Мер Заліщиків Алла Квач: «Я не дозволю знищити те, за що загинула моя дитина»

Орест Квач закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, був спортсменом, громадським активістом із відверто націоналістичними поглядами. Пройшов Майдан. А після Майдану пішов добровольцем на війну. Матері сказав, що їде на звичайнісінький вишкіл – не хотів, щоб хвилювалася.

27 липня 2014 року він, розвідник батальйону «Айдар», загинув у боях за Георгіївку та Лутугине, що на Луганщині. Загинув страшно: опізнали бійця лише за шевроном, який для нього власноруч, як оберіг, вишила наречена. Ховали Ореста у закритій труні. Йому було лише 23 роки.

Алла Квач зізнається: після поховання сина довго не могла спати. Лежала вночі з розплющеними очима, вдивлялась у темряву і – згадувала.

Згадувала сина – завзятого, цілеспрямованого, безстрашного хлопця, який щиро вірив, що цей світ цілком можливо змінити. Хлопця, який міг годинами про це сперечатися із дорослими чоловіками, які вже встигли втратити надію. А ще згадувала саму себе, молоду – «до народження п’ятьох дітей, до усіх цих баняків». Згадувала ту далеку людину, яка, як і Орест, мріяла про краще майбутнє для своєї країни.

Так мати бійця дійшла висновку: потрібно діяти. І наважилась на це. Сьогодні вона – міський голова Заліщиків, що на Тернопільщині. «Все, що роблю, звіряю по своєму синові, по його ідеалах, по його стремліннях. Орест є моїм щитом і моїм мечем», – каже Алла Квач.

Мер десятитисячного міста розповіла «Цензору» про свій шлях у міськраду, благоустрій Заліщиків та проект будівництва каскаду ГЕС на Дністрі, проти якого активно виступають мешканці Наддністрянщини.

«Замість червоного прапора – жовто-блакитний»

Новий рік для нас сімейне свято. З’їжджаються старші діти. Разом проводжаємо старий рік і зустрічаємо новий. Того року Орест приїхав до нас разом з нареченою. Я посиділа з усіма та пішла собі спати. Орест з Танею подалися до друзів, а чоловік залишився ще поговорити із колегою, який до нього зайшов.

Прокинулася я вже вдосвіта, десь о п’ятій ранку. Вийшла на кухню. А там така картина: Орест з Танею вже повернулися з гостей. Таня сидить на дивані у вітальні і не знає, що їй робити – чи лягати спати, чи ні. Чоловік мій спить за столом. А Орест із колегою батька – трохи піддатим, свято ж – сперечаються.

– Що?! Ти хочеш змінити систему? Запам’ятай: систему змінити не можна, – твердо стоїть на своєму дядько.

А Орест – задиркуватий такий, знаєте, як молодий півник – йому вперто доводить, що змінювати систему можна. І потрібно.

Так і є. На мою думку, треба, щоб в першу чергу люди самі змінювалися і діяли. Якщо кожен, як та бджола, робитиме свій внесок у спільну справу – все зміниться.

Але шлях буде довгим. Зараз я вже зсередини бачу те, що мріяв змінити Орест. Це все та ж радянська система. Тільки замість червоного прапора – синьо-жовтий, а взамін серпа і молота – тризуб. Комуністів замінили колишні комсомольці одягнуті у вишиванки. От і все. Настільки все прогниле…

«Квачиха йде на мера»

Добровольці не чекали, поки завершиться їхнє офіційне оформлення у «Айдар». Вони полетіли захищати Батьківщину. Коли вони загинули – таких, як Орест, у батальйоні було на той момент понад сорок чоловік – їхні родини не могли отримати компенсації, не було усіх потрібних паперів.

Родичі загиблих – батьки, брати і сестри, дружини – створили ініціативну групу, щоб вирішити ці питання. Коли вони запропонували мені поїхати на прямий ефір до Савіка Шустера – погодилася. Вже на шоу я спитала: про що говорити, як говорити? Мені порадили просто говорити від душі. Я так і вчинила.

Після того ефіру я і далі працювала стоматологом, але отримала… несподівану популярність у Заліщиках. Наближалися вибори. Якось один з пацієнтів, що прийшов полікувати зуби, спитав:

– Алло Василівно, то ви йдете на мера?

Я розсміялася, я про те й не думала. А він вже ствердно повторив:

-Люди кажуть, що ви йдете на мера.

Все люди знають! Я ще не знала, а вони знали наперед.

Остаточне рішення прийняла після того, як почула, що один з команди «попередників« на зауваження, що Квачиха йде на мера, зневажливо махнув рукою: «То нам не конкурент». Подумала – а таки йду на мера!..

«Висунула свою кандидатуру – і люди обрали мене! Обіймаю цю посаду вже третій рік, з 2015-ого»

Мій звичайний робочий день починається о четвертій ранку. До восьмої встигаю продумати поточні тактику та стратегію дій щодо благоустрою міста. Дуже люблю ці години, бо вони надзвичайно продуктивні. У цей час ніхто не заважає, встигаю записати 30-40 питань, які потрібно вирішити у міській раді, паралельно – приготувати сніданок та зробити інші хатні справи.

Минулого року нам вдалося провести модернізацію вуличного освітлення у місті. Замінили звичайні лампи на LED-ліхтарі. В результаті за рік зекономили 25 тисяч кВт електроенергії, при тому, що площа освітлення міста збільшилася. Тоді ж причепурили парк «Молодіжний»: реставрували оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий краєвид на Дністровський каньйон, розчистили його від бур’янів та самосіву, заасфальтували кілька алей, встановили ліхтарі, лавки, урни. Тепер це улюблене місце відпочинку заліщан та гостей міста. У цьому парку вже два роки поспіль ми проводимо музичний фестиваль «Заліщики-фест».

У 2017 році впорядкували старий цвинтар, там, до речі, знаходиться могила видатного українського письменника Осипа Маковея – ми вирізали старі аварійні дерева, кущі. Цього ж року напередодні Всесвітнього дня вишиванки ми прикрасили наше місто оригінальними квітковими композиціями на клумбах скверів та центрального майдану Заліщиків.

Проводжу регулярні зустрічі з мешканцями міста на округах. Ми спілкуємся, обговорюємо нагальні проблеми, я звітую про зроблену роботу. Дуже приємно, коли місцеві мешканці приходять та самі пропонують щось зробити, кажуть відверто, чого їм бракує: дитячого майданчика поруч із багатоквартирним будинком, наприклад. Але часто приходять люди просто всім на світі невдоволені… Вони нічого не пропонують, лише критикують. Мені дуже подобається вислів: «Критикуєш – пропонуй, пропонуєш – роби».

Я вірю в нашу молодь, і свою команду набирала, в основному, з молоді. Їхня завзятість, прагнення зробити своє місто кращим, відсутність радянського мислення, як на мене, є ключем до конструктивних змін. Зараз ми створили робочу групу для побудови стратегії розвитку міста.

«Каскад ГЕС перетворить наш Дністер на замулені ставки»

Компанія ПАТ «Укргідроенерго» планує в найближчому майбутньому побудувати на Дністрі каскад з шести ГЕС. У Заліщицькому районі планується збудувати три, ще  по одній – у Борщівському та Монастириському районах Тернопільщини, і одну – на Франківщині. Це перетворить наш Дністер на гниючі замулені ставки. Проектувалося все це у 70-х роках минулого століття! І на той час це, можливо, дійсно ще було актуально…

Запланована сумарна потужність цих ГЕС – 390 мегават. Приблизно таку ж кількість енергії міг би дати ще один добудований енергоблок на вже існуючій Дністровській ГАЕС. Немає сенсу заради цього робити ще шість ставків на Дністрі, знищувати останній куточок незайманої природи. Адже Дністровський каньйон має статус території загальноєвропейської природно заповідної смарагдової мережі. Не можна порушувати міжнародні зобов’язання України зі збереження природи.

Тим більше, що у Європі та Америці ГЕС вже закривають, щоб відновити природний плин річок. На сьогоднішній день вже є альтернативні джерела енергії – сонячна, вітрова… В долинах Дністра достатньо багато сонця, там можна поставити сонячні батареї. Такі, доволі потужні, вже стоять у селі Добровляни поблизу Заліщиків.

А вони хочуть взяти кредит у 1,1 млрд євро і вляпати їх у будівництво ГЕС. Хоча я думаю, що насправді це навіть добудовано не буде – роздерибанять.

Громада нашого міста проти будівництва ГЕС. На сесії Заліщицької міської ради ми прийняли рішення заборонити розміщення об’єктів гідроенергетики на території міської ради… Хоча безпосередньо в нас ГЕС не має бути – планується будувати об’єкти вище по течії і нижче. Але все одно це нас торкнеться. Тому що при піднятті рівня води в греблі на 8 метрів утвориться водосховище довжиною у 20-30 км.

Ми з екологами та з небайдужими мешканцями району минулого року об’їхали всі села Заліщицького району вздовж річки. У кожному селі після служби Божої, у неділю, ми просили дозволу у священиків та під церквами виступали, розповідали людям про можливі наслідки будівництва ГЕС. Кожен говорив зі своєї точки зору. Екологи розповідали про екологічні наслідки, я – про ці «вигоди», які нам обіцяли… Люди все розуміють. Люди проти.

Надзвичайно активно виступає проти, наприклад, село Горошова у Борщівському районі області. Там живуть хороші господарники, по-нашому – ґазди. Крім того, у цьому селі дуже добре збереглися автентичні українські традиції – повірте, туди варто з’їздити на Маланку! …Якщо збудують ГЕС, Горошову мають затопити.

Щоб переконати у доцільності будівництва каскаду ГЕС, для нас зробили екскурсію. Зібрали сільських голів, повезли на Дністровську ГАЕС… Дорогою нам розповідали, що коли збудують ГЕС – навколо буде суцільний розквіт. І дороги, і дитячі садочки, і школи, і лікарні, очисні споруди – все, все! Гарантували 100% зайнятість населення. Податки мали б потекти в місцевий бюджет рікою. Мені чомусь одразу згадався Остап Бендер – пам’ятаєте, як він рекламував Нью-Васюки? Красномовство лилося з нього рікою, бо йому дуже хотілося їсти…

Повезли нас туди, показали Дністровську ГАЕС. А я дивилася на навколишні села, така бідося… І без ГЕС є в нас такі глухі, забиті куточки. Для будівництва Дністровської ГАЕС у прилеглих селах відібрали 430 га хорошої ріллі, зараз там промислова зона, огороджена навколо парканом з колючим дротом. Частина тих земель була затоплена. Людей відселили, обіцяли дати по 30 соток землі, дали не більше 15. Я подивилася на ті села, дуже багато покинутих хат. А колись ту місцину називали «золотою долиною». Люди вирощували помідори, огірки, перець, капусту реалізовували в Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій областях. Все достигало, як і в Заліщиках, на два тижні раніше, завдяки особливому мікроклімату. А зараз температура води між ГЕС-1 та ГЕС-2 – 12 градусів цілорічно. На туризмі, як і на відпочинку місцевих мешканців, поставлено хрест. Схили Дністра вимощують брилами каміння, яке незаконно видобувають з місцевих кар’єрів, а на папері це оформлюється як розчистка русла Дністра. Що отримали сільські ради натомість? 1% земельного податку. Через село проходить бетонна дорога 79-80-х років. Школа, садок, будинок культури, ФАП були відновлені державним коштом після повені 2008 року – коли буревій, який пронісся на цій території, позривав дахи…

Стовідсоткова зайнятість? З 1500 населення села на ГЕС-1 та ГАЕС працює 80 осіб, це здебільшого прибиральниці. Навіть вуличне освітлення також іде за рахунок сільської ради.

Щодо податків…Три юридичні особи – ГЕС-1, ГЕС-2, ГАЕС – зареєстровані у Новодністровську, місті обласного значення з населенням 10 000 чоловік, третина населення якого працює на обслуговуванні цих об’єктів гідроенергетики. Всі податки йдуть у своє ж місто енергетиків. Сокирянський район, на територіях якого вони розміщені, не отримує нічого.

З 1983 року в Сокирянах збудована тільки п’ятиповерхова лікарня. Очисні поставлено коштами румунського гранту. Ось такий і «розвиток». Зворотній бік медалі…

Для когось Дністер – синя змійка на карті України. Для когось це чергове джерело збагачення. А для тих людей, які живуть і працюють на Наддністрянській землі, вона є малою батьківщиною.

Орест дуже любив Дністер. Коли востаннє приїжджав додому – пішов на сплав по річці разом зі своєю нареченою, братом Захаром та другом. Ми потім переглядали фотографії зроблені того дня… Такі великі, сумні, задумані очі, в яких уже проступала вічність. Син ніби прощався з усім, що було дороге його серцю. Рівно за три тижні після цього він загинув на Сході України, захищаючи рідну землю від російських зайд.

Я не дозволю знищити те, за що загинула моя дитина. Це моя позиція як наддністрянки, голови міста, матері п’ятьох дітей і матері загиблого бійця.

Валерія Бурлакова, для «Цензор.НЕТ»