У відомої української поетеси Ліни Костенко є такі поетичні рядки «Відходять майстри, залишаючи спогад як рану». Сьогодні 18 березня минає друга річниця, як Всевишній поселив у свої палати, де праведні спочивають, світлої пам’яті голови Тернопільської обласної організації спілки журналістів, заслуженого журналіста України, володаря Золотої медалі української журналістики Ротмана Миколи Яковича.
Він народився 30 травня 1954 року у щирій, християнській працьовитій родині в с. Клітна Красилівського району на Хмельниччині, і пішов за світи на початку весни. Не доживши до 62- річчя… Які минають люди неповторні, хай би і ще трошки побули.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Ми разом з ним навчалися на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. Спорторганізатор факультету, займався східними єдиноборствами, а я класичною боротьбою. Вперше з Миколою ще у далеких кінця 70-х років познайомив мій один з найкращих друзів також подолянин Микола Кліманський, на жаль нині уже покійний. Товариський, щирої душі і серця, готовий завжди допомогти людям до яких він ставився з великою повагою таким мені Микола Ротман запам’ятався ще із студентських щасливих днів. Після закінчення вузу працював у відомій не лише на Хмельниччині, але на Україні молодіжці «Корчагінець» разом із своїм найкращим побратимом Петром Малішем.
Але талант журналіста, публіциста, редактора, організатора розкрився саме на повні груди на Тернопіллі, куди переїхала молода сім’я в середині 80- х років. Працював Микола Ротман на посадах відповідального секретаря, заступника та редактора у тернопільських газетах «Вільне життя», «Селянська доля», відкрив і очолив першу на Україні незалежну газету «Четверта влада» Десять років редагував одне з найтиражніших періодичних видань молодої і незалежної України з 1990 по 2005 рр. Налагодив сітку власкорів, виховав плеяду здібних відданих професій та чесних журналістів. Вмів написати сам на будь- яку тему, і вчив цьому молодих ратаїв пера. До останніх днів і подиху серця очолював нашу спілчанську організацію. У буремні дні Революції Гідності організував неодноразові поїздки журналістів та активістів преси на київський Майдан.
За останнє видання «Тарас Шевченко у пам’яті поколінь» став лауреатом Всеукраїнської премії ім. Івана Франка та обласної премії в галузі культури. І ще одна книга про яку розповідав Микола мала вийти із під його пера про участь наших земляків у ліквідації Чорнобильської катастрофи.
Він не дожив, не до любив свою стареньку і ніжну матусю, славних гарних діточок, передчасно згаслого брата, і нашу велику журналістську братію. Природу рідного краю дачу на землі якої виростив сад, риболовлю. Простим, щирим і чесним, надто людяним, журналістом за покликанням душі і серця таким буде і залишається у сотах пам’яті, джерелах спогадів Микола Ротман. Спи спокійно, друже! Хай земля тобі буде пухом!
Тернопільський поет і щирий поціновував газети «Свобода» Михайло Тарабій такими сумнозвісними рядками відгукнувся:
Пролилося сонце полум’яне,
Вертає з вирію весна,
А тут німотно і немає
Із чорнохрестя… вороття.
Ярослав Бачинський.
