Михайло Дорундяк. Його ім’я із забуття повернув жителям міста голова місцевої організації «Просвіта», заслужений журналіст України Петро Довгошия. Декілька років пошукової роботи в архівах, записи спогадів старожилів Борщева, поїздки на Франківщину – малу батьківщину Михайла Дорундяка, дали величезне підгрунтя для написання історичної розвідки. Її Петро Іванович опублікував у своїй авторській книзі «Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край». Є тут розповіді і про інших видатних діячів нашого краю, яких автор називає «борщівською елітою»: Єроніма Калитовського, Романа Яросевича, Теофіла Окуневського.
Михайло Дорундяк був родом із Коломийщини, з села Кийданч. Після закінчення правничих студій у Відні, докторантури у Чернівецькому університеті та успішно складеного у Львові адвокатського іспиту молодий юрист Дорундяк якийсь час практикував у різних адвокатських конторах, аж поки у 1894 році доля не закинула його до Борщева. Спочатку був представником Городенківської адвокатської контори, пізніше відкрив свою власну.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Найперше, що прикро вразило молодого правника у подільському містечку – відсутність будь-якого громадського, патріотичного життя. «Панувала в цілім повіті між русинами апатія і рівнодушність, а якогось громадського руху або життя не було й слідно», писав у спогадах Калитовський. Очевидно, Михайло Дорундяк був людиною з великим і добрим серцем, адже він дуже переймався бідами місцевих жителів, надавав безкоштовні консультації убогим людям і (тільки уявіть собі!) так само безкоштовно захищав їх інтереси у судах! Його гнітило безправне становище бідняків міста і довколишніх сіл. Молодий і освічений юрист розумів, що потрібно взятися за навчання дітей і молоді, підіймати патріотичний дух, розвивати читальню «Просвіти», яка була відкрита двома роками раніше, однак не мала діяльного впливу на життя громади у той час.
Дорундяк разом зі своїми друзями Калитовським та Яросевичем стали для темної громади міста людьми, які принесли рятівне світло просвітництва і відродження. Його адвокатська контора перетворилася на центр культурного життя містечка, куди сходилися з усього повіту. Михайло Дорундяк буквально згорав на роботі. А у вихідні дні йшов до читальні «Просвіти», виголошував там промови, закликав селян та нечисленну інтелігенцію приєднуватися до просвітницької та економічної праці. Українці повіту настільки довіряли йому, що висунули кандидатом на виборах до Галицького сейму.
Пан Михайло став першим політиком Борщівщини, зареєструвавши «Повітове товариство політичне в Борщеві», а також першим організатором політичних акцій, особливо під час виборів. Саме завдяки його діяльності і наполегливості жителі нашого краю (п’ятої курії, або округу) вибрали до парламенту Австро-Угорської імперії українця Романа Яросевича. А Михайлові Дорундяку довірили представляти їх інтереси у «Раді громадській» (міській раді).
Панові Михайлу належить ідея побудови у Борщеві Народного дому – монументального будинку за проектом Василя Нагірного, що став свого роду пам’ятником його видатній подвижницькій роботі. Завдяки старанням молодого адвоката у Борщеві відкрито і перший банк, і продуктову гуртовню, і перший «Союз крамарський» та ще цілу низку організацій. Вагомим вкладом у життя громади стало і започаткування « Комітету для заохоти і підмоги убогої шкільної молодіжі» котрий шукав і своїм коштом посилав на навчання здібних селянських та міщанських дітей.
Михайло Дорундяк помер не доживши навіть до 50-ти років. Доля відміряла йому небагато земного життя, та неоціненним є вклад цієї людини у розвиток краю, який називали Глухим Поділлям. У своїх спогадах про день похорону Дорундяка Єронім Калитовський писав: « великий здвиг народа відпроваджував на місце вічного спочинку тлінні останки чоловіка, якого ім’я буде нерозривно злучене з історією культурного, економічного й політичного розвитку тої частини нашої великої Батьківщини».
На жаль, у пізніші роки про цю постать забули. Від цвинтаря, на якому його поховали, у радянські часи не залишилося й сліду – могили знищили і розбили на тому місці парк. Петро Довгошия як голова «Просвіти» Борщівщини взявся досліджувати життя цієї людини і місце поховання. За свідченнями старожилів, зокрема Романа Дрібнюка, вдалося віднайти могилу Дорундяка, встановити на ній хрест і урочисто освятити. Щороку просвітяни, студенти, учні шкіл віддають шану цій людині, яка стільки зробила корисних справ для містечка за своє коротке життя. Стараннями просвітян у Борщеві з’явилася і вулиця, названа на його честь.
Цьогорічні урочистості були особливими, адже громадскість відзначила ювілейну дату – 160-річчя з дня народження М. Дорундяка. У читальному залі районної бібліотеки Борщівська «Просвіта» огранізувала творчий вечір, присвячений пам’яті великим постатям нашого краю – Михайлові Дорундяку, Єроніму Калитовському та Романові Яросевичу. Надзвичайно цікавими були розповіді про цих людей голови «Просвіти» Петра Довгошиї, журналіста Наталії Галушки та вчителя-історика зі Скали-Подільської Оксани Ундерко.
Панахида, яку відслужили наступного дня на могилі, зібрала численних жителів міста і що найприємніше – на захід приїхали родичі Михайла Дорундяка, з якими Петро Довгошия підтримує давні і теплі стосунки.
Фото: Ірина Мадзій
Фото: Ірина Мадзій
– Ми знали про нашого родича дуже мало інформації, нам було відомо, що він похований у Борщеві, але де саме – ніхто не знав, – схвильовано розповідала присутнім родичка Дорундяка Ганна Дорундяк. – І лише завдяки старанням «Просвіти» і її голови Петра Довгошиї маємо змогу нині молитися на його могилі, поклонитися його світлій пам’яті. Дякуємо вам за це!
На його могилі викарбувані рядки із поезії Богдана Лепкого: « Ти працював для свого поля, а збіжжя хай пожнуть сини». Поле свого життя Дорундяк засіяв рясно, залишивши нам, нащадкам, великий урожай і приклад невтомної праці, любові до свого народу, до України.
Як одній людині вдалося пробудити цілий повіт, згуртувати до роботи і започаткувати стільки важливих проектів? Такі питання визрівають, коли читаєш біографію цієї людини. Вихідець з іншого краю, він вважав своїм обов’язком допомогти тим людям, з якими жив поруч і все зробив для цього. Таку місіонерську долю Дорундяк собі вирав сам. І за це йому сьогодні нащадки складають шану.
Ірина Мадзій.
