У Церковній свідомості покаяння – це не просто визнання за собою вчиненого злочину. Гріх, як і будь-яку хворобу, недостатньо тільки визнати. Вслід за поставленим діагнозом, всяку значну хворобу потрібно довго та ретельно лікувати. Біблія нам показує ідеал щирого покаяння одного чиновника, який після того, як повірив у Спасителя зовсім перестав красти, а усім кого образив повернув вчетверо більше (Лк. 19:8).
Сьогодні багато наших чиновників чомусь вважають, що вони хитріші та розумніші не тільки від людей, але й від Бога. Одною рукою вони крадуть у держави та людей (які їх обрали, себто – довірилися), а іншою намагаються відкупитися від цього страшного гріха своїми пожертвами на церкву та дружбою зі священиками. Хотів би нагадати, що кожна свічка грішника, який не кається, а свідомо продовжує красти чи переступати інші Заповіді – Богу смердить. Це не я придумав. Так пише життя Святого Миколая Чудотворця.
Перегляньте також:
- Як потрапити в екіпаж танка “Leopard”
- Керівник будівельної компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда взяв участь у Західноукраїнському бізнес-форумі
Просто постояти в храмі на Різдво чи Пасху перед фотокамерами не є «покутою». Все це несумірне вчиненому ними злочину. А Богу та Церкві не потрібні гроші та подачки багатіїв, бо вони – є ціна болю та страждань інших людей. Це ціна крові та поту улюблених дітей Божих. Як ви думаєте, чи можна на людській біді побудувати власне щастя? Хіба можна розуміючи свої злочини спати спокійно? Досвід Революції Гідності прекрасно показав кожному чиновнику, що треба боятися не тільки Бога, але й суду людського. Януковичі та Азарови на повному серйозі думали, що вони боги. І дуже боляче за це поплатилися.
Тому, з усіх амвонів,через усі ЗМІ треба кричати, що ми тепер живемо в принципово новій країні, тому потрібно змінюватися кожному українцю на своєму місці. Так, у нас ще не все чудово, у нас досі корупція та війна. У нас не вийшло побудувати Європу за кілька місяців. Тож, особливо в час Великого посту, хотілося б звернутися до кожного чиновника, політика та й просто громадян, і нагадати, що суд Божий і суд людський це не фантазія церковників. Це страшна невідворотна реальність. Кожного з нас чекає справедливе правосуддя. Когось раніше, а когось пізніше. Це лише питання часу.
Всякому хитренькому чиновнику, якому довірено керувати державними коштами я б хотів нагадати тільки одного – від суми та тюрми на зарікайся! Біблія про це пише не менш жорстоко: «Ні вдови, ні сироти не утискуйте; якщо ж ти утиснеш, то, коли вони будуть волати до Мене, Я почую волання їх, і запалає гнів Мій, і уб’ю вас мечем, будуть дружини ваші вдовами і діти ваші сиротами!».
Бог обов’язково запитає всякого за кожен автомобіль, кожну квартиру, кожну нову шубу дружині та кожне витрачену тисячу в барі чи ресторані. А особливо – в час війни і всезагальної бідності. Кожна вкрадена, незаконно «прихвачена» річ буде волати людським голосом і свідчити проти злодія.
Може якийсь депутат думає, що збагатитися можна крадучи, то скажу, що це не так. Від того не тільки втрачається душевний спокій, виснажується нервова система, бо людина живе в постійному страху. Все багато страшніше: молитви, людські волання та сльози падають на всю його родину: батьків, дітей та онуків. Прослідкуйте долі таких людей, і ви легко в цьому переконаєтеся. Бог не може бути осміяний.
– “Проклятий той, хто перекручено судить прибульця, сироту і вдову!” (Втор. 27:19).
– “Хто знущається з убогого, той хулить Творця його; хто радіє нещастю, той не залишиться непокараним” (Притч. 17:5).
– “Хто затикає вухо своє від волання бідного, той і сам буде волати, – і не буде почутий” (Притч. 21:13).
– “Хто кривдить бід¬ного, щоб примножити своє багатство, і хто дає багатому, той зубожіє” (Притч. 22:16).
– “Хто дає убогому, не зубожіє; а хто закриває очі свої від нього, на тому багато проклять” (Притч. 28:27).
