Яке це щастя, коли діти продовжують любити і пам’ятати своїх батьків навіть тоді, коли їх не стає. Відома тернополянка Мирослава Ярмуш разом зі своїми друзями – однодумцями організувала чудовий творчий вечір-спомин про свого батька – українського поета і прозаїка Василя Ярмуша. 15 вересня йому виповнилося б 77 років.
До Бункермузу, де відбувалось урочисте дійство, завітало багато друзів і знайомих Мирослави. Серед них спеціальні гості: Андрій Підлужний, Сашко Алексєєв, Ярослав Гевко, Анастасія, Олександр Назарчук. Відбулись дві творчі презентації: пісня відомого співака та актора Сашка Алексєєва «Стільки літ» на слова Василя Ярмуша (музика – Андрій Підлужний) та відеопоезія на вірш Ярмуша «Дума про Україну». Присутні мали щасливу нагоду почути живий голос поета! («Дума про життя»).
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Літературознавець Ярослав Гевко, дослідник творчості Ярмуша, натхненно читав вірші незабутнього поета. Серед них «Летять у вирій журавлі», «Щастя радість проміння креше», «Дайте слово мовити вогненне», «Неси вперед моя юнацька бригантино» та інші. Роздумами-спогадами поділився професор, доктор мистецтвознавства Олег Смоляк. Він познайомився з Ярмушем, коли тільки ставав на поетичну стезю. Згадав про тодішню районну газету в особі Миколи Миколина, який на свій страх і ризик, намагався друкувати волелюбні твори Ярмуша. А ще він навчався в одному класі з дівчиною Марією, майбутньою дружиною поета. З теплом у серці розповів історію написання вірша «Кажуть люди, що ми не пара».
На це свято душі приїхала Уляна Лис, донька тернопільського композитора Юрія Брикайла (до речі, несправедливо забутого). Їхні батьки дружили. Це була справжня чоловіча дружба. Юрій Брикайло написав ряд пісень на слова Василя Ярмуша. Серед них славнозвісні «Тернопільчанка», «Пісня про Острів», «Марійка», «Журавлі», «Верховиночка», «Острів’яночка», «Незабудка» (1970-1973 роки). Завдяки Уляні, яка упорядковуючи архів свого батька, випадково побачила рукопис «Тернопільської легенди», до нас повернувся важливий твір, який саме зараз на часі. І як тут не погодитися зі словами, що у Бога все передбачено. Хтозна, чи збереглася б ця драматична поема у Василя. Адже за національно-патріотичні твори і громадську позицію він зазнавав переслідування КДБ і велику частину рукописів та поетичних творів було конфісковано та знищено. Драматична поема «Тернопільська легенда», завдяки Уляні Лис, повернулась до нас через 40 років. На початку наступного року відбудеться її презентація.
Журналіст і письменник Василь Ярмуш був надзвичайно цікавою і багатогранною особистістю. Працював позаштатним кореспондентом обласної молодіжної газети «Ровесник». Організував і очолював літературно-мистецьку студію «Розмай». За коротке життя встиг зробити багато. У творчому доробку поета поетичні збірки «Казка про тебе», «Граніт і полум’я», для дітей – «Над Серетом», драматична поема «Соломія Крушельницька», новели – «Олесина любов», «Весільна сорочка». У 2003 році – «Правди святе зерно» надрукувало тернопільське видавництво «Джура», упорядником і редактором якої є невтомний Ярослав Гевко.
Василь Ярмуш відійшов у засвіти 22 вересня, коли йому було тільки 36 років. Осиротіли дружина Марія і двоє діточок – Мирослава і Тарас. «Здолавши земне тяжіння, Василь полинув у вічність, переливши жар власного серця у даровані нам поетичні строфи» – каже Ярослав Гевко. Разом з Іваном Горбатим пан Ярослав підготував згодом ще одну збірку бірку – «Допоки живу». Хочеться вірити у пророчі слова поета, який колись написав:
«Бачу сонце над рідним краєм,
Бачу радість і затінки зла…
Це нічого, що я згасаю,
Лиш би пісня моя жила!».
Його іменем названо вулиці в Тернополі і у с. Острів. Створено кімнату-музей у міській (рідній школі поета) №8 та в Острівській ЗОШ. Цьогоріч на Алеї зірок (вулиця Гетьмана Сагайдачного) встановлено зірку Василя Ярмуша. Документальний фільм за сценарієм Ярослава Гевка «Я відшукаю папороті цвіт» знайомить із неповторною особистістю Василя Ярмуша, допомагає глибинно відчути і пізнати поетичне розкрилля його душі.