Зберігати канал зв’язку з дитиною відкритим

Велика частина теорій виховання і розвитку дитини – це спекуляції, кажуть психологи. Коли з’явиться можливість відстежувати реакції людини безпосередньо, будемо більше знати і розуміти про причинно-наслідкові зв’язки в справі виховання. Тепер батьки з одного боку стали вділяти більше уваги своїм стосункам з дітьми, намагаються перестати кричати і дратуватися,  а з іншого – постійно відчувають провину за кожен зрив і минулі помилки.

 Все, що потрібно від батьків – бути уважним до своєї дитини. Це не означає, що потрібно робити все, що дитина  хоче і завжди бути поруч з нею. Потрібно просто завжди зберігати канал зв’язку відкритим. Якщо ви бачите, що дитині потрібна ваша допомога, потрібно бути готовим все кинути і бути з нею. Але включати цей режим потрібно в дійсно серйозні моменти.

Ставлення батьків та педагогів до книг, загалом, теорій з виховання, напевно, має набути споживчого характеру. Приміром, якщо я читаю цю книгу і мені хочеться притьмом обійняти і поцілувати свою дитину, хочеться змінюватися на краще – значить вона мені підходить.  «Чи за роки роботи в дошкільному навчальному закладі ви послуговувалися традиційними методиками, розробками, чи виокремили, набули своїх, адже ви творча, яскрава особистість», – запитуємо в  директора  ДНЗ №1 м. Чорткова «Золота рибка», письменниці  Раїси Обшарської.

– Розповідати про дітей, їхнє виховання, стосунки в дитячому колективі я можу до нескінченності, адже малюки – це моя найбільша любов і радість в житті. Свою роботу обожнюю, нею живу. Маю великий досвід роботи в дошкільному закладі. Перечитала багато фахової літератури, освоїла різні методики розвитку, виховання та навчання дітей дошкільного віку. Та з великої кількості матеріалу вибрала те, що вважаю дійсно цінним і користуюся ним у своїй педагогічній діяльності. Поряд з тим сформувався власний досвід, викристалізувалися певні думки, виробилася авторська методика. Інноваційна суть її в тому, що вона складається із окремих програм з різних напрямків роботи з дошкільниками. Одна з них – освітня технологія, що має назву «Хто – я?». Згідно її рекомендацій, завдання педагога – допомогти дитині зрозуміти великий, різноманітний навколишній світ через своє маленьке внутрішнє віконце.

Сходинка за сходинкою піднімається малюк до вершин пізнання, починаючи з раннього віку і закінчуючи періодом вступу дитини до школи. Цих сходинок є сім: „Я – дитина”;„Я – син, донечка”;„Я – дошкільня”;„Я – особистість”;„Я – людина”;„Я – українець”;„Я – християнин”.

Кожна сходинка передбачає здійснення особистісно-орієнтовний підходу та врахування вікових особливостей дитини. Важливе значення має підбір методів і прийомів роботи, а ще поступовість і наступність разом з виваженістю, майстерністю та досвідом педагога. Адже з образом дошкільника потрібно зжитися і відчути його всім своїм єством. Так, скажімо у ранньому віці перевагу потрібно віддати наочним методам, поєднуючи їх з художнім словом та ігровою діяльністю. А в старшому та середньому рекомендовано екскурсії у світлицю, в музей, до храму, зустрічі з цікавими людьми, родинні заходи. Неоціненну роль відіграє розвивальне середовище, створене  в кожній групі відповідно до вікової періодизації та індивідуальних особливостей дітей.

– Часто  заклопотані, закручені роботою батьки не мають часу вислухати дитину. Просто поспілкуватися, «відкупляючись» іграшками,  гаджетами. Як не втратити довіри, уваги дитини, не поранити її чутливої душі, вчасно почути?

– Дуже просто. Лишень усвідомити, що ваша дитина – це маленька людина, яка відрізняється від дорослих тим, що більш відкрита, безпосередня, довірлива і, дійсно, надзвичайно чутлива та вразлива. Щоб не втратити уваги і довір’я дитини, потрібно весь час з нею розмовляти. Говорити про все на світі, використовуючи кожну хвилину для спілкування, навіть по дорозі в дитсадок, додому, в магазині, на прогулянці – скрізь. І не просто говорити, а радитися з малюком, запитувати про його відчуття, почуття, судження. Разом радіти, спостерігати, гратися. І обов’язково запевняти дитину, що ви її любите і ніколи не залишите, адже багато дітей сьогодні страждають від того, що мають страх бути покинутими чи забутими батьками. Навіть дитина раннього віку потребує діалогу та постійної уваги до себе. Тільки при такій умові збережеться міцний зв’язок батьків з дитиною.

– Щоб виростити дітей, потрібні батьки, а щоб їх розбестити – бабусі, кажуть мексиканці, споглядаючи на українських бабусь…

– Українська бабуся – це тема для окремої розмови, надзвичайно цікава в тому плані, що саме наші бабусі безмежно і жертовно люблять своїх онуків і цього не приховують. Цим і користуються сучасні діти. «А ти мені, бабусю, купиш…?», «А ми підемо сьогодні до магазину?» – можна почути від дітей, яких бабусі забирають із дитсадка. І вони не можуть відмовити своїм рідненьким. З усіх сил, а деколи, останніх фінансів, стараються їм догодити. Кажуть, що любов’ю не можна зіпсувати, але все має мати розумну межу. Тому бабусям своїх вихованців ми делікатно рекомендуємо, щоб вони знали міру своєї турботи та любові, а онукам передавали безцінні скарби своєї мудрості, родинних традицій та обрядів і усіх творчих надбань, які вони мають.

– Для того, щоб дитина хотіла все знати, потрібні спеціальні методики, чи їй просто повинно бути цікаво і нестрашно?

Що дитині має бути цікаво і комфортно у її оточенні, це безперечно. Але щоб створити цю атмосферу, без спеціальних методик не обійтись, особливо в дитячому колективі, де об’єднані діти з різних сімей, з різними характерами та темпераментами. Щоб створити емоційний комфорт у групі із п’ятнадцяти-двадцяти дітей, потрібно добре знати психологію, індивідуальні та вікові особливості кожної дитини, педагогіку, методичні рекомендації програм, та освітні технології.

– Дорослі, які посилено розвивають дитину, схожі на Карлсона, який посадив насіннячко. Він весь час його розкопував, щоб подивитися: чи не проросло? Насправді діти ростуть, вчаться і розвиваються не тому, що ми їх тягнемо за вуха, а просто тому, що вони діти. У них це закладено?

Малюки – дослідники довкілля. Вони пізнають світ кожного дня, щомиті, бо так закладено природою. Педагогічна майстерність полягає в тому, щоб вміло та непомітно для дитини спрямувати її допитливість в потрібне русло. Для того у групових кімнатах створюється розвивальне середовище із різними осередками: ігровим, самостійної художньої діяльності, ручної праці, живим та зеленим куточком, бібліотеки, усамітнення і таке інше. Усі вони наповнюються цікавим наочним матеріалом, а вихователь, застосовуючи сюрпризні моменти, художнє слово та інші цікаві методи, спонукає дитину до тієї чи іншої діяльності. Так само і вдома. Дуже добре, коли є облаштована дитяча кімната, якщо ні, то куточок, де дитину завжди чекатиме цікавий сюрприз. Це може бути дитяча книжка, природній матеріал, папір і фарби, врешті-решт іграшка із захоплюючою історією.

– Мені дуже подобається формулювання Гордона Ньюфелда: «Розвиток відбувається з точки спокою». Щоб не смикали, не забороняли, не керували весь час. Але щоб були в житті дитини несподіванки, пригоди і помірні стреси…

– Я погоджуюся із Гордоном Ньюфелдом, особливо в тому плані, що в житті дитини були несподіванки та пригоди. Сюрпризні моменти – це обов’язкові атрибути на заняттях з дітьми раннього віку. Ні один захід не обходиться без того, щоб до дітей хтось не прийшов, та щось не приніс та не розповів, не запросив до гри. Це дієвий спосіб спонукати малюків до діяльності. А щодо помірних стресів, то вони мають місце під час перегляду театралізованих вистав, участі дітей у інсценізаціях, коли діти співпереживають з героями вистав і дуже яскраво проявляють свої емоції – позитивні та негативні. Також дітей потрібно вчити виходити із складних життєвих ситуацій, долати труднощі, уникати небезпек. Це найкраще робити на прикладі героїв казок, у рольових іграх.

– Які вам пригадуються цікаві епізоди з  професійної діяльності?

– Їх є дуже багато. Ось наприклад вчора ми зі своїми вихованцями побували на Андріївських вечорницях, організованих працівниками культури. І наш Мар’янчик після цього дійства каже до Андрійка: «Я навіть не думав, що буде так класно!».

А якось я попросила дітей старшої групи дати відповідь на запитання «Що таке добро?». Усі мовчали. Тоді я поставила запитання по-іншому «Яку людину можна назвати доброю і чому?». Тут уже посипалися відповіді. Хтось називав доброю маму, тому що вона любить дітей, тата, бо дбає про сім’ю, бабусю, бо готує їсти, хресну, бо купляє іграшки. Кожен розповідав про свою добру людину. «А чи зустрічали ви поганих, лихих людей?» – поцікавилася я. Миколка розповів про чужого дядю, який лаявся, Марійка – про сусідського хлопчика, який кидався камінцями, а Оленка назвала поганою Бабу Ягу. «А тепер, – попросила я, – дістаньте зі своїх шухлядок альбоми і фломастери і намалюйте дерево Добра. На вершину, наче на ялинку, примостіть те, що принесе вам найбільшу радість, адже коли людина весела, то в неї обов’язково стає добрим серце». Чого тільки не було на цих деревах! На вершині хтось намалював ляльку,  хтось – ананас, інші – цукерки, звірятка, бантики, а Сергійко – пістолет. «Сергійку, хіба ти не знаєш, що пістолет – це зброя, а зброя – це зло, а не добро?» – запитала я. «Але мені його Святий Миколай приніс, а він добрий» – відповів хлопчик і невинно опустив очі.

– Вірші для дітей – це особлива тема для письменника. Не кожному вдається, не кожен може. Як написати для дитини легко, зрозуміло, тими образами, якими вона мислить?

Колись говорили, що потрібно опуститися до рівня дитини, а зараз кажуть – піднятися до її рівня. Ось і весь секрет. Педагог-дошкільник, мабуть, це найпрекрасніша професія для людей, які люблять дітей. Потрапити в дитячу ауру – це щастя, це радість і вічна дитинність душі, яка не дає зачерствіти у шаленій круговерті буденності, а залишає у світі, де живуть казки…

– Ваші твори для малечі спочатку читаєте своїм найменшеньким?

Я для малечі пишу, їй читаю свої вірші. Діти їх вчать, розповідають на дитячих ранках і я від того щаслива…

Розмова з дітьми

Куди повзе у дощ черв’як,

Співає дрозд, кому?

Сто тисяч «Де?» сто тисяч «Як?»

І ще мільйон «Чому?».

Мої малята в дитсадку

Допитливі такі,

Як пташенята у танку,

Веселі й гомінкі.

Чому червоний помідор,

Зелений огірок,

Куди веде нас коридор,

Про що дзвенить дзвінок?

Для чого рибі плавники

І де живуть м’ячі,

На небі місяць і зірки,

Вмикає хто вночі?

Лишень з полегшенням зітхну,

Щоб трішки відпочить,

А тут уже нове: «Ану,

Скажіть, чому?», – звучить.

І я, як завжди, знаю все

І радо відповім,

Розмова з дітьми принесе

Хороший настрій всім.

Я теплий вогник розпалю,

Посію щирий сміх,

Бо в світі понад все люблю

«Чомусиків» своїх.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram