Ось вже вкотре і який рік, згадуємо, що 21-го лютого – День рідної мови. Перепощуємо на цю тему в Інтернеті статті, дослідження, порівняльні аналізи, історичні довідки тощо. Не шкодуємо масних коментарів, якщо згадуємо про москаля і його «язик» (а таки згадуємо!). Та й як не згадати, бо про що ж тоді взагалі балакати? А балакати, насправді, є про що… Славне Тернопілля, яке завжди позиціонує себе із тим, що стоїть в авангарді по збереженню рідної мови, насправді, останнім часом, так її засмітило, що годі. Варто тільки проїхатись в автобусі, або маршрутному таксі. Чого тут тільки не почуєш… починаючи від російських шансонів. Стосовно багатьох молодих людей, то вже окрема тема. Прислухаймось до їхньої мови. В одному реченні може бути до п’яти слів «тіпа», якщо не більше: «Тіпа привіт, шо робиш? Слухай, тіпа, сьогодні підемо на діскару. І вообше, я тіпа не знаю, де буду рано, але, тіпа всьо може бути, якщо нє, то ти тіпа мені маякни». Десь приблизно так. Але таке тіпання може продовжуватися годинами, а якщо в цей час бути поряд, то в’януть відразу не тільки вуха…
У такі миті чомусь завжди згадується вираз, який давно став крилатим «Тіпун тобі на язик!». Думати думається, але вголос не скажеш, бо його первісне значення несе в собі негативну інформацію. «Тіпун» – так колись називали болячку, яка з’являлася на язиці. Хоча сьогодні забарвлення трохи змінилося і вислів вживається у значенні «Боронь, Боже, щоб цього не сталося!». Пригадую дитинство. Моя бабуся Марфа у вищезгаданих випадках (замість отого пресловутого «тіпа») завжди казала ЛИБОНЬ. І я так казала, аж поки не приїхала за направленням до Херсону на роботу. Тодішня заввідділом культури в газеті «Наддніпрянська правда» Олена Скора відразу зробила зауваження, мовляв, слово архаїчне – і закреслила його у статті, як ніби живцем вбила. А мені тоді, як хто руки зв’язав…
Перегляньте також:
- Як потрапити в екіпаж танка “Leopard”
- Керівник будівельної компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда взяв участь у Західноукраїнському бізнес-форумі
Так от, перераховані вище слова- покручі не українського походження. Щоб це усвідомлювати, не треба особливої мудрості. Їхнє засилля від російської, яка насправді ніколи нею й не була. То чому ж ми, картаючи східних сусідів, попри все активно використовуємо їхню словесну маячню? Що це? Мовно-духовне невігластво чи неуцтво? Пригадую випадок, який почула від тернопільського письменника Богдана Мельничука. Коли йому остогидло слухати від своїх студентів оте «тіпання», він вдався до хитрощів: за кожне «тіпа» студенти мали покласти на стіл гривню (якщо не зраджує пам’ять). Знаєте, подіяло, і досить швидко. Але ж це не вихід.
Про культуру мовлення вже й не доводиться говорити. Ще одне «слово» віднедавна стало паразитувати у свідомості (саме так – у свідомості) українців. Замість чудових слів «приголомшений, збентежений», тільки й чуємо на кожному кроці: я в шоці, я шокована. Навіть мене воно було вчепилось. На щастя зазирнула до словника і прочитала, що це взагалі слово французького походження і означає «удар». Виходить, кажучи «я шокована», насправді проголошую, що я «вдарена», або «я в ударі». Вам хочеться бути вдареним (вдареною)? Беруть сумніви. Тоді чому не казати: я збентежена, я приголомшена? Звучить як пісня, бо наше, рідне. Тим часом на кожному кроці чуємо російське «блін», «бутилка», «буханка» тощо. Ну, а про те, що останні п’ять років (приблизно) тернополяни замість полуниці масово почали вирощувати «клубніку», то вже й мови нема.
Відомий вчений філософ Павло Флоренський у свій час стверджував, що «людське слово за своєю природою магічне в тому сенсі, що за його допомогою людина в процесі пізнання єднається з буттям, яке її оточує, і, використовуючи мову, може впливати на світ. Слово концентрує енергію Духу, ніби наповнюється ним. Слово ж рідної мови – концентрат енергії Духу окремої людини і всього етносу. Слово – людська енергія, і роду людського, і окремої особи – відкриває через особистість енергію людства». Після висловленої цитати напрошується інша думка: а яким тоді духом живляться ті з людей, які у нас без лайливого слова та матюччя не зв’яжуть й двох слів докупи? А їх сьогодні ох як багато, і вони, на жаль, серед нас.
