Минулої неділі збірна України з біатлону в змішаній естафеті на чемпіонаті Європи в Італії здобула золоті нагороди. На найвищу сходинку п’єдесталу піднялася четвірка у складі Юлі Журавок, Ірини Варвинець, Артема Прими та тернополянина Дмитра Підручного. Саме чоловічій частині нашої команди довелося протистояти фактично «основі» потужної збірної Росії в особах Гаранічева та Логінова. Наш Дмитро змагався з Логіновим, який нині входить до 20-ки кращих біатлоністів планети і на чемпіонаті Європи продемонстрував найвищі швидкості. Дмитро переміг і приніс команді довгоочікувані медалі. Нині тернополянин — лідер збірної України і готується до виступу на Олімпійських іграх у Кореї. Перед поїздкою на завершальний тренувальний збір (Ігри стартують 9 лютого) від дав інтерв’ю порталу Xsport, витримки з якого пропонуємо до вашої уваги.
— Дмитре, ніколи не шкодував, що вибрав саме біатлон?
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
— Ні, мені до душі така боротьба між суперниками, як у біатлоні. Батьки спочатку були проти того, щоб я займався спортом професійно, адже вони самі професійні лижники і через це пройшли. Вони мене не відмовляли, звичайно, але було й таке, що я збирався нібито на тренування з боротьби, якою також займався в дитинстві, а потім йшов і займався лижами. Приходив додому, наче нічого й не було, а потім одного разу батькам зателефонував тренер з боротьби і запитав: «А чому ваш Діма вже два місяці пропускає заняття?» Та згодом у мене вже почало щось виходити в лижах. Почав «заїжджати» в медалі на чемпіонатах району, потім і області, а невдовзі мене вже помітили біатлонні тренери і забрали до себе.
— Коли почав уже серйозно займатися, на кого орієнтувався? Хто був твоїм кумиром?
— Свого часу мені дуже подобався Свендсен — те, як він поводився на трасі, його цілеспрямованість і воля до перемоги. Хоча за останні роки, звичайно, він трохи «розкис».
— В одному з інтерв’ю ти казав, що тебе трохи напружує, коли тренери чекають від тебе більшого, ніж від інших. Це якось впливає на твою нестабільну останнім часом стрільбу?
— Не скажу, що прямо напружує. Потрібно просто розуміти, що у нас в команді є 2-3 людини, які реально готові нав’язати боротьбу найсильнішим біатлоністам і поборотися за першу двадцятку. І тобі потрібно якомога краще виступити, і ти сам розумієш, що можеш краще. Ось це грає свою роль. Наприклад, на тренуваннях у мене проблем зі стрільбою немає. Максимум раз «мажу» та й то не часто, але щоб я по три мішені незакриті залишав — такого взагалі нема. А от тільки настає час змагань, то вічно мені десь чогось не вистачає.
— Ти сказав, що у нас є тільки 2-3 біатлоністи конкурентоспроможних. Це нормально для нашого біатлону?
— Ну от, взяти, наприклад, минулий сезон. У нас було стабільно п’ять людей, які завжди були готові замінити один одного. Тоді на естафеті в Рупольдингу я прихворів і не зміг бігти, а мене замінив Віталій Кільчицький. У підсумку хлопці посіли четверте місце. Взагалі в минулому сезоні ми досить непогано і стабільно виступали в естафетах. А цього року що? Ось є Артем Прима, я і Вова Семаков. Серьога Семенов начебто нормально себе почуває, але в минулому сезоні він був набагато сильнішим, і те, що він нині показує, — далеко не межа його можливостей. Знову кажу, що у нас маленька конкуренція, а між командою А і командою Б — прірва. Не знаю, чому так вийшло, адже влітку ми з молодшими хлопцями проводили разом збір в Оберхофі і тоді вони виступали практично з нами на рівних. Наприклад, Труш або Доценко програвали нам по 10 секунд на 10 кілометрах. Це дуже мало. Але це не моя справа, нехай тренери аналізують і розбирають ситуацію. Загалом, можна сказати, що нині рівень чоловічого біатлону в нашій країні, в основному через хвороби, справді впав.
— Якщо вже заговорили про естафети, то скажи, естафета в Рупольдингу стала найгіршою для тебе в кар’єрі чи ні?
— Хм… напевно, ні. Гірше було на чемпіонаті світу в Осло. І справа навіть не в тому, що ми прийшли 16-ми. Тоді наша четвірка повністю «розклеїлася» від першого етапу до останнього. Всі чотири етапи просто випали.
— Коли люди нещадно критикують чоловічий біатлон в Україні, тобі це дуже прикро чи ти все ж сприймаєш такі «меседжі» як заслужені?
— Звичайно, прикро. Люди, які таке пишуть, не розуміють яка насправді конкуренція у чоловіків, а яка у жінок. Ось хочу навести приклад Юлі Джими. Те, що в минулому сезоні вона справді добре почувала себе на лижні — само собою, але її відставання від лідера було точно таким же, як і моє чи Артема Прими. Але ось тільки різниця в тому, що між мною і тим самим лідером 20 людей, а в ситуації з Юлею там 3-4 людини. Тобто, у нас будь-хто з першої 30-ки може легко потрапити до топ-10, чого не скажеш про жінок. Це я говорю про минулий сезон. У цьому ж у чоловіків явно виділяються два лідери, які все виграють.
— Чи не здається тобі підозрілим тотальне домінування того ж Фуркада в світовому біатлоні?
— Не знаю, не можу нічого сказати. Але, повірте, ми працюємо, тренуємося, як мінімум, не менше ніж лідери світового біатлону. Ми, з одного боку, і додаємо з кожним роком, але й вони теж на місці не стоять.
— Ми так плавно підійшли до теми допінгу. Ти сам колись був близький до вживання заборонених препаратів?
— Ніколи. Навіть близько до заборонених препаратів не підходив. У нас взагалі в команді такої системи не збудовано, щоб десь якось проскочити з цим допінгом. Я б ніколи не став жертвувати своїм ім’ям заради таких штук і сумнівних результатів.
— А є такі моменти, за які тобі реально соромно перед уболівальниками, рідними або друзями?
— Мені завжди дуже соромно, коли у мене не виходить стрільба. Жахливе почуття, коли залишаєш чотири незакриті мішені на рубежі, як цього року в Естерсунді. Я навіть пояснити не можу, чому так вийшло. Тоді я взагалі не розумів, чому не влучаю. Я робив все правильно, принаймні виглядало це точно так. За підсумкову позицію таке я навряд чи скажу. Коли тільки починав бігати, то для мене щастям було просто в топ-60 заїхати.
— Дмитре, розкажи, як у фінансовому плані почувається капітан збірної України з біатлону?
— Цифр я, звісно, називати не буду. Але, знаєш, як то кажуть, скільки не дай людині грошей, а їй все одно мало. Та нині я цілком задоволений своєю заробітною платою. Скаржитися мені нема на що.
— У збірній є якась система преміальних?
— Ні. У нас є комерційні старти — це Кубок світу. Скільки заробив собі — стільки і забрав. Останнім часом наш спонсор склав нам певну систему своїх виплат. За кожне зароблене очко в Кубку світу нам виплачується 200 грн. Як-не-як, а це мотивує.
— Ти одружився, коли тобі було 23 роки. Чи не рано, як вважаєш?
— На той момент ми з Олею вже зустрічалися чотири роки. І настав такий момент, коли я вже розумів, що начебто і живемо разом, а відповідальності ніякої одне перед одним ніби й не несемо. Одного разу я зі зборів додому приїхав і подумав, мовляв, а чого тягнути? Нам разом добре, і я вирішив зробити їй пропозицію, а через півроку вже одружилися. Тоді в Тернополі вирішили досить скромно відзначити — я не люблю якогось пафосу.
