Одразу скажу, що насамперед для мене це було духовне паломництво. Доторнутись до Нерукотворного образу Спасителя, помолитись за мир, спокій і Україні та в наших родинах, за здоров’я душевне і тілесне. Та все ж неможливо оминути й організаційну та чисто мирську складову цієї події.
Те, що це подія, яка вийшла далеко за межі Тернопільщини, – беззаперечний факт. Помолитися перед Медальйоном прибули паломники не лише зі всієї області, а й із сусідніх. Нам, тернополянам, здавалося б, ніщо не вартує потрапити до святині. Однак, щоб подолати цей шлях, потрібно було запастися неабияким терпінням, витримкою і теплим одягом. У цьому я переконалася сама.
Перегляньте також:
- Не зраджувати країну та прагнути гідності
- На Запоріжчині загинув сапер з Кременеччини Валентин Павлюк
Так, це було справжнє паломництво. Від колишнього магазину «Молоко» до катедри – всього якихось там метрів 20-30. Здавалося, все організовано досить на високому рівні. Та черга здавалась нескінченною. Інколи вона чомусь просто не рухалась по півгодини.
Складніше було чекати ще й тому, що надворі була ніч. Та людьський потік не ставав меншим ні вдень, ані вночі. Варто віддати належне нашим людям. У черзі я не почула жодного нарікання, сварки за місце у черзі. Люди терпляче йшли. Стояли на морозному вологому повітрі в густому тумані майже всю ніч – від 21-ї до 3-ї. Я розраховувала на години 3. Вражало, що було там і немало дітей. Коли б мені спочатку сказали, що доведется стоти цілих шість, – не знаю чи погодилася б. Та всіх вело бажання торунутися святині, віра і навіть банальне «якщо стільки простояли, то що тепер повертатися?». Когось зігрівав гарячий чай, когось жарти, а ще когось – молитва. Хтось заходив погрітися у храм, а хтось – до палатки пункту обігріву, яку розгорнули рятувальники.
Волонтери, правоохоронці, рятувальники, медики, духовенство і віряни… Всі відчували себе причетним до чогось великого, всі були єдині у молитві, у своїх прагненнях Бога. І, мабуть, не випадково, що образ Нерукотворного Спаса перебуває на нашій Тернопільській землі саме в річницю Майдану, у дні пам’яті Небесної Сотні. Адже так, як Спаситель залишив відбиток свого обличчя на хустці, так Він і зараз лишає свій відпечаток на нашай землі. Так, як він зцілив хворого царя Едесси, так він зцілює і наші душі.
