Ось вже другий рік височить при дорозі, як на Львів з Тернополя їхати, дерев’яна церква Вознесіння Господнього. Подібна вона до тих, що у Карпатах стоять. І знають її люди, як лемківську. Адже лемки, гілочка українського народу, колись мешкали саме у Карпатах. Розпорошені по усій землі після операцій “Вісла” та депортацієї 44-46 років, ці люди, зі здобуттям Україною незалежності, взялись гуртом збирати перлини своєї автентичності та культури, щоби дітям та молоді передати. Всеукраїнське товариство “Лемківщина” одне з найбільших громадських об’єднаннь країни. Їх працею на Тернопільщині створений фестиваль “Дзвони Лемківщини”, що проходить неподілк Монастириська на території музею “Лемківське село”, взимку почали збиратися родини, щоб гуртом відзначити Лемківський Йордан і вже другий рік поспісь, через 40 днів після Великодня, у день Вознесіння Господнього нащадки лемків гуртуються навколо своєї церкви. Але це не тільки святкова служба. За словами Лариси Сороки: “Це пам’ять! Це сльози батьків, дідусів, бабусь. Відходить у засвіт остання плеяда тих, хто народився на Лемківщині. Іх з кожним роком все менше і менше. Ми розуміємо, що можемо лише в молитві рятувати Душі, які були понівечені війною, депортацією.”
Серед спільноти, яка зібралась на церковному подвір’ї, більшість старшого покоління пам’ятає свою Батьківщину, як світ дитинства. Розказує режисер свята Ворончій Надія: “Для мене це молитва мами, солодощі та ярмарок біля церкви на свято, копиці з сіном та копи писанок, що ми писали на Великдень. Тому запросили наших славетних писанкарів вчити людей писанкарству. Та і приготували господині півників на паличках, торгуємо крамом – книжками, газетами, різб’ярству вчимо”.
Перегляньте також:
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
А ще свято це, за словами Олександра Венгриновича, якого ласкаво називають неньо – татом лемків, має свою мистецьку скриню. Адже приїхали на свято чудові колективі зі “столиці лемків” Монастириська. Серед них фольклорний ансамбль “Ґречні фраїрки” – дівчата і пісень співали і гаївки водили, один з перших вокальних колективів вже славетний хор “Яворина”, приєднались лемківські музики, співали пісень улюблені співачки.
Не може бути народа без мови – це вже відомий факт – ґрунтовні дослідження провів славетний лемко Ігор Дуда. Його праці зберігають народні казки, приповідки лемків, їх історію, а його словник налічує 27 000 слів! Це говорить, про те, що ця українська етногрупа має, навіть, не говірку, а власне повноцінну мову, яку можна вивчати. Наразі перші недільні класи вже запрацювали у Монастириську, збирають, готують посібник для вивчення мови з дітьми.
Зворушливі історії передають від бабусі до мами, від мами до дітей. Історія кохання, яку розказала учасниця “Ґречних фраїрок” про свою бабусю Євгенію неймовірна, в усіх, хто почув на очах сльози. Молода сім’я полячка та лемко чекала на дитину, коли їх почали депортувати з власного подвір’я. Дружина могла залишитись в Польщі, але рушила разом з чоловіком. У переповненному вагоні десь на довгих зупинках народилась в подружжя донечка, який дали ім’я Євгенія. Завинуте у нічну сорочку немовля раптом щезає. Перелякана мати кинулась на пошуки та дивом знайшла свою доню, побачила на руках жінки. Прохала віддати, але та казала залиш мені, в мене буде нагодована, в добрі рости, а там де ти їдеш загине… Але молода жінка сказала “Там, де я помру, там і мої діти будуть”. І такі забрала своє новонародженне дитя…І це тільки одна з великої кількості історій сімей, насильно і жорстоко переселених на Україну.
За довгі роки життя приїзжі лемки стали своїми рідними у селах та містах. І не бачуть себе окремо, так і кажуть: “Ми є український народ”. Зі сцени господар та господиня свята Ігор Дуда та Віра Дидина звернулись до всіх присутніх з проханням помолитися за тих, хто там на Сході ризикує своїм життям за спокій та свободу своєї Батьківщини.
В кожної української родини є свої перлини, свої історії, своя дорога. Можна сказати: “Єднайтеся, як лемки і зможете здолати усі негаразди, зберегти свою ідентичність, примножити свою духовність”.
Відтепер першою туристичною родзинкою Тернополя може стати і сама легка та витончена церква при дорозі, адже є плани, оформити деревом зупинку, продовжити упорядковувати територію біля церкви, і хто встигне побачити справжню лемківську забаву не поїде розчарований, адже там де, кермеш там свято, а свято, це завжди щирі обійми і посмішки, і надія на краще майбутнє для всіх.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
Фото: Олена Мудра.
