Чотири роки немає з нами Володимира Дутчака- людини, яка володіла непересічним талантом і яка всім серцем любила Україну. Актор, режисер народних театрів, радіожурналіст, письменник, лауреат Всеукраїнського конкурсу театрального мистецтва, автор шести книг віршів та прози, – його життя було насиченим і цікавим. Залишив він по собі добру згадку у друзів, колег по роботі.
Володимир Петрович відійшов у засвіти у перший день весни, яку так любив. Ця пора завжди надихала до творчості, додавала ще більше сил та енергії. Цьогоріч йому мало б виповнитися 85…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Незабутнього Володимира Дутчака згадували у рамках проекту «Спомини у колі друзів», організованого районним осередком «Просвіти», який уже багато років очолює заслужений журналіст України Петро Довгошия. У теплій і щирій атмосфері друзі поділилися спогадами про Володимира Дутчака, тонкого лірика, яскравого актора і громадського діяча.
Пан Володимир був ініціатором створення театру селища цукровиків. І вже за короткий час, йому, молодому і амбітному, вдалося віднайти і зацікавити таких же творчих людей, які любили сцену. Незабаром із маленького драматичного гуртка при селищному будинку культури визрів справжній колектив, яким пишалися. Трупа складалася із 126 самодіяльних акторів-аматорів. Але грали вони як професійні актори! Про це згадували на вечорі самі учасники колишнього театру. Наприклад, громадська діячка Надія Цибрій розповідала, як зовсім юною грала у виставах і наголосила, що то були найкращі роки її життя. Володимир Петрович вимагав від акторів бути справжніми, щирими і пропускати відведену роль крізь себе. Для нього, як режисера, важливою була кожна деталь до дрібниць. Все мало бути досконало. А вже як сам виходив на сцену – зал аплодував стоячи.
Результатом такої роботи стало справжнє визнання: у 1973 році за високу майстерність колектив був удостоєний звання народного самодіяльного театру. З того часу акторів запрошували на сцени провідних обласних театрів по всій Україні.
І досі його друзі дивуються: де брав Володимир Дутчак час на театр, літературну творчість , громадську роботу?
Спогади, спогади… Здавалося, ніби сам Володимир Петрови тут, посеред своїх товаришів, – так тепло і зворушливо розповідали вони про нього. Було багато смішних і сумних історій. Але все сказане цього дня було ніби посвятою цій непересічній особистості, як уклін за багаторічну і багатогранну працю на благо маленької громади во ім’я великої України.
