Слово – це зброя. Хай не видима, але дуже серйозна і відчутна. Особливо у наш неспокійний час. Час гібридної інформаційної війни. Що тоді залишається творчій еліті? Залишається – Слово. А воно ж – «Слово, моя ти єдиная зброє…» (за Лесею Українкою). Творче об’єднання поетів і прозаїків при Тернопільській обласній організації НСПУ сконцентрувалося останнім часом у дружній моноліт, який, з легкої руки очільника спілки Олександра Смика, жартома охрестили літбатом. Спілкуємось із головою Тернопільського обласного літературного об’єднання при ТОО НСПУ – Зіновієм Кіпибідою.
– Щороку літератори беруть активну участь у багатьох цікавих і пізнавальних заходах та проектах. Цей рік також став не винятком…
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
– Справді, зустрічей і виїзних мандрівок було чимало: у тернопільській бібліотеці-центрі «Коронація слова», на міжнародному пісенно-творчому фестивалі «Яблуневий спас» (с. Яблунів, Гусятинський р-н), у Народному Домі Великогаївської ОТГ (Тернопільський р-н), на літературно-мистецькому святі у Збаражі, у Козівській районній бібліотеці, на фестивалі гумору й сатири у Копичинцях, на літчитаннях «Непрочитані книги» біля пам’ятника Тарасу Шевченку, у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля». Взяли участь у роботі книжкового форуму у Львові та у проведенні обласного Бібліофесту, на відкритті сакральної виставки репродукцій чудотворних ікон Марії Тройчак. Щемний слід залишили вечори світлої пам’яті тернопільських поетів Ярослава Сачка, Євгена Безкоровайного. Відкриття меморіальних таблиць поетам Є. Безкоровайному, С. Сапеляку, Г. Петруку-Попику у Тернополі та Р. Лубківському в Острівці Теребовлянського р-ну.
– Сьогодні надрукувати книжку власним коштом та ще й великим накладом стає практично неможливим. Який вихід у цій ситуації бачите ви?
– Цьогоріч завдяки фінансовій підтримці обласної і міської видавничих рад побачили світ нові книги Анни-Віталії Палій, Галини Шулим, Наталі Близнюк та Ірини Чуйко. Лауреатом обласної літературно-мистецької премії імені Степана Будного стала талановита тернополянка Марічка-Гуменна-Дерій.
– Хто може стати членом літературного об’єднання?
– Кожний, хто пише і прагне себе творчо реалізувати. Зрештою, той, хто приходить до нашого гурту, вчиться працювати над собою, шукає себе, напрацьовує свій власний творчий стиль. Більше того, отримує своєрідний поштовх – удосконалюватися. Вже стали доброю традицією літературно-пізнавальні уроки «20 -хвилинки з письменницею Марією Назар, майстер-класи з літературним критиком Тетяною Дігай.
– До речі, чимало творів ваших поетів стали піснями. Краєм вуха чула, як голова спілки Олександр Смик «підкинув» цікаву ідею – організувати поетично-пісенний концерт.
– Ідея чудова. Треба взяти на озброєння. Тим більше, у нас є кому це зробити. Пісенною творчістю діляться співаки Юрій Футуйма, Христина Бас, Ярослава Декалюк, Іван Кушнір, музичний дует у складі Світлани і Зоряна Безкоровайних, тріо із села Мовчанівки «Писанка». Пісні на слова Олександри Кари, Івана Кушніра та багатьох інших виконують не тільки тернопільські співаки. А хто не знає виконавицю власних пісень Богдану Дурду? Вона учасниця багатьох мистецьких заходів. Галина Дричик (Музика) – авторка магнітоальбому. На пісенній ниві творить Зіновій Казьо.
– Я також починала колись свій творчий шлях у цьому товаристві. Помітила, що тут, як у рідній домівці, можна виговоритися, поділитися сокровенним.
– Цьогоріч «кругосвітніми» інформаційно-дорожніми нотатками збагатили нас Володимир Кравчук (Італія), Марія Назар (Ізраїль), Олександра Кара (Балтія), Олена Сурм’як (Польща).
– Чи й далі підтримуєте дружні стосунки з відомими краянами?
– Без цього ніяк. Такі зустрічі просто необхідні. Упродовж року інтелектуальною окрасою нашого творчого товариства були письменники і журналісти Євген Баров, Неоніла Крем’янчанка, Олег Герман, Богдан Макогін (директор музею «Зборівська битва»), Марія Баліцька, Сергій Синюк, Володимир Кравчук, Богдан Грабовський, Володимир Присяжний, Володимир Барна.
– Якби там не було, але багатогранне літературне життя спонукає кожного з нас до особистого творчого розвою. І як результат, незважаючи на фінансову скруту, попри все з’являються нові книги. Познайомте, будь ласка, читачів з цими іменами.
– Ярослав Злонкевич – «Живу тобою Україно», Неоніла Крем’янчанка – «Заробітчанське щастя», Ігор Табак – «На відстані вісі», Ганна Назарків – «Поділюсь краплинкою тепла», Володимир Мацикур – «Босоніж з небом», «Пульс на межі», Василь Савчук – «Ясні очі криниць», Марія Баліцька – «Журавлина пісня», Василина Вовчанська – «Кохайте жінку», Патара Бачіа – «Крок назустріч», Богдан Манюк – «Фатум», Ніна Фіалко – «Наречена для бразильця», Володимир Присяжний – «Весла долі», Юрій Заяць – «Великораковецька церква Казанської Божої Матері», Тетяна Дігай – «Час дефіле», ну, і Валентина Семеняк – «Бурмотійко і Даринка».
– Чи багато літераторів поповнили спілчанські ряди?
– Василь Савчук, Ольга Атаманчук, Віра Паронова . Як сказав хтось із відомих класиків – талантам треба допомагати, а бездарність проб’ється і сама. До слова. Ці люди продовжують до нас ходити, брати активну участь у всіх мистецьких заходах. І так має бути. Між іншим, автор обкладинки «Подільська Толока – 2017», наша талановита поетеса Ольга Атаманчук.
– Вже стало доброю традицією напередодні Новоріччя презентувати творчий доробок колективу у вигляді друкованого часопису.
– Результатом нашої спільної праці є щорічний літературно-мистецький альманах «Подільська толока». Це вже тринадцятий чисельний творчий доробок авторів, які живуть і працюють у різних куточках Тернопілля. Жанрова палітра розмаїта: проза, поезія, драматургія, гумор, сатира, критика.
– І на завершення. Щоб ви побажали своїм творчим друзям наприкінці року, що минає?
– Маємо повсякчас прагнути вершинної досконалості свого слова, адже, згадуючи Мирослава Дочинця: «Література – це не літера, це звук і картина. Вершинна література – це закодована мова, що володіє надсмисловою принадою. Я б сказав, це точкові контрапункти, спалахи образів, коли одною деталлю, лексемою, словесним мазком відкриваються незмінні глибини підтексту, відчуття невичерпності всіх факторів дійства». Прагнімо такого слова, такої праці. Вдосконалюймось.
Валентина Семеняк, прес-секретар Тернопільської обласної організації НСПУ
