Спогади Георгія Смакоуза про Преподобного Амфілохія

 

Далеко за межі тернопільської землі лунає нині його слава. Пройшовши через неймовірні випробування, святий Амфілохій, отримав від Бога дар зцілювати людей, полегшувати їх духовні та фізичних страждання.

 

Святий Амфілохій – наш сучасник. Хоча народився він у самому кінці 19-го століття, помер у кінці XX-го – 1 січня 1971 року. То ж не дивно, що серед нас живуть чимало людей, які ще добре пам’ятають доброго старця. Ще зараз є свідки численних зцілень препеподобного Амфілохія та люди, яким він допоміг.

 

Ми спілкуємося з Георгієм Смакоузом, який зустрічав святого подвижника. Нещодавно Георгію виповнилося 80 років, але не дивлячись на свій, уже поважний вік, він досі зберігає юнацьку активність та має чимало запланованих добрих справ для Церкви та людей. 

 

Георгій Микитович має славну та дружну родину. Двох синів: Віталій з дружиною Вірою та дочкою Катериною та син Юрій з дружиною Тетяною та дітьми Віолетою, Валерією та Вікторією. У селі Білокриниця похована дружила Георгія Микитовича, могилу якої він щонеділі відвідує, а також церкву св. апостола Іоана Богослова.

Ірина Скоробогата:  Георгію Микитовичу, в якому році Ви зустрічалися з преп.Амфілохієм, тоді ще отцем Йосипом? Що залишилося у вашій пам’яті з часу тієї зустрічі?

 

Георгій Микитович Смакоуз: – Це був 1942 рік. Якраз прийшли до нас фашистські окупанти. Вся історія почалася взимку, коли ми, діти, в сусідському дворі ковзалися по снігу. Я впав, а під снігом лежав камінь, об який я сильно вдарився коліном. Після того почалися неприємності: це коліно почало нестерпно боліти. Мене повезли в Кременець в лікарню, сказали, що треба робити операцію. Я дуже боявся, та й по нині боюся людей у білих халатах.
Зі мною був мій дідусь – «дєдушка», як ми кажемо на Волині. Тоді мені якось плачем вдалося вмовити його не залишати мене там одного. Він відвіз мене назад додому. Але болі, звісно, не припинялися.

 

На той час усі знали, що є в Лаврі, що за 7 кілометрів від нас, є монах-костоправ. Ми й поїхали до нього. Пам’ятаю, що зайшли ми в келію разом із «дєдушкою», а назустріч нам вийшов монах. Це й був той самий отець Йосип. Мені він здавався справжнім старцем. Він оглянув мою травму, поговорив з дідусем і відвезли мене назад додому. А вже наступного дня прийшов до нас сусід, – він також був ченцем із Лаври. Досі я думаю, що йому преп. Амфілохій розповів про те, що саме потрібно робити з моєю травмою, тут, на місці. Пам’ятаю, що зробили для мене ченці якусь масу, поклали її на коліно та забинтовували домотканою стрічкою з полотна.

 

Та ще й сказали 3 тижні лежати в такому положенні. Я витерпів тільки два. Сильно мене пекло, то я почав просити, щоб розкрили мені ту пов’язку. Дідусь не погоджувався, але я плакав, кричав, і таки впросив. Він відкрив, розбинтував, навколо коліна побачив опухлість, наповнену рідиною. Тоді він узяв голку та й ткнув той пузир. Витекла якась рідина та болі зупинилися. Тоді ще прийшов до нас монах, який робив цю пов’язку, нагримав на діда чому я не витримав визначеного терміну.

Давно це було – зараз уже й не пам’ятаю, яка це нога так боліла.

–    Якщо процедури Вам робив не особисто преп. Амфілохій, то, очевидно, він мав учнів і Ви мали справу з одним із них?

– Цей монах, який робив мені пов’язку, після науки преп.Амфілохія почав сам лікувати. Він хоча й був ченцем, але його призначили на парафію, в село В.Горянка. Він теж мав великий дар лікувати людей. Звали його отець Дмитро. Сталося так, що наша хата, коли помер мій дідусь, залишилася пустувати. Дізнавшись про це отець Дмитро домовився з моїми батьками, що він буде там жити та приймати людей, кому буде потрібно.
До нього приходило тоді чимало людей. Лікував він не тільки молитвами, але й травами: робив різні збори, заготовляв усе необхідне. Після смерті поховали його в Комарівці.

 – А чи відомі Вам ще випадки допомоги преп. Амфілохія людям?

– Знаю випадок свого племінника – сина мого брата, який зламав ногу. В лікарні наклали йому гіпс, але болі не втихали. Поїхали вони також до преподобного. Глянув він на ногу, що вона в гіпсі, і сказав, що не може без дозволу лікарів знімати. Але, якщо йому дозволять, то зніме. Зняв він гіпс, заправив ногу в дощечки (шину), прив’язав до ноги, вправив кістки – біль зникла в момент! Чув також історію про благословення на шлюб, яке він давав у свій час. Чоловік із дружино разом живуть і донині.

 

Із усього Радянського Союзу приїжджали до нього люди. Він не брав за свою допомогу грошей, а лише продукти, якими годував людей, таких же пацієнтів. На вулиці мав стола який щедро накривав для всіх хворих та відвідувачів. Мав святий Амфілохій багато голубів, які на руках сиділи у нього, приручені. Брат розповідав, що преподобний вчився в Петрограді, де отримав спеціальність – військового фельдшера. Ще казали, коли вони вчилися там, то викладачі давали студентам мішок з кістками, скелет людський, і їм треба було збирати його чи не закритими очами.

 

Я дуже вдячний преп. Амфілохію за його настанови та допомогу. Все своє життя я слідкував за його долею.