив «Серенаду» – програвач на платівки, яких в нас було чимало. Смак до музики тоді до мене, шестилітньої, так і прилип. Вмикали на моє прохання «хмарки» – платівку з українськими троїстими музиками в упаковці небесного відтінку. І я скакала, як уміла. Від душі. Ще тоді відчувала мелодію просто шкірою, кожною клітиночкою свого малого тільця. І досі розрізняю музику за наявністю «мурашок» – відгомону емоцій, гармонії, викликаної в тілі і душі.
З музикою багато в житті пов‘язано. Але так і не звінчалася з цією стихією. Практично щодня прокидаюся з новою музикою в свідомості, яка невідь звідки береться. «Ти втретє цього літа зацвітеш…» – звучала нині особлива пісня, що виникала…ні, не з файлів підсвідомості, а надлітала кожною ноткою, кожним звуком з виднокола, з того окрайця неба, що ділиться усім із землею навпіл, по-братськи. Наче бачила ті звуки в промінні, в зграйці пташок. Навіть начерки, пуп‘янки листя билися в ритмі мелодії. За кілька десятків секунд тривалості пісні, вималювала акордами в душі чудернацькі малюнки щастя: «…кімната втратить риси супокою, бо речі увійдуть у твій кортеж…»
Ні, співачкою я б не стала. Хоча в дитинстві та юності співала у хорах та ансамблях. Тепер лише, переглядаючи шоу «Голос країни» безпомилково визначаю разом із суддями проекту сильніших, харизматичніших виконавців. Судді і не знають, що мають такого дублера в Тернополі!
Писати почала років у чотири. Як і малювати зрозумілі речі. Намалювала дівчинку Катрусю з «Катрусиного кінозалу», чинно підписала свою картину і самостійно понесла в художню школу. Там мені пояснили, що я талановита, але ще дуже маленька і приходити треба після семи літ. А в семирічному віці вже займалася літературною діяльністю – написала першу свою книгу про спалене німцями село сторінок на десять, з ілюстраціями. Мама досі береже мій перший самвидав…
Пишу, відколи навчилася складати в потік слова. І однозначно, скільки б мені не накапало з Неба – не проминула б можливості писати.
Отак випурхнув у світ метелик моєї творчості зі скриньки нерозтрачених почуттів, метелик емоцій, у які віриш і відчуваєш серцем. Прагну, щоб той метелик прожив не один день…
Кажуть, у кожної людини, як у надрах землі, є все, що потрібно для повноцінного життя. І лише від кожної людини залежить, що вона дістане з глибини своєї душі, яке почуття, відчуття, емоцію, знання. Який талант розвине у собі, ким стане.
Ставайте, у вас ще є шанс. Не чекаючи наступного життя…
Зоряна Замкова
