Напевне, кожен, хто бував у Язловці (нині селі, однак ще принаймні 1929 року Язловець мав міські права), бачив неподалік замку сумні руїни старого християнського храму. Це – недіючий нині римо-католицький костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (польською він називається kościół Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii).
Перегляньте також:
А збудували його, за даними о. Садока Баронча (відомого галицького краєзнавця, опального ксьондза-домініканця, етнічного вірменина, що народився у Станиславові, а близько 40 років був пріором у містечку Підкамені, нині смт Бродівського району на Львівщині), близько 1590 року коштом тодішнього власника земель міста Язловця – шляхтича Миколая Язловецького гербу Абданк, снятинського старости, відомого, зокрема, тим, що він був якийсь час зверхником відділку реєстрових козаків, а його батько – Єжи (також його називають українським іменем – Юрій) Язловецький виконував обов’язки великого коронного гетьмана (певний аналог сучасної посади міністра оборони), сприяв появі реєстрових козаків.
Кілька слів про назву костелу (певне, трохи незвичну для нас).
Як відомо, 15 серпня Римо-католицька церква відзначає Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, тоді як Українські східні церкви (православні, греко-католицька) 15 серпня за старим стилем (нині 28 серпня) відзначають Успіння Богородиці. Тому називати цей латинський храм, як це робили раніше (що, зокрема, пов’язано ще й з тим, що українці певний час перебували у “дружніх обіймах” московської церкви) й іноді нині, як Успенський костел, чи Костел Успіння Богородиці (Діви Марії), не є вірним. Бо Внебовзяття (інші варіанти назви свята – Небовзяття, Взяття на Небеса, Взяття в Небесну Славу)за своїм релігійним змістом не є тотожним Успінню. Також помилковим є варіант назви як Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії (Богородиці), бо Вознесіння – це подія, яка стосується тільки Ісуса Христа, який воскрес та вознісся на Небеса, у той час як Діву Марію (Богородицю) Господь сам з душею й тілом узяв на Небеса.
Ще одним, так би мовити, сигналом, який безпомилково дозволить нам визначити посвяту храму, є головна (намісна) ікона, точніше – зображення на ній. Хто відвідував бучацький костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, то міг бачити, що на головній храмовій іконі можна побачити Діву Марію, яка, оточена янголами, сходить до Небес. У той же час ікони, де зображено Успіння Богородиці, мають зовсім інший сюжет: на них зображено Пресвяту Діву на смертному одрі.
Тепер кілька слів про історію цього римо-католицького храму.
Збудований він був у місті Язловці – головній резиденції магнатського роду Язловецьких (виводиться від роду Бучацьких гербу Абданк) – одного з найбагатших родів у другій половині XVI ст. у всьому Королівстві Польському, представники якого посідали впливові уряди (зокрема, Геронім був подільським воєводою). Є одним з найдавніших костелів Тернопільської області, які дійшли до наших днів (старший за язловецький – тільки костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в селі Біще на Бережанщині).
Фундатор костелу Миколай Язловецький (помер 1595 року) був одним зі синів Єжи, який відмовився бути римо-католиком і став протестантом, а свого часу відібрав від римо-католиків старий костел Марії Магдалини у Язловці (не існує нині, його фундатором у 1436 році був Теодорик Бучацький-Язловецький) та віддав його для користування протестантам. Син, одначе, змінив обряд навпаки, ставши римо-католиком, а на доказ своєї відданости цій християнській конфесії, надав кошти для спорудження святині, про яку ця стаття. На жаль, поки ми не знаємо ні імен, ні прізвищ, ні архітектора, ні будівничих костелу, хоча, звісно, є надія таки віднайти ці відомості.
У чому цінність пам’ятки, запитаєте?
Відповідь проста. Чи маємо ми у Бучачі хоча б якусь одну споруду з готичними елементами? Ні. А тут – доволі добре збережена апсида (вівтарна частина), яка має характерні для готичних споруд контрфорси (підпори), готичне ребристе склепіння.
Про руйнування…
Наразі ще частково збереглося готичне склепіння апсиди, яке потребує термінового перекриття, бодай хоч тимчасовими матеріалами. І ці роботи не потребують значної суми коштів. Принаймні, лісоматеріали у нас під рукою – лісгосп же ж працює.
Основна руйнація пам’ятки відбулася, звісно, за совітів під час так званої боротьби з “опіумом для народу”. Однак совітської влади немає уже 27-й рік, але усі ми надалі спостерігаємо руйнацію цього костелу. Розмовляючи на цю тему з деякими людьми, чув: “А, то той польський костел!” (звісно, фактично майже весь час свого існування костел певною мірою сприяв спольщенню, але ж уже давно минули ці часи). Така відповідь дивувала. Бо чи розташований він на території Польщі?
Ні. Чи римо-католики – не християни? Врешті, мова ж – про пам’ятку архітектури України, а не про політику чи релігію. Мова про елементарні заходи для консервації того, що ще можна зберегти без значної затрати зусиль та коштів. А кошти ж є.
Спостерігаємо байдужість представників центральної та обласної ланок влади нової держави на українській землі: костел – пам’ятка (вдумайтесь!) національного значення! Які нерідко тільки солодкі заяви роблять про те, як вони сприяють розвитку туризму в Тернопільській області. До речі, оскільки це один з найдавніших храмів Тернопільщини, то варто підняти питання й на рівні області.
Хоча на державу (чи українську?), припускаю, не варто сподіватися. Олігархи, які паразитують на довірливості українського народу, деякі “наші” очільники мільярди (не гривень) в офшорах мають, і про себе печуться, а не про український нарід, тим більше про “якісь там пам’ятки”. Крім того, нині чимало наших громадян їздить відпочивати за кордон, зокрема, до Єгипту, Туреччини, Іспанії тощо. Це, звісно, добре. Однак у такий спосіб значна сума коштів українців – які могли б бути вкладені в Україну – працює на чужі економіки (їздимо світами – а “під носом” не бачимо). Іншими словами, якби німці так відбудовували свою постгітлерівську країну, то де б вони нині були…
Однак, думаю, що небайдужі люди є серед як мешканців Бучаччини, так і Тернопільщини. І відкладати на завтра не варто, бо всі знаємо про гірку долю однієї з веж замку в Червоногроді (Червоногороді), адже це трапилося зовсім недавно…
Дмитро Лоґуш
