Б’є — значить любить?
Наприкінці минулого року Тернопілля сколихнуло повідомлення про жахливий злочин: чоловік, котрий відбував покарання за жорстоке вбивство п’ятирічного хлопчика і вийшов на волю за Законом Савченко, вбив матір цієї дитини, тіло розчленував і викинув у річку. Убивця був засуджений до 14 років позбавлення волі, а відсидів тільки вісім із половиною. До слова, матір пробачила нелюду вбивство своєї дитини і навіть вийшла за нього заміж, коли той перебував у в’язниці…
Перегляньте також:
Коли в сім’ї пекло
Такий зачин — промовисте пояснення того, чому в Україні стрімко зросла кількість злочинів із домашнього насильства. Так званий Закон Савченко дозволив амністувати найнебезпечніших злочинців, що становлять неабияку загрозу для суспільства. Але передусім на неї наражаються члени сімей учорашніх в’язнів і, щонайжахливіше, — діти.
Проте не тільки Закон Савченко роздмухує вогнище насильства в родинах. Жити стало важче. Безробіття та злидні багатьох заганяють у глухий кут. Люди спиваються й озлоблюються. І зганяють свою злість на тих, хто під рукою. Зазвичай на слабших, на найбеззахисніших.
Спробу захистити їхнє право не наражатися на насильство в сім’ї зробили члени тернопільської громадської організації «Інформаційно-правовий центр «Права людини», провівши дослідження «Ми проти домашнього насильства». Торік упродовж десяти місяців громадські активісти моніторили ситуацію на території нашої області та України загалом і привернули до проблеми увагу громадськості, оприлюднивши результати.
Статистика вражає, бо якщо у 2013 році в Україні було зареєстровано 6 494 звернення щодо насильства в сім’ях, з яких 1 412 — від дітей, то минулоріч тільки за півроку — 27 254 звернення, з них 2 283 — від неповнолітніх. За даними Мінісоцполітики, протягом шести місяців минулого року до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді надійшло 48 427 звернень постраждалих від насильства в сім’ї.
Щороку правоохоронці реєструють від 116 до 174 тисяч заяв про факти вчинення насильства в сім’ях, ставлять на облік 66-95 тисяч осіб. Кількість осіб, що перебувають на профілактичному обліку за вчинення насильства в сім’ї, щорічно зростає і наближається вже до 100 тисяч.
Як повідомили в головному управлінні національної поліції в Тернопільській області, станом на перше січня цього року на обліку стояли 1 983 особи, які вчинили насильство щодо членів своїх сімей. Серед них 1 880 чоловіків, 96 жінок і семеро неповнолітніх. Торік на обліку перебували 1 869 осіб (1 763 чоловіків, 97 жінок і 9 дітей). Але вже за два місяці 2017 року поліція області зареєструвала 534 заяви про вчинення насильницьких дій у сім’ях. Складено 515 адміністративних протоколів. Для порівняння: протягом 2014 року в області було зареєстровано 641 звернення щодо домашнього насильства (541 — від дітей), у 2015-му — 572 (499 — від дітей).
Читайте також
Розуміємо, що люди звертаються в поліцію тоді, коли вже несила терпіти. Скаржаться директори шкіл, старости сіл, коли нездорова ситуація в деяких сім’ях уже виходить за рамки приватності. І страшно уявити, як процвітає насильство в сім’ях насправді. Адже під ним закон велить розуміти «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї щодо іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю».
Безсилля проти насилля
Керівник дослідження «Ми проти домашнього насильства» Олександра Гриньків наголошує: насильство в сім’ї одночасно порушує кілька прав людини. Закони України гарантують захист від нього, але нормативно-правові акти мають переважно декларативний характер. Чітких механізмів протидії домашньому насильству нема, як і процедури захисту жертв від подальших насильницьких дій, погроз тощо. Не регламентована відповідальність посадових осіб за нездатність запобігти насильству чи розслідувати його випадки.
— В області недостатньо посад соціальних психологів та соціальних педагогів, у місцевих бюджетах не передбачені достатні кошти для фінансування діяльності таких фахівців. Люди непоінформовані про можливість уникнення домашнього насильства, про заходи захисту від нього, — констатує керівник проекту. — На жаль, на початкових стадіях його просто не виявляють. Розглядають заяви про насильство в сім’ї здебільшого правоохоронні органи за фактами його вчинення. При цьому жертви домашнього насильства вказують на відсутність ефективної допомоги.
За словами Олександри Гриньків, учасники групи з реалізації проекту побували у 53 населених пунктах 12 районів нашої області й побесідували із 220 особами (154 чоловіків, 66 жінок і 37 дітей). На будь-які запитання щодо домашнього насильства відмовилися відповідати 80 осіб: 18 чоловіків і 62 жінки. Жодна особа не погодилася надати свої анкетні дані, підписати лист респондента. Усі просили не фотографувати, не знімати на відео, не записувати розмову на диктофон.
Вочевидь, люди бояться і загострення стосунків зі своїми домашніми тиранами, і розголосу. Бо ж соромно і страшно почуватися в небезпеці у власному домі, що мав би бути фортецею, в колі найрідніших людей.
— Не треба проводити якихось глибинних досліджень, аби зауважити ненормальність у стосунках між дітьми й батьками — достатньо просто поспостерігати, — каже Олександра Гриньків. — У супермаркетах, на вулиці, на ринку, в парках ми часто стаємо свідками ситуацій, коли батьки кричать на дітей чи б’ють їх. Навіть коли маленька дитина на прогулянці падає і починає плакати, мама замість заспокоїти ще дає їй кілька ляпасів.
На жаль, за таке «виховання» в нас не штрафують. Матір не притягнуть до відповідальності, поки не станеться біди, поки тілесні ушкодження не впадуть у вічі іншим людям, а ті не поскаржаться правоохоронцям. Щоправда, не так давно в одному з районів області хлопчик-підліток сам звернувся до поліції з тим, що п’яний батько «виховує» його кулаками. Але це виняток — зазвичай діти бояться щось комусь говорити, бо не впевнені, що їх захистять.
Сімейні тирани — злочинці
Механізмів боротьби з сімейними тиранами є кілька: дільничний поліціянт складає адміністративний протокол і скеровує його до суду, а суд уже вирішує, як карати розбишаку; поліціянт виносить захисний припис (цьогоріч в області їх винесли 19); порушника скеровують на проходження корекційної програми (з початку року її пройшли 37 осіб).
Суд за насильство в сім’ї зазвичай штрафує, але штрафи винуватцям — як мертвому припарки. Те саме й з громадськими роботами. Виносячи захисний припис, дільничний поліціянт контролює неврівноважену людину, телефонує, навідує, тому це, як правило, практикують у випадках із дітьми. Неефективні й корекційні програми в кризових центрах. Це відпочинок для деспотів зі звільненням від домашньої роботи, де їх розважають психологи, яких на загал ніхто серйозно не сприймає.
— Представники структурних підрозділів, відповідальних за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, акцентують на неефективності корекційних програм, — підтверджує Олександра. — Особи відвідують їх під примусом, подекуди і під пильним оком дільничного інспектора. Штрафи додають зайвих матеріальних проблем сім’ям, громадські роботи потребують відповідальності з боку сільської чи селищної рад.
— Треба змінювати законодавство і карати за насильство в сім’ї суворо, — вважає начальник сектора в справах сім’ї та молоді Теребовлянської райдержадміністрації Галина Майор. — Якщо розбишака помахає тиждень сокирою в лісосмугах під пильним наглядом поліції — навряд чи йому після цього захочеться розмахувати кулаками. Якщо захочеться — ще місяць робіт при суворому пісному раціоні. Не виправився — ізолювати. І переглянути суми штрафів, бо не може штраф за насильство над дитиною бути меншим, ніж за вкрадений баняк.
Весь цивілізований світ безкомпромісний щодо сімейного насильства. А як у нас поставляться до жінки, котра заявить у поліцію, що її ґвалтує законний чоловік? Хто серйозно відреагує на заяву жінки про те, що чоловік забороняє їй працювати, вимагає звітувати про кожну витрачену копійку? За мужем жінка мала б почуватися, як за кам’яною стіною, проте найбільше випадків скоєння насильства в сім’ях — за чоловіками. За тими, котрі мали б захищати, підтримувати, підставляти плече, а не здіймати руку, кохати, а не ґвалтувати, утримувати сім’ю, а не позбавляти її найнеобхіднішого.
Тож за результатами моніторингу члени громадської організації розробили ряд рекомендацій Верховній Раді України, Кабміну, Мінсоцполітики, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування в області тощо. Але попри рекомендації варто було б зобов’язати всіх, хто уповноважений викорінювати сімейне насильство з нашого життя, подивитися в очі одній нашій дівчинці. Вона потрапила до центру соціальної реабілітації після того, як її ледь не задушила мама. Як же ця дитина дякувала людям, які забрали її з сім’ї! Як просила не повертати її мамі ніколи й нізащо!
А тим часом її мама погрожує спалити хату старості села, котрий повідомив поліцію про те, що вони знущаються над дитиною…
