Сліпий випадок змінює все, вважав Вергілій. Саме так – сліпий випадок перекроїв життя Галині Іванівні Пуренко, забравши за собою особливо дороге та цінне. Жінка працювала в Кременецькому територіальному центрі соціального обслуговування, допомагала одиноким, особам похилого віку та з інвалідністю, усім тим, хто в нас має статус малозабезпеченої категорії населення. В той день їхали з чоловіком і соціальними працівниками у відрядження саме з питань поселення старенької жінки в геріатричне відділення. Почаївською трасою на крутому повороті їм назустріч на швидкості виїхав автомобіль Ауді…
Після важкої аварії Галина Іванівна залишилась вдовою, сама з політравмами, після яких просто дивом вижила. Численні операції, які провели в Тернопільській університетській лікарні талановиті травматологи, дали надію. Оплату довготривалого лікування та першого в області для потерпілих на виробництві ендопротезу взяв на себе Фонд соціального страхування (тоді, в 2011 році – від нещасних випадків на виробництві). Жінка, яка сама багато років працювала в соціальній сфері, допомагала іншим пережити важкі часи, тепер потребувала підтримки. І отримала її не лише від родини, церковного комітету села Старий Олексинець, громади, а й від працівників Кременецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в області. Коли в минулому році проводили у відділенні виїзний прийом громадян, поспілкуватись, вислухати, допомогти підопічним Фонду приїздив начальник управління Федір Бортняк, вона приходила, розповідала про проблеми та побажання щодо реабілітації таких потерпілих на виробництві, як сама. І до неї прислухаються. Адже пережила чимало і тепер знає, як легше вийти не лише з фізичного безсилля, але й душевного, морального. Ділиться радощами, говорячи про внуків, дочок із зятями, ділиться рецептами.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Впевнена, що без Божої опіки, без посмішки своїх чотирьох внуків, яких постійно хочеться тримати за руку, важко було б взагалі вставати з ліжка. Та Галина Іванівна надто любить своїх рідних, щоб просто так здаватися. А крім того, її робота – непроста місія соціального працівника, бо жінка досі працює в районному центрі соціального обслуговування, зобов’язує відкладати подалі свої проблеми, депресію та болі і йти до стареньких, обездолених, одиноких, яким, подекуди, ще гірше. «Буває, – розповідає Галина Іванівна, – що добираємося з колегами до віддалених сіл молоковозами, попутками. Обслуговуємо 5 сільських рад, дев’ять сіл. А тепер у віддалених селах одиноких людей, яким потрібна допомога, все більше і більше. Діти виїздять на заробітки, до міста, а їх старенькі батьки полишені на самих себе. Правда, є і молоді люди, котрі заслуговують на особливу повагу. В селі проживає з бабусею 20-літній Анатолій, сирота, під опікою якого ще троє дітей. На ньому тримається уся господарка, має коня, заробляє, не посидить і хвилинки. Коли мені потрібна була допомога – довго кликати не довелося. Чомусь так є: люди, які пережили особисті трагедії, вміють устократ більше співчувати та ладні завжди допомогти ближньому».
Взагалі, Галина Іванівна приносить із собою багато позитивної енергії, яка надихає до творення. Адже вона впевнена: доки ми віримо в свою мрію – ніщо не випадково. А її мрією спочатку було прагнення ходити самостійно, щоб не обтяжувати рідних. На ендопротезі навчилася рухатися навіть без палички, місяць за місяцем тренуючи себе, наполегливо день за днем освоюючи нові технології. А нещодавно від Фонду отримала путівку в санаторій «Золота нива», що в Одесі. Коли повернулася – знову завітала до працівників Кременецького відділення з приємними враженнями від оздоровлення. Написала Галина Іванівна подяку працівникам відділення за турботу та чуйність, за розуміння і підтримку у важкий період життя. Розповідала начальнику Кременецького відділення Людмилі Станько, іншим працівникам, що в санаторії не лише відпочивала. Не звикла сидіти, склавши руки, тому допомагала працівникам «Золотої ниви» доглядати квіти на клумбах. Любить вона цю справу – грядочки, квіти, затишок та красу природи. Має шмат городу, який допомагають обробляти діти. А в садку наприкінці жовтня ще родить малина…
Кажуть, в дорозі потрібен попутник, в житті – співчуття. Нік Вуйчич, відомий своїм непересічним життєвим прикладом, писав, що співчуття зцілює не тільки того, на кого воно спрямоване, а й того, хто ним ділиться.
Без цього великого дару співчуття ближньому, яким наділена Галина Іванівна, чуйного, дбайливого ставлення до інших, напевно, неможливо бути соціальним працівником. Цю істину добре знають у Фонді соціального страхування, бо щодня опікуються потерпілими на виробництві, інвалідами праці, застрахованими особами, які тимчасово втратили працездатність.
Начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федір Бортняк відмітив, що працівників структур Фонду в області вирізняють не лише компетентність, але й високі особисті якості, уважне ставлення до людини та її потреб. І справжня нагорода за кожну добру справу — вже те, що її зроблено. « Вірю, переконаний він, – що й надалі ми зможемо лишатися гарантом державної підтримки, стабільності для підопічних Фонду, а для роботодавців – дієвим партнером. Ми – на довгій дорозі дбайливого ставлення до конкретної людини з її конкретними проблемами. Особливо, до сердець людей, які натерпілися в житті, зачинилися у власному світі, який назвали обмеженими можливостями.
Ми відродили в нашій практиці роботи з потерпілими на виробництві відвідування інвалідів трудового каліцтва за місцем проживання. Тепер спілкуємося з людьми віч-на-віч, вислуховуємо на відкритих прийомах громадян в районах усі проблеми, з якими стикаються наші підопічні і намагаємося їх вирішувати згідно з буквою закону.
Висловлюю працівникам Фонду, усім тим, хто працює в соціальній сфері, сердечну подяку за людяність та небайдужість, розуміння та витримку. Зичу заслуженої шани та вдячності людей, міцного здоров’я, сімейного затишку і достатку. Хай віра, добробут, творче натхнення та стабільність помножить сили у служінні людям».
