З Володимиром Лучиним досі працівники колективу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області не були знайомі особисто – та знали про те, що він контрактник, служить на Луганщині, на лінії розмежування. Як непросто там – можна лише здогадуватись зі слів та переживань його мами, колеги Валентини Теодорівни Лучин.
Скромний, небалакучий хлопець Володимир отримав повістку – і пішов служити. 11 місяців строкової служби загартували та додали виваженості. Там відбувалась ця ініціація, яка змушувала переосмислювати себе і своє місце в житті. І молодий чоловік підписав контракт. Спочатку базувались у Сєвєродонецьку, а опісля відправили їх роту в село Лобочове, де в кількох сотнях метрів за річкою – ворог.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
Коли потрапляєш в середовище воєнних дій, повністю змінюються обставини, умови, оточення порівняно з тим, як було до цього. З’являється безліч викликів, на які потрібно давати відповіді. А в нашому сучасному суспільстві якщо щось і змінюється у більшості молоді, то це колонка новин в Інтернеті. Для тих, хто побував в горнилі воєнних дій, вагомими стають ті точки опори, які тримають основу людини, духовну стійкість, бо справжні цінності виокремлюються у важких випробуваннях.
Тих, хто йде на війну, часто зупиняють рідні. Мабуть, тому, що люблять і не хочуть втратити… Кажуть, існують два види страху. Англійською terror і horror. Перший — страх за себе, другий — страх за когось. Володимир впевнений, що мама пережила набагато більший страх, ніж він. На війні, як правило, з десяти днів лиш один — щось насправді небезпечне. Бо зазвичай можна сховатися, можуть десь далеко стріляти — сто метрів від тебе, і це не так страшно. А для рідних – це страх за сина кожен день, кожну годину…
Володимир звик до бліндажів, старався для хлопців-побратимів готувати смачні страви. На Різдвяні свята отримав невеличку відпустку, приїхав побачити рідних і зайшов на запрошення начальника управління виконавчої дирекції Фонду в області Федора Бортняка поспілкуватися.
Федір Всеволодович наголосив: саме з таких міцних духом хлопцях, які знають ще замолоду, що за їх спинами матері, наречені, сім’ї і формується захист та безпека держави. «В Євангелії від св. Івана сказано: нiхто бiльшої любовi не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзiв своїх. Уклінно дякуємо за відвагу, за витримку. За ту надію, яку бійці вашого батальйону дають нам. Маємо тверду віру у краще майбутнє нашої держави. Ця віра усіх нас тримає, допомагає жити, наближає мирний час.
Скільки тої високої любові, коли наші хлопці душу свою клали за побратимів, за державу, блукає над Україною…Вона, наче оберіг, творить наше Різдвяне небо, яке не подолають ніякі злі сили… Коли Різдвяне небо відкривається – давайте разом помолимося не лише про особисте, а й за Україну і таких от свідомих дітей її».
І разом, бажаючи молодому солдату повернутися до рідних живим та здоровим, колектив управління виповів слова молитви.
