Чи знаєте ви, що саме об’єднує православних та католиків, буддистів та мусульман, індусів, лютеран чи атеїстів? Безперечно, що це чотки або вервиця. Нанизані на шнурок або стрічку намистини чи вузлики, потрібні для підрахунку молитов. Власне, звідси походить і назва — чотки від старослов’янського — счет – рахувати.
Символічно вервиця являє собою драбину, котра через молитву, Богоспілкування веде нас до Неба. Незалежно від кількості зернят, вервиця завжди зроблена у формі кола — символу вічності та безперестанної християнської молитви до Творця. Також собою вона символізує і мученицький вінець, і вінець нагороди тим, хто пізнав Бога через молитву.
Перегляньте також:
- Підгорянський монастир на фото 1900-х років
- Скандал на Тернопільщині: депутати подали позов до суду на… биків
Предмет, схожий на сучасні чотки, відомий людству, як релігійний атрибут, ще задовго до виникнення християнства. Багато поганських релігій використовували особливі намистини чи коралі для того, щоб молитись на них або до них. Деякі дослідники датують перші знахідки чоток ще ІІ століттям до Різдва Христового. Тоді надзвичайну увагу приділялось не стільки практичній користі з використання цього аксесуару, скільки в прямому обоженні матеріалів чи технології, за допомогою якої їх створювали. Особливо коштовні чи рідкісні каміння вже самі по собі складали особливу цінність та мали своє особливе “духовне” призначення. А от скажімо буддисти залюбки використовували для виготовлення своїх чоток людські кості, переважно з черепа.
Лютерани використовують чотки, в яких є 18 намистин різної форми та з різних матеріалів. У вірі Бахаїв 95 зерен. Мусульманські чотки можуть мати 99, 33 або 11 зерняток та довіску. У старообрядців стрічка зі 109 ступенями. При чому цікаво, що саме у них чотки – “лестовка” обов’язковий атрибут не лише ченця, але й усякого мирянина. Варіант вервиці народів Іспанії — перстень на пальці, увінчаний зображенням св.Хреста та десятьма зернятками. Традиційні католицькі чотки мають п’ятдесят зерен, поділених на п’ять декад. Католики-францисканці використовують семидекадний розарій, в память про сім радостей Діви Марії.
Православні чотки, зазвичай, мають 33 намистини. Існують також і більші – кратні 10-ти або 12-ти. У 67 правилі Номоканону XI століття говориться про вервицю, що має 103 вузлика. Безперечно, зовнішній вигляд вервиці в залежності від культури та релігії міг змінюватись. У нас час існують цілком сучасні електронні чотки, які носяться на руці замість годинника з єдиною метою — підрахувати власнику кількість його молитов.
Найкраще та найповніше використання чоток знайшлось у християнстві. Свята Церква очистила роль чоток від намулу язичницьких марновірств. Відтепер чотки або вервиця (вервиця – в’язана або плетена, чотки з намистин) це всього лиш інструмент, котрий полегшує процес молитви тим, хто хоче зробити свою молитву досконалою. Перш за все – ченцям та духовенству, а вже потім – мирянам. Жодною іншою надприродною силою чи містичними властивостями вони не володіють. Той, хто каже протилежне – язичник, не християнин. Початок використання чоток у Церкві – не пізніше 3-4 століття, та повязується з іменами преподобних Пахомія Великого та Василія Великого.
Читайте також
Вище ми згадували, що майже всі релігії мають у своєму арсеналі той чи інший різновид чоток. Невже з цього можна зробити висновок, що усі вони моляться однаково? Ні, звичайно! Більше того. Саме досліджуючи ставлення тієї чи іншої віри до практики використання, чоток, ми можемо побачити наскільки різними можуть бути людські вірування, не дивлячись на їх зовнішню схожість. Те, що і там, і там можуть використовуватись схожі, або навіть ті самі релігійні аксесуари, зовсім не говорить про те, що у такого використання один і той самий внутрішній сенс.
Навіть атеїсти рекомендують носити чотки, зауваживши “благотворний вплив чоток на самопочуття їх власника”, а також, посилаючись на відому тезу про те, що нервові закінчення, розташовані в кінчиках пальців, безпосередньо пов’язані з мозковими центрами. Тому просте перебирання чоток знімає стомлення, заспокоює. А ще, виявляється, “людина з чотками в руках збуджує інтерес, додає до свого вигляду деякий романтичний штрих. До того ж чотки, привертаючи увагу на себе, відволікають його від можливих невигідних деталей зовнішності або костюма”.
Ми не молимося стільки часу, щоб аж губитись у кількості своїх молитов.
Чудовою ілюстрацією в цьому випадку може бути просто неймовірна різниця у практиці використання чоток у Православній та Католицькій Церквах. З одного боку всім очевидний тісний зв’язок між цими церквами, а з іншого – вже така “дрібниця” як чотки красномовно спростовує міф про те, що православні та католики шукають того самого духовного життя. Якщо усі релігії відрізняються одна від одної не лише віровченням, але й принципами духовного життя, то очевидно – католики та православні вірять в абсолютно різні речі. Давайте про це трохи згадаємо.
Для православних чотки – це всього лиш найпростіший інструмент обрахунку прочитаних молитов. Для того, щоб вичитувати щожня одну й ту саму кількість молитов, та не відволікатись розумом, паралельно з молитвою рахуючи скільки вже прочитано, а скільки ще належить прочитати, православні віруючі використовують чотки. При цьому, промовляються слова Ісусової молитви: “Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного”. Більше нічого придумувати не потрібно.
Принципово іншою є практика використання молитви за допомогою вервиці в Католицькій Церкві. Там вервиця часто називається “розарієм” – на символ букету з троянд, принесених Богу. Раніше практика використання вервиці тут була аналогічна з православною, однак з плином часу вона сильно змінилась, і стала не лише мало схожою на попередній досвід молитви, але й почала суперечити йому. Так з певного часу, передусім після затвердження Папою Римським Павлом ІІІ у 1548 році так званих “Духовних вправ” Ігнатія Лойоли – засновника ордену Єзуїтів, в православну традицію увійшов дивний симбіоз християнства та поганства.
З того часу вервиця стала не лише пристроєм для підрахунку молитов, але й інструментом для медитацій – духовних розважань. Те, чого Православна Церква завжди уникала і всіляко наголошувала уникати, для католиків стало вершиною та ідеалом молитви. Відтепер, читання “розарію” супроводжувалось не лише промовлянням відомих молитов певну кількість разів, але й поєднувалося з духовним розважанням – фантазуванням на тему біблейських подій.
Благочестивих католиків тепер спеціально навчали за допомогою вервиці робити те, від чого всі святі отці та подвижники Сходу благали утікати. Більше того. З часом простий процес обрахунку молитов перетворився на окремий богослужбовий обряд — співану вервицю! Звісно, гріха в том, що молитву в такому випадку співають, а не читають — немає. Проблема в тому, що в такому випадку відбувається звичайна підміна понять. Спочатку на перший план виставляється не зміст явища, а його зовнішня форма. А потім ця форма гіпертрофується та отримує додаткове тлумачення та абсолютно інший зміст!
Православна, Східна Церковна традиція, категорично забороняє під час молитви уявляти собі певні образи чи події. Духоносні старці чітко застерігали віруючих від цілком ймовірних небезпек, які чекають людину в такому випадку. Знаємо безліч історій, коли людині, особливо емоційній чи слабкій у вірі, під виглядом ангела чи святих являлися біси, спокушаючи розмовляли з ними, диктували свої послання, чи навіть, вступали в інтимний зв’язок (Блаженна Тереза, Блаженна Анжела ітд.) Врешті, це призводило до духовних та психічних захворювань, нерідко з фатальними наслідками.
Звідси — дуже зрозуміла православна обережність, у ставленні до чоток. Не гріх тримати їх у себе, чи тим більше — використовувати для молитви. Однак, використовувати їх належить з величезною обережністю, тільки під наглядом досвідченого духівника. Традиційно вервиця є знаряддям ченців, тобто людей, які мають головним своїм завданням у житті — молитися за себе та за своїх братів і сестер по вірі. Людям, які не ведуть повноцінного церковного життя чотки не потрібні. Ми не молимося стільки часу, щоб аж губитись у кількості своїх молитов. Ми не відвідуємо навіть обовязкові богослужіння, щоб брати на себе подвиг читання додаткових.
Молитовне правило вимагає від людини особливої самовіддачі, котрої в сучасних віруючих, в силу абсолютно різних причин, просто немає. Тому, очевидно, не варто на себе брати цей подвиг тому, хто не відчуває за собою достатньо сил та можливостей пронести його гідно, до самого кінця. Православна Церква не радить використовувати чотки без отримання попереднього дозволу на це духівника, бажано з ченців, котрі самі пізнали хоч початки молитовного мистецтва.
Безперечно, чотки – це унікальний духовний інструмент. При правильному використанні він здатен допомогти людині духовно вдосконалюватись. Якщо ж його використовувати лише заради краси, одягаючи на шию чи на зап’ястя, це не тільки не принесе жодної користі, але й навпаки – покаже його власника у непривабливому світлі. Погодьтесь, що дивно було б купляти дорогий автомобіль лише для того, щоб у ньому тримати курей!
