Знаходиться містечко у центрально-західній частині Тернопільської області на річці Коропець і є районним центром з населенням близько 9 тис. осіб. Через Козову проходить залізнична колія та автомагістраль.
Перша письмова згадка про Козову належить до 1440 року. Сама назва, очевидно походить від того, що тодішні жителі цієї місцини мали багато кіз. Отже, від слова – коза. На жаль, якихось глибинних досліджень про історію Козови ніколи не проводилось, тому до цих пір відчувається вагомий брак інформації на цю тематику. Відомо про те, що це невеличке містечко неодноразово спустошувалося татарсько-турецькими навалами у 15-17 століттях. Тому, на 1635 рік у ньому було лише 38 дворів. Але, у 1650 році, у реєстрі населених пунктів – вже названа містечком з магдебурським правом.
Перегляньте також:
- Тринадцять громад стали новими учасниками «Марафону лип» від «Контінентал»
- На Тернопільщині попрощалися з військовим Володимиром Новоринським
Колись, ще у 16 столітті, у Козові, коли її власниками були Потоцькі, був збудований замок, який у 1667 році зруйнували татари. Зараз на цьому місці можна знайти лише фрагменти фундаменту. Не дивиною для Козови в той час, і аж до середини минулого століття, були підземні ходи, якими містечко було буквально зрите.
За польського панування у Козові замешкало дуже багато поляків та євреїв, одна з вулиць досі носить назву “Мазури”. За кілька століть їх стало більше, ніж українців. Ці громади вели тут активне життя, але голокост ІІ Світової війни щодо євреїв та виселення поляків радянською владою у 1949 році, практично не залишили й сліду від проживання тут цих народностей.
Величною памяткою архітектури Козови міг би бути римо-католицький костел, побудований Потоцькими у 1669 році. Але радянська влада підірвала його у 70-х роках минулого століття. Пам”ятка про нього залишилася лише у фотоспогадах.
З давніх часів у Козові існували церкви, всі вони були деревяні аж до 1885 року, коли місцеві українці збудували цегляну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, до якої зходилися жителі Козови, Теофіпілки, Вікторівки та Геленкова.
У 1857 – 1867 роках за Австро-Угорського правління, Козова була повітовим центром. У всі інші періоди свого існування належала до Бережанських земель. І аж у 1939 році стає одним з райценрів Тернопільської області. Саме з тих часів радянська влада так перебудовувала містечко, що у ньому практично нічого давнього не залишилося. Мешканці Козови брали активну участь у визвольних змаганнях за незалежність України. Десятки їх воювали в УГА, УПА, дивізії “Галичина”, брали участь в діяльності ОУН.
Після нищення євреїв та виселення поляків, Козова починає розбудовуватися за рахунок переселених сюди українців з території Надсяння та жителів навколішніх сіл. У періоді з 1950-их по 1970-і роки містечко збільшилось у кілька разів за територією та населенням. Роботу козівчанам ще віддавна давали підприємства: цукровий завод, молокозавод, “Ватра”, меблева фабрика, дві цегольні, птахоферма, сільгостехніка та кілька будівельних і сільськогосподарських організацій. Лише деякі з них тепер працюють.
Зараз у Козові діють: 4 храми, гімназія, 2 школи, 2 садочки, 2 будинки культури, школа мистецтв, спортивна школа, стадіон, будинок творчості школярів, лікарня, пошта та інші адміністративні будівлі.
Михайло Забанджала
