Остаточно перетасовуючи нариси та репортажі майбутньої книжки “Гори і люди”, подумав, що до назви пасувало би додати “… і ведмеді”. після розмови з мисливствознавцем Ярославом Олійником зявився текст про важке життя бурих ведмедів у теперішніх горах. До речі, залишилося зібрати ще близько 2 тисяч гривень, щоб оплатити виготовлення макету книжки. дякую всім за підтримку і нагадую номер карточки Приватбанку 5168 7572 2304 5123 (Скаврон Богдан Марянович)
ВАЖКЕ ЖИТТЯ НЕВБИТОГО ВЕДМЕДЯ
Перегляньте також:
- «Народжені бути вільними»: у Тернополі відбудеться благодійний мистецький проєкт
- Тернопільський благодійний фонд допоміг навчальному центру ЗСУ
Мешканці Івано-Франківська якось стали свідками цікавої придибенції – двоє молодих чоловіків вели на мотузку ведмежа, яке сумирно чалапало припорошеними снігом центральними вулицями міста. Перехожі зупинялися, з цікавістю розглядали клишоногого i вголос розмірковували, з яких таких країв привезли цього рідкісного звіра. Сумні реалії життя: побачити ведмедя на Прикарпатті можна хіба тоді, коли до міста приїздить мандрівний звіринець…
Зрештою, зустріти ведмедя у горах i раніше таланило, якщо так можна сказати, не надто часто. Ведмідь – тварина обережна. Він веде прихований спосіб життя, на полювання здебільшого виходить вночі i взагалі намагається не потрапляти на очі людині.
Присутність ведмедя у горах виказують залишені ним сліди, помітні на лісових дорогах після дощу чи на замулених берегах водойм. А ще – подряпини від його пазурястих лап на смереках, якими він позначає межі своєї території. Такі “прикордонні стовпи” зустрічаються на лісових стежках, біля доріг. Торік лісники зауважили кілька обчімханих ведмедем смерек поблизу Делятина.
Читайте також
Ще одна характерна прикмета, яка виказує ведмедя – довгий слід калу, який він залишає позад себе, вилізши із барлоги після зимової сплячки. У цю пору (а прокидаються ведмеді у березні-квітні) він ніби навмисне починає пожирати своєрідне “проносне” – торішні ягоди та мох. Звільнивши шлунок, клишоногий вирушає на пошуки поживнішого харчу.
При добуванні їжі ведмідь також виявляє себе. Про те, що десь тут трапезував клишоногий, свідчать розриті мурашники i гнізда земляних ос, розбита i перевернута колода, зігнуті молоді осики з обкусаними листками, обламані гілки горобини, потоптаний малинник, розкопані нори мишей та інших дрібних гризунів. Цікаво, що ведмеді розуміють помітність залишених ними слідів, тому стараються їх всіляко приховати. Наприклад, коли ведмідь зустрічає повалене дерево, він обов’язково вилізе на нього, пройде по стовбуру до кінця, а потім зіскочить на землю.
Вайлуватого ведмедя важко собі уявити хитрим чи підступним. Хоча природознавцям відомі випадки, коли клишоногий імітував крики лося, щоб привабити його ближче до облаштованої засідки. Але переважно цей найбільший у наших лісах хижак обходиться без таких витівок, досягаючи свого грубою силою, якої цьому богатиреві не позичати. I все ж, коли ведмідь полює, він несхожий на незграбу з народних казок. Вслід за здобиччю він ступає нечутно, як кіт, а потім стрімко та спритно кидається на жертву, щоб відразу ударом передньої лапи звалити її з ніг.
Ведмедеві досить одного разу скуштувати сирого м’яса, щоб він став доволі кровожерливим. Саме з такими ведмедями-м’ясоїдами найчастіше мали до діла мешканці гірських сіл у 1960-х роках. Тоді чисельність цього звіра в Карпатах сягала понад 1000 особин i він був справжнім господарем лісу. За даними професора Костянтина Татаринова, лише у 1963 році у Закарпатській області ведмеді задерли 196 голів великої рогатої худоби, 370 овець та кіз.
Щодо нападів на людей, то агресивність цього звіра часто дуже перебільшена. Хоча трапляється, що зіткнувшись віч-на-віч з людиною, ведмідь не відразу лякається, як личило б дикому звірові. Та в такий спосіб ведмідь не виявляє своє нахабство, а просто засвідчує свій… поганий зір. Цей звір орієнтується насамперед на запах, тож тільки після того, як “побачить” людину носом, він дремене подалі від небезпечного сусідства.
Ведмідь може бути небезпечним, якщо підійти до нього під час поїдання здобичі, а також при дуже близькій зустрічі – тоді він може вдарити зо страху. Уникнути таких ситуацій неважко. Пересуваючись лісом чи горами, потрібно створювати хоча б якийсь шум – говорити, наспівувати, свистіти, тріщати сучками. Краще сполохати звіра завчасно. Якщо ж ведмідь перебуває досить близько, на відстані 10-15 метрів, не варто дивитися йому просто в очі – в хижаків це є сигналом до бійки. Якщо ведмідь не втікає, а наближається, i при цьому дивиться прямо на людину, не відвертаючи голови, необхідно вибрати велике дерево i, не зволікаючи, залізти якнайвище. При цьому добре кинути назустріч ведмедеві те, що маєте під рукою – кошик, сумку, рюкзак чи навіть шапку. Поки клишоногий задовольнятиме свою цікавість, можна встигнути сховатися на дереві.
…Нині пастухи дуже зрідка здибаються навіть зі слідами перебування ведмедя у горах. З кожним роком цих звірів стає менше, тож недаремно клишоногого занесли до Червоної книги України та заборонили полювання на нього. Такий вияв турботи про бурих ведмедів не може не тішити екологів, але, на думку спеціалістів мисливського господарства, навряд чи призведе до бажаних наслідків.
“Полювання за ліцензіями ніколи не було визначальним фактором, який впливав на чисельність ведмедя в Карпатах, – розповідав мисливствознавець Ярослав Олійник. – Навпаки, єгері у мисливських господарствах були зацікавлені в охороні цього звіра, бо він був цінним об’єктом мисливства. А для засліплених жадобою наживи браконьєрів не важливо, який закон вони порушують, добуваючи ведмежу шкуру”.
До речі, останнє ліцензійне полювання на ведмедя відбулося ще 1998 року в Осмолодському держлісгоспі. За словами Ярослава Олійника, ліцензія тоді залишилися невикористаною: мисливці так i не вполювали клишоногого. Зрештою, вполювати ведмедя донедавна міг собі дозволити не кожен мисливець. Насамперед вартість ліцензії – аж 1 100 гривень – відбивала охоту здобути такий трофей. Для порівняння, щоб вполювати кабана треба заплатити всього 20 гривень 40 копійок, а ліцензія на оленя коштує 34 гривнi. За останні роки кількість загиблих від мисливської кулі ведмедів можна порахувати на пальцях.
Щоб почуватися комфортно, ведмедеві потрібен старий ліс, великі площі ягідників i тиша, принаймні, на шлюбний період – у травні-червні. Нічого з переліченого забезпечити звірові люди наразі не можуть. Вирубка лісів, масовий збір ягід заготівельниками, розбудова туристичних баз у Карпатах – таким є нині життя в горах. Життя, в якому немає місця для ведмедів…
квітень 2004 року
