Про мікро і макро-світобудову знає поетеса Наталя Близнюк

Опубліковано:
15 Лютого, 2018 о 12:13

Є поети які, заледве написавши кілька десятків пробних віршиків, поспішають друкувати книги, та й то – не одну. Тернопільську поетесу Наталю Близнюк знаю давно – зустрічаємось на засіданнях обласного літературного об’єднання, яке працює при Тернопільській обласній організації НСПУ. Надзвичайно скромна особистість як в житті, так і в літературі. Таких зараз треба ще пошукати: вдень з вогнем не знайдеш.

Дуже влучно відгукнувся про неї відомий поет, член НСПУ Володимир Кравчук у передмові «Часопростір слова» першої книги поетеси «Печать Іоанна»: «… молода поетеса пропонує «вибране» з написаного, але ще не виданого. Як на мене, це – феноменальна рідкість».



Вже з перших рядків вірша без назви, Наталя майстерно вводить читача в медитативний стан. І ти, розчиняючись під дією викристалізованого слова, починаєш дивуватися: а й справді ж , «Сонце на свічці – вечірня кульбаба»  – як же я раніше цього не помітила? «Дмухає ніч на кульбабу – і вечір відходить із миром». А як вам таке: «Замах безодні на світло»? Практично у кожній строфі колосальна думка, яка помітно виокремлюється і її можна  розвинути, щоб знову виписати  нове поетичне тло. Читач має унікальну можливість разом з автором сконцентрувати свою увагу на кінчику полум’я свічки і спостерігати за таїною народження світла.

Поезія Наталі Близнюк потребує читача інтелектуала, це правда. Зазвичай, світ потребує «силаботоніки»  – класичних поетичних розмірів. Так нас виховували, на цьому ми росли. Зрештою, класика є класика, це як батько і мати. Без них – нікуди. Вона завжди залишатиметься взірцем для всіх. Отож про поетичне слово Наталі: воно не вписується у звичаєві рамки чи простори загальноприйнятного у суспільстві. Її світогляд витає понад усім цим. Ось, хоча б,  перше речення «Часу і простору»  – тут несподівано дізнаєшся, що «Заснув у хмарах Бог. Час випив самоту». Звісно, перша реакція від прочитаного суперечлива, бо хіба Бог, як такий, може спати? А хто ж тоді пильнує усі Всесвіти і Галактики? Приписавши Всевишньому ознаки людського, авторка непомітно зробила добру послугу  – на серці потеплішало, бо Недосяжний став на якусь хвильку ще ближчим і ще ріднішим. І нічого не вдієш, така людська природа – сприймати метафізичний світ крізь призму людського буття. Хоча мали би всі чудово знати, що все Творіння пронизане Божественністю Творця, а не десь окремішно (у даному випадку – на хмарах). «Поезія може чудово говорити про вічне прагнення людини до Бога, вона наповнена амброзією, яка вгамовує цю спрагу. Вона служить джерелом задоволення і дає силу, щоб посміятися над життєвими негараздами. Але без духовної практики, розширення свідомості, загострення бачення, поглиблення контакту з паростками мудрості в собі та в інших, поезія сама по собі – це лише безцільна і марна трата часу». Краще й не скажеш. Ці слова належать індійському мислителю і філософу сучасності Сатья Саї Бабі. Письмо авторки змушує замислюватись над мікро і макро – світобудовою.

Між іншим, помітила: Наталі вдається віртуозно поєднувати непоєднуване (ф’юджн – новий стиль у мистецтві). Можливо, авторка навіть не чула про нього, але пишеться їй так інтуїтивно. Ось ці поетичні вкраплення: «Ми ішли за Граалем водночас на схід і захід», «Неясні сторінки неявного тексту», «Допоки безодня у світло одягнена», «Над містом Дух Святий витав у сірий мур закутий», «На скатерті небес одна німа свіча звістила снам землі, що вичерпався час» тощо. До слова, про останній рядок. Це класика філософського бачення мудрості: той, хто знає, той мовчить, а хто не знає, той говорить. Саме така асоціація виникає після його прочитання.

Ми звикли читати вірші, у яких оспівується ранок, початок дня, схід  сонця. Я вперше зустрічаю поезію, де… мало сонця. Для мене це відкриття. Переважають образи, які символізують завершення дня. Не полінувалась підрахувати. Слово вечір зустрічається найбільше, аж 58 разів! Далі йде поетичний образ ночі – 51 раз, тіні – 28, пітьма – 27, морок, півморок,  маревіння – 13,  безодня – 13, темрява – 8. В одному тільки вірші «Вечори на дорозі»  – аж 10 разів возвеличується вечір. Я довго думала, чому? Чому вечір, а не світло? Чим далі вчитувалась в тексти, тим більше приходило розуміння написаного: світло не може існувати без темряви, адже довколишній світ дуальний. Тільки тому, що існує темрява, ми й знаємо про світло як таке. Темрява – це протилежний бік світла. Іншими словами світло – це відсутність темряви. Так само, як добро – це відсутність зла. Авторка поступово йде до світла крізь вечір і пітьму, вона, як той добрий фармацевт (до речі – її рідна спеціальність), дає його читачеві дозовано: то подекуди промінням, то чистими небесами, то притихлим обрієм. Для неї це особлива енергетична субстанція», якою не розкидаються. І останні рядки завершального тексту «Середньовічна фантазія» дарують нам довгоочікуване світло (незважаючи на песимістичні нотки):

Вирівнювався день –

І в світлі, що сяйнуло,

Проводив паралель

У втрачене минуле.

До слова. Для того, щоб краще усвідомити написане поеткою, рекомендую прочитати «Одкровення Іоанна» (Біблія).

Віршоплетиво на замовлення може з’явитись, а ПОЕЗІЯ – ні. Адже поезія – кладка через повінь.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #близнюк, #новини тернопільщини, #новини тернополя, #поетеса, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Максим Черкашин
23:03, 20 Червня, 2024

Як громадські організації впливають на розвиток міст і сіл Тернопільщини

Блоги

ТОП новини тернопільщини: