Ця поетична книжка у прозі настояна не лише на почуттях, а й на поетапних життєвих віхах. Адже першу її частину професор Олег Смоляк написав, ще тоді, був студентом музичного училища ім. Соломії Крушельницької. А далі події розгортались у звичному ритмі життя, якби не один вельми цікавий випадок. Вирішив Олег якось поїхати в Карпати разом із учасниками обласної школи туризму. Поселились вони майже біля румунського кордону. Одного разу пішов там до місцевої крамнички і купив книжку Петра Маха «Етюди». Як зараз пам’ятає те прізвище. Збірку прочитав на одному диханні. Враження від прочитаного було таке колосальне, що аж сам почав писати. Згодом, коли продовжував навчання у Львівській консерваторії, потрапив на зустріч із письменником Ростиславом Братунем. Після того, навпаки, перестав писати – як хто відсік, згадує пан Олег. І лише через кілька десятиліть знову взявся за перо. Сталося це у 2015 році.
Мова про збірку етюдів «Полумисок долонь», презентація якої відбулась на факультеті мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сам твір, який і дав назву книжці, прозвучав у авторському виконанні. «… А я ніс чарівний квіт до твого серця, але не міг донести, бо пелюстки згорали синім полум’ям у полумиску моїх долонь». Враженнями від книги поділились відомі тернопільські письменники, викладачі та студенти факультету мистецтв ТНПУ. Серед них Марія Ганич, асистент кафедри театрального мистецтва; Богдан Мельничук – головний редактор журналу «Літературний Тернопіль», заслужений діяч мистецтв України; письменниця Валентина Семеняк; Зіновій Кіпибіда – голова Тернопільського обласного літературного об’єднання (НСПУ); поетеса Анна-Віталія Палій; завідувач кафедри театрального мистецтва, професор, народний артист України – В’ячеслав Хім’як; декан факультету мистецтв, кандидат педагогічних наук, доцент – Зиновій Стельмащук.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
У поетеси Анни-Віталії поетичні образи, змальовані у цій книжці, викликали асоціації з народною творчістю, зокрема, гуцульською керамікою. «Поезія має властивість бути закінченою, а ці етюди хочеться читати ще» – ділиться враженнями Палій.
« У цій маленькій книжечці є зітхання берізки, чути, як наливаються соком в садах яблука, як проростає пшениця і багато інших див, на які ми не звертаємо уваги у повсякденному житті. Етюд в театральному мистецтві – це погляд, точна дія, але він ніколи не залишається. Етюд – це завжди підготовка до чогось. Як у музиці, так і в театральному мистецтві. Ви добре підготувались, мені залишається побажати вам щасливої і довгої життєвої та творчої дороги» – звернувся у своєму виступі до автора В’ячеслав Хім’як.
«Творчість Смоляка є мистецькою і багатогранною. Знаю його не повних 40 років. У жанрі хорової музики, у жанрі поезії. Це самодостатня творча особистість. – Ділиться враженнями доцент Зиновій Стельмащук. – Етюди музикальні і співучі, з них можна малювати у будь-якому жанрі образотворчого мистецтва, будь-якими техніками. І якби наші студенти художники не мали змоги піти на пленер, з кожного етюду можна зробити творчий пленер. А ще – музичну інтерпретацію. Ця збірка є навчально-методичним посібником для кожної нашої спеціальності. Тому що з цього можна не лише читати, але й писати й імпровізувати, і насолоджуватись».
Варто нагадати про цикл «Дванадцять місяців» із представленої збірки. Їх успішно «екранізували» студенти та викладачі під керівництвом Євгена Лаціка. Музично-пісенне обрамлення творили талановиті особистості: Христина Бас, Дарина Бенцал, Уляна Шерстій. Допомагали їм – концертмейстер Ірина Кучма та заслужений працівник культури Наталія Овод. До речі, чарівне сопрано пані Наталії зворушило не одне серце: «Знов весна» – так називався твір у її виконанні на слова Лесі Українки, музика Василя Барвінського. Учениця 5-го класу ЗОШ №23 Олеся Смоляк натхненно прочитала «Спасівки» та «Росинку» із вищезгаданої збірки.
«Полумисок долонь» – це художні етюди неймовірної чистоти і чарівливості, які покликані на поверхню душі цього творчого чоловіка. Повірте, насправді, у кожної людини на денці, образно кажучи, сердечного колодязя, є свій жагучий неперевершений за творінням «полумисок долонь». Але чи кожний може його звідти дістати? У тому й весь секрет. Це під силу тільки тим, у кого відкрите серце і хто залюблений у рідний край. Відтак слово, яке народжується з таких глибин, набуває іншої – і не форми, а барви. Таке поетично – колоритне слово набуває лікувальної властивості. Воно зцілює, воно гоїть ментальні рани душі. Сьогодні так не пишуть, принаймні, дуже мало тих, хто вдається до саме такого образного мислення. Зізнаюсь чесно, Смолякові етюди, чи, бодай, шматки з них, я би виписувала в рецептах тим, хто живе в небезпечних урбанізованих середовищах. Або ж, як зараз модно, замість цитат у касових чеках великих супермаркетів. Бо як ще інакше можна достукатись до охололих сердець багатьох українців, одні з яких перебувають на межі виживання, а інші – «впиваються» золотом, не відаючи, що воно (матеріальне золото) – тимчасове явище, ефемерне, як ілюзія, як марево. Натомість їм навіть не втямки, що кожна людина ходить по золоту (духовний аспект), навіть не підозрюючи про це…
Фото: Валентина Семеняк
