Випасти 70 корів, перекрити дах, покласти ламінат чи виростити рекордний урожай? Для лідера кращого святкового гурту України «ТІК» – не проблема! Віктор Бронюк виріс у селі, тому сільської роботи ніколи не цурався.
– Вікторе, що ви вмієте робити у селі? Подоїти корову, наприклад, можете?
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
– Я виріс у селі, тому вмію робити абсолютно все. Видоїти корову у тому числі (посміхається). Коли мама їхала по справах і я залишався на господарстві, робив усе, що потрібно. «Не хочу, не можу, не буду» – у селі не проходить. З дитинства всі стають помічниками і вчаться поратися з худобою та городом. Скільки за життя видоїв відер молока, вже й не порахую. Кількість чимала! Були часи, коли у нас вдома було по 2-3 корови, тому приходилося доїти по 3 рази на день. І, звісно, незабутні моменти – коли приходив час вести всіх сільських корів на пасовисько. У селі як приходить твоя черга – це як армія! Не відхрестишся! (посміхається) Неважливо яка погода, хоч дощ, хоч сніг – настала твоя черга, встав і пішов нести «бойове чергування». Моє рідне село Соколова Хмільницького району Вінницької області немаленьке, тому випасати доводилося по 70 корів. Більше того, саме під час одного з таких «чергувань» ми з продюсером «ТІК» Олегом Збаращуком і вирішили створити наш гурт. Олег, який виріс у місті, дуже хотів поїхати у село, напросився у гості. А коли ми приїхали у Соколову, якраз настала черга моєї родини випасати корів. Погода була жахлива: лив дощ, ми до ниточки змокли, але варту добросовісно відбули до кінця. Поки випасали, багато розмовляли і фактично саме тоді виникла ідея створити гурт «ТІК», який своїми гарними піснями та гумором буде підіймати настрій українцям. А оскільки хлопці ми наполегливі, вперті і завжди досягаємо поставлених цілей, одразу по поверненню з села приступили до втілення задуманого. Пішли проти всіх неписаних законів шоу-бізнесу. І на противагу скептикам, які не вірили у наш успіх, досягли бажаного. Гурт «ТІК» існує вже 12 років. За цей час ми випустили чотири альбоми, зняли більше десятка кліпів, а головне – знайшли свою аудиторію. З величезною радістю щороку з гастрольним туром проїжджаємо всі великі міста України, часто виступаємо за кордоном – і щоразу ці зустрічі проходять із аншлагами, дуже весело, драйвово і щиро.
Фото з мережі Інтернет
– Коли ви жили у селі, які мали власні рекорди в сільському господарстві?
– Я за рекордами ніколи не гнався. Якщо робота є, ти просто її робиш. У непрості 90-ті роки, коли доводилося шукати додатковий заробіток, ми засаджували 30 соток картоплею, бо частину продавали. Площа чимала, але і з нею швидко справлялися. Виходили всією сім’єю на город, два-три дні попрацювали і взялися за іншу справу. Сільські люди знають: у селі роботу нереально переробити! Тільки закінчив щось одне, вже нова робота поспіла. І хочеш чи ні, любиш чи не дуже – ніхто не питає. Стаєш і робиш! А з моментів, близьких до рекордів, пам’ятаю, як знову ж у 90-х, коли була проблема із паливно-мастильними матеріалами, директор сільськогосподарського підприємства попросив, щоб люди вийшли допомогти. Тоді майже півсела – більше 200 чоловік стали з косами на полі – і гайда! Кілометр завдовжки живої робочої сили!.. Я до цих пір не маю проблем, коли потрібно косити. Добре знаю, як коса налаштовується, клепається. Це все механіка. Як і більшість інших справ, це механічний процес, у якому раз розібрався і запам’ятав на все життя. Нічого складного!
– А свиню вам колись доводилось різати?
– Особисто я кіллером не був, але брав участь у цьому процесі неодноразово – тримати, заганяти доводилось.
– Що вмієте робити по будинку?
– Вмію все! А якщо щось і не знаю, то завжди розбираюся і вчуся новому процесу. Немає такого поняття: важка чи легка робота. Є бажання або його відсутність. Коли людина хоче зробити – шукає можливість, а коли не хоче – шукає причину й відмовки. Хатню чоловічу роботу я звик виконувати сам. Покласти плитку чи ламінат, повісити люстру чи замінити сантехніку – для мене не проблема. Кілька років тому мав кумедний випадок, пов’язаний із цим. Мій двоюрідний брат затіяв ремонт і попросив допомогти замінити ламінат у кімнаті. Я взяв інструменти і почав працювати. А у кожного з нас є сусід, який ходить і цікавиться всім, що відбувається. Саме такий зайшов у гості до брата. І як побачив мене, одразу почав розпитувати, чи я – не той самий, що співає про оленів. Брат вирішив над ним пожартувати, сказав: «Я й сам дивлюся, що ніби він. Та я просто в газеті побачив номер майстра, викликав і от він приїхав. Сам не знаю, як так вийшло»… То той сусід потів декілька років ходив усім розказував, що лідер «ТІК» працює за викликом і ламінат кладе, як звичайний майстер (посміхається). І лише потім, коли дізнався, що то я братові допомагав, зрозумів, чого над ним усі завжди сміялися.
– Коли робили ремонт у своєму будинку, теж самотужки ним займалися?
– Найбільш важливі справи я довірив майстрам-професіоналам, хоча багато що робив сам. За першою освітою я – вчитель образотворчого мистецтва і художньої праці, художник-дизайнер, тому мені самому було цікаво розібратися у багатьох процесах. Зокрема, коли оновлював фасад, я вирішив прикрасити будинок вишивкою. Розпис хат – незаслужено забута українська традиція. Малюнок обрав класичний – традиційну подільську червоно-чорну вишивку. Але всі майстри, до яких я звертався, в один голос почали відмовляти від цієї ідеї. Переконували, що то зробити нереально. Навіть зверталися до німців, які виробляють фасадні фарби, і ті теж почали засипати своїми залізними аргументами проти. Але я був непохитний: в голові собі вже все зробив, тож фрази про «нереальність» просто не сприймав. Зрештою я згадав свою художню освіту, всі підробітки на будівництві зі студентських часів, і сам включився у процес. Погратися дійсно довелося чимало. Але результат вийшов саме таким, як я очікував – завдяки вишивці на стінах і вікнах будинок ніби ожив. Вийшло дуже гарно! Перехожі постійно зупиняються біля хати, аби детальніше її роздивитися. А майстри, які допомагали, навіть фото німцям потім вислали, аби показати, що українці все-таки змогли зробити те, що вони називали неможливим (посміхається).
Фото з мережі Інтернет
– Що досі у селі тримають ваші батьки? Як часто допомагаєте їм і тещі?
– У моєї тещі господарства немає, тому що вона живе у місті. А от батьки тримають корову, пару поросят, з десяток гусей та курей. Коли є можливість та потреба, обов’язково їжджу їм допомагати. Дітям теж розказую, як все потрібно робити. От буквально нещодавно вчив дочку і сина доїти корову. У Єви і Дані все чудово вийшло! Адже у цій справі головне – не сила, а механіка. Треба правильно натискати – і все. Ну і важливо – не показувати худобі свого страху. Корови – розумні тварини, все дуже добре відчувають. Тому до них потрібно підходити із почуттям абсолютної впевненості. До речі, після поїздки у моє село, дочка із класом їздила у селище Гайове Барського району. Там активно розвивається зелений туризм і для діток організовують цікаві майстер-класи, де вони самі печуть хліб, жайворонків. Окремий майстер-клас був присвячений навичкам доїти корову: як все робиться, діткам показували на спеціальному «тренажері», зробленому з резинових рукавичок. То моя Єва гордо сказала, що вчитися не буде: «Чого дурницями тут займатися? Я доїла справжню корову!» (посміхається)
– Чи маєте ви дачу, садок? Що там вирощуєте?
– Зараз у Вінниці я живу у приватному будинку, де маю свій город та садок, тому додатково дача мені не потрібна. Одразу як ми з дружиною і дітьми переїхали у приватний будинок, виділили спеціальне місце, де висіяли редьку, бурячок, моркву, салати, зелень. Це, по-перше, дуже зручно: коли готуєш, потрібну зелень й овочі для страви береш прямо з грядки. А по-друге, це найкраща гарантія, що все є екологічно чистим. У нас двоє дітей, тому спеціально для них вдома я висадив у садку черешні, декілька видів вишні, яблуні, сливи – діткам же найцікавіше саме вилізти на дерево і їсти щойно зірвані ягоди й плоди. Так що за цим всім з дружиною з радістю доглядаємо! Господарювання – дуже корисна справа, яка часто допомагає впорядкувати думки. Коли часом треба «випустити пару», мене завжди виручає найкращий український «антидепресант» – обрізка дерев (посміхається). Зміна діяльності – це найкращий відпочинок і для душі, і для тіла. Ну і особливо приємно смакувати те, що виростив власноруч! Сік ми робимо із найсолодшого сорту яблук, а також продовжуємо експерименти. Позаторік, наприклад, відкрили для себе дуже гарний рецепт – закрили кілька банок гарбузово-апельсинового соку. Смак у нього неймовірний! І користь, звісно, чимала!
Фото з мережі Інтернет
– Що екзотичне вирощуєте у своєму садку та на городі?
– У нас росте магнолія, азалія, майже 100 кущів троянд. Цього року з’явилися й лимони. Зараз забрали їх у будинок, бо на вулиці холодно. Але вже виросло 10 лимонів! По розміру – як курячі яйця! З розвитком технологій з екзотикою сьогодні простіше. Якщо раніше рослини, нетипові для нашого клімату, було важко виростити, то сьогодні можна забезпечити умови, за яких вони і у нас себе непогано почувають. Але, звісно, беручись за щось екзотичне, краще радитися з фахівцями і враховувати всі особливості ґрунту, умови зберігання, тощо. Зараз українці частіше почали подорожувати і нерідко привозять із європейських країн вподобані рослини. Зокрема, популярну ягоду лохину. Вона чудово росте у Нідерландах, але без знань усіх нюансів у нас може загинути. Тому дійсно варто консультуватися із людьми, які вже мають практичний досвід і самі «пережили» певні помилки перш ніж дійшли до вірних рішень. От я, наприклад, декілька років тому вдома зробив невеличкий ландшафтний дизайн. Але вирішив обійтися без системи поливу – завжди ж можна підключити шланг-розпилювач, ввечері це займає всього декілька хвилин і навіть приємно після робочих буднів присвятити час поливанню. Але з часом все-таки зрозумів, що без автоматичного поливу не обійтися. Коли часто відлучаєшся від дому, їдучи на гастролі чи влітку на відпочинок із родиною, повертаєшся і бачиш, що те, що ти вирощував, сонце за день-два випалило вщент. Тепер свою помилку виправив: доставив автоматичний полив газону та грядок і дуже задоволений.
Читайте також
– Які маєте власні секрети, які дозволяють отримувати гарний урожай?
– Головний секрет – робити все з любов’ю! Рослини відчувають все! Є така приказка: якщо ти хочеш, щоб земля тобі дала плоди, полюби і зроби все так, щоб вона тобі віддячила. Якщо ми що-небудь посадимо, то 99 % що це «що-небудь» і зберемо… Як ти до природи, так і вона до тебе! Зараз у себе у Вінниці я маю декілька так званих «теплих грядок». Там специфічний склад ґрунту і забезпечений стаціонарний полив, який повністю регулюється через комп’ютер. Дуже зручно! Відпадає потреба кожен день ходити й поливати грядки. Просто виставляєш кількість, час, інтенсивність поливу – і готово. У системі є вмонтовані датчики, які вимірюють вологу, тому можна не турбуватися, що недолив чи перелив. Не скажу, що на цих грядках ми збираємо рекордні врожаї, тому що тільки торік вперше теплі грядки висадили і цьогорічний перший урожай не може бути показовим. Але у наступні роки чекаємо значно більшої кількості овочів та ягід. Зараз там у нас росте зелень, перець, картопля, часник, недавно зібрали гарний урожай столового буряка, моркви і навіть ягоди полуниці до цих пір є!
– Перед зимою традиційно перед садівниками-городниками постає питання, чи білити дерева. Ви – «за» побілку чи проти?
– Фахівці самі поки не визначилися, чи потрібна це справа. Хтось каже – обов’язково, хтось – навпаки заперечує. Ми білимо тільки фруктовий сад комплексною побілкою «мічуринка», до складу якої входить вапно і декілька сумішей.
– А від кротів як захищаєте город?
– Найдієвішим залишається найстаріший «дідівський» спосіб: зі звичайних консервних банок спорудити вітряки, які створюють вібрацію і шум. Кроти дуже бояться гучних звуків, тому й перестають турбувати!
– Звірину ви вдома тримаєте?
– Тільки кота! (посміхається) Рижий Марсік у нас з’явився півтора року тому. Дружина і дочка підібрали кошеня на вулиці, коли їхали до школи. Спершу думали кота відвезти до бабусі, та він дуже швидко у нас прижився, от і залишили. З іменем кота довго не гралися – назвали Марсіком, бо він схожий на інопланетянина – рудий і дуже прудкий. Та попутно кожен із нас називає його, як забажає: Рижим чи Іржавим (посміхається). Марсіком всі тішаться, бо окрім «котячої ласки» ще й автоматично вирішилася проблема раннього підйому до школи. Як тільки з’явився Марсік, дочка і син поперед одного поспішають раніше встати, аби першим вивести кота погуляти. Піклуватися про когось – це завжди приємно! Тим паче, тварина, відчуваючи добре ставлення, завжди віддячить тобі тим самим. Домашні тварини – то велика радість! Коли живеш у приватному будинку, не треба позбавляти себе цієї втіхи.
Спілкувалася Юлія Сиротюк.
