У наш час, з масовим і надзвичайно агресивним поширенням астрології та багатьох інших окультних наук, неодноразово можна почути, як посилаючись на Євангеліє, зокрема на відому Різдвяну історію, виправдовується існування астрології та влохвів-чародіїв. Але давайте поміркуємо, ким насправді були мудреці зі Сходу, що прийшли привітати Новонародженого Спасителя, і про яку, власне, Зорю йде мова в Євангельському оповіданні.
Згідно наявних у нас історичних відомостей, тих вчених, які добре знали тогочасну науку, зокрема астрономію, часто називали просто мудрецями або волхвами. Древній історик Церкви Геродот свідчить, що слово «волхв» чи «маг» вже в його час було складно адекватно перекласти, шукаючи відомий аналог. Раніше цими термінами описували касту освічених людей, політиків та правителів з мідійців, що колись намагались захопити владу в Персії. Однак після переконливої поразки вони перестали цікавитись справами політики, надавши перевагу духовним речам.
Перегляньте також:
- Мотиваційні фрази що рятують військових на полі бою
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Також відомо, що в той час жертви богам можна було приносити лише в присутності оцих магів. Волхви стали знавцями різноманітних наук: медицини, філософії, природознавства. Лише згодом це слово втратило своє добре значення, і стало означати ворожбита, чаклуна, чарівника та шарлатана. Таким, наприклад, був Варісус волхв (Діян.13: 6, 8), або Симон, якого зазвичай теж називають волхвом, магом чи ворожбитом (Діян.8: 9, 11). Але в кращому значенні цього слова, на той час, все-таки, це були хороші та святі люди, шукачі Істини.
У Вавілонії та Персії волхви користувались особливою пошаною, їх брали на службу до царів та правителів. Такі люди часто самі були жрецями або царями. Отже, тут слід категорично провести межу між собою астрономію та астрологію.
Якщо астрономія – це наукова дисципліна, що вивчає розвиток, походження та властивості небесних об’єктів, а також всі процеси пов’язані з цим, то астрологія – це система окультних практик, що намагається пов’язати залежність руху та положення небесних світил від долі та життя окремих людей, чи певного товариства або суспільства. Також слід наголосити, що на час Євангельських подій між цими двома поняттями різниця ще була мінімальною, тому не дивно, що, як у біблійському тексті, так і в тексті багатьох тлумачів Святого Писання, астрологія та астрономія – дуже часто це слова-синоніми.
Якщо ж припустити, що мудреці були саме астрологами в нашому, сучасному значенні цього слова, то Різдвяна історія дає нам усі підстави вважати, що зустрівшись з Христом та визнавши Його Богом, вони відмовились від власних язичницьких та окультних практик. Святитель Феофілакт Болгарський цю думку висловлює дуже точно. За його переконанням, якщо ці мудреці-волхви виявились настільки сміливими, що наважились на тривалу та небезпечну подорож до іншої країни, то тим більше, повернувшись додому, вони сміливо проповідували Христа Спасителя і в себе в Персії ( Тлумачення на Євангеліє від Матфія 2:2).
Цікаво та глибоко символічно описує цю думку Святий Григорій Двоєслов, Папа Римський. Згадуючи, що після візиту волхви покинули Немовля, повертаючись уже іншою дорогою, для того, щоб уникнути зустрічі з Іродом. «Упізнавши Ісуса, нам було заборонено повертатись тією дорогою, якою ми прибули». Це очевидний натяк на те, що після зустрічі зі Спасителем ці язичники більше не повертались до своїх духовних заблуджень, а продовжували служити Істинному Богу в доступний їм спосіб.
Се, волсви от восток приидоша во Иерусалим
Ця історія прикрашена багатьма легендами. Згідно ранніх східних переказів волхвів було дванадцять. Але та традиція, що дійшла до нас говорить, що їх було троє, остільки Євангеліє говорить лише про три дарунки. Пізніше, десь з VІІІ століття, народна творчість зробила їх царями, а ще пізніше – дала їм імена: Гаспар , Мельхіор і Валтасар. Ще пізніше про кожного з них було придумано детальні легенди. Мельхіором був сивочолий старець з довгою бородою, що приніс Господу золото. Гаспар – це безбородий рум’яний юнак, що приніс ладан. Валтасар – смуглявий чоловік середніх років, котрий приніс Богонемовляті в дар смирну.
Євангелист Матфій говорить, що прийшли вони «зі Сходу», при цьому детально не уточнюючи з якого саме краю. (Мф. 2:1). Юстин Мученик, Єпіфаній і Тертуліан вважали, що ці волхви прийшли з Аравії; Іоан Златоустий і Василій Великий були переконані, що ті прийшли з Персії, а Блаженний Августин писав, що вони пришли з Халдеї. Найімовірніше вони прийшли з країни, що раніше становила Вавілонське царство, остільки саме там жили народи, котрим віддавна були відомі пророцтва про прихід Месії.
Міркуючи про це відомий грецький вчений-екзегет і богослов чернець Євфимій Зігабен (+1118) зауважує, що це могли бути перси, оскільки саме перси більше інших народів займалися науками, зокрема астрономією:
«Дивись, як спочатку ще відкриваються язичникам двері віри на посоромлення юдеям.
Оскільки вони (юдеї) слухаючи пророків, які провіщали пришестя Христа, звертали на це мало уваги, то за промислом Божим, туди прийшли варвари, і притому волхви з далекої країни, і навчили їх тому, чому вони не побажали навчитися від своїх пророків, щоб вони були позбавлені всякого виправдання, якби ще побажали сперечатися.
І що вони (юдеї) могли б сказати, коли волхви повірили (у Христа) від бачення однієї зірки, а вони самі не повірили стільком пророкам?» (Тлумачення на Матфія. 2:1)
Так само повторює святитель Іоан Златоустий, котрий говорить так: «Оскільки юдеї постійно чуючи пророків, що звіщали про пришестя Христове, не звертали на те особливої уваги, то Господь вселив варварам прийти з далекого краю розпитувати про Царя, народженого в юдеїв; і вони від персів перших дізнаються те, чого не хотіли навчитися у пророків ».
Отже, керуючись побаченою зіркою ці вчені, знайомі з астрономією, направились до Єрусалиму. Що це була за зірка і навіщо вони попрямували до Єрусалиму?
Святий Ігнатій Богоносець, Оріген і Євсевій вважали, що це була особлива, навмисне створена для цього випадку зірка ; Іоан Златоуст і Феофілакт вважали її розумною силою, що з’явилася їм в образі зірки. Астроном Кеплер доводив, що бачена волхвами зірка була нічим іншим, як збігом в одній точці двох планет: Юпітера та Сатурна. До такої думки він прийшов тому, що 17 грудня 1603 року відбувся подібний збіг цих планет, а наступної весни до них приєдналася й третя планета – Марс. А далі, після певних астрономічних обчислень вчений прийшов до висновку, що збіг Юпітера з Сатурном мав відбутися і в 747 році від заснування Риму, а в наступному 748 році до них мав приєднатися Марс.
Загаданий уже чернець Євфимій про це пише так: «Проти тих, які поставляють цю зірку під захист природознавства потрібно сказати, що це була зірка не за природою, а тільки за своїм виглядом, а саме, наче якась божественна сила з’явилася в образі зірки. І це видно з багатьох обставин.
Насамперед – з її шляху. Тим часом, як усі зірки йдуть від сходу до заходу, то ця зірка прямувала від півночі до півдня: таке становище займала Палестина стосовно Персії».
По-друге – «з блиску». У той час, як жодну зірку не можна бачити вдень з причини переваги сонячного світла, лише цю зорю сонце не могло приховати навіть удень.
По-третє, з того, що вона, дивлячись по потребі то з’являлася, то знову ховалася. Так, вона з’явилася і вказувала їм шлях до Палестини, а коли вони прийшли в Єрусалим зникла, а потім знову з’явилася, коли ті вийшли з Єрусалиму. Так вона здійснювала рух свій дивлячись по потребам каравану. Коли вони йшли, то вона рухалася вперед, а коли вони зупинялися – то й вона стояла.
По-четверте, з того, що вона йшла близько від землі, а якщо б рухалась високо, поруч до інших зірок, то не показала б печери; тепер же прийшовши, зупинилася над тим місцем, де було Дитятко”.
Шукаючи відповідь про мету подорожі, то дослідники сходяться на тому, що вона мала в першу чергу духовні мотиви. В тамтешніх народів не було звичаю одним царям вітати інших з подією інтронізації. Богу було вгодно призвати до поклоніння Христу першими, від імені всього єврейського народу, простих та чистих серцем пастухів, не заражених фарисейськими лжевченнями, а від імені вчених язичників – цих східних мудреців, що виявились найбільш здібними повірити в Христа, як в Сина Божого.
Чимало відомих екзегетів досліджуючи цей фрагмент зауважують, що натхненні Богом мудреці настільки повірили чудесному об’явленню, що коли прийшли до Єрусалиму, то не запитують про те, чи там дійсно родився цар, або чи дійсно в державі змінюється влада, а намагаються лише дізнатись де саме народжений Цар Юдейський. Така впевненість не могла з’явитись лише від споглядання чудесної Зорі, чи вивчення стародавніх пророцтв. Для цього їм потрібно було особливе натхнення від Господа.
Але більш усього духовні коріння цієї подорожі видно з тих дарунків, котрі вони привезли Новонародженому Богонемовляті. Ось як про це пише Євангелист Матфій: «І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну». (Мф.2:11) Здається, ця подорож стала першим християнським паломництвом у людській історії.
Золото є символом царської гідності, бо підлеглі платять данину царям саме золотом. Ладан ( ливан ) – символ Божества, оскільки ладан розпалюють Богу. Смирна – символ смертності. Нею здавна намащали мертві тіла, щоб вони не гнили і не видавали запаху. Своїми дарами мудреці вони показали, що це Немовля, котре прийшло в світ є і Царем, і Богом, і Тим, що скуштує смерть заради людей, Сам будучи Людиною.
І далі продовжує Зигабен: «Так, як царі Вавилонські колись зруйнували Єрусалим, пограбували божественні скарби, припинили жертвопринесення і винищили народ, а Вавилонське царство разом зі своїми скарбами перейшло до персів, то спадкоємці вавилонських царів, перси, приносять тепер Владиці колись збезчещеного храму – золото, замість відібраних скарбів золота, ладан – замість жертви, і смирну – замість убитих».
Отже, на основі чисельних історичних та церковно-історичних джерел можна прийти до переконливого висновку, що історія про поклоніння персійських царів або вчених Новонародженому Спасителю, є цілком правдива історична подія, яку окрім прямих аргументів підтверджують і чисельні опосередковані свідчення.
На думку шотландського богослова, професора Вільяма Барклі (+1978), в стародавньому світі такі речі безумовно могли мати місце. Коли прийшов Ісус Христос, світ перебував у неймовірному очікуванні Бога. У людських серцях жила та визрівала мрія про Месію; вони зрозуміли, що без Богаи не зможуть вступити в свій Золотий вік. І коли Ісус прийшов, то біля Його колиски зібралися посланці далеких країн. Це був перший знак і символ завоювання Христом світу.
Серед безлічі передань та легенд, що дійшли до нашого часу, слід згадати святу Святу гору Афон, де стоїть монастир Святого Апостола Павла. Тут, як стверджують ченці, зберігаються великі святині християнства. Це – двадцять вісім золотих пластин, ладан, у вигляді кульок, величиною з маслину та смирна. Згідно передання, це саме ті дари, які піднесли Богонемовляті Христу три мудреця зі Сходу “. Часом святогорці виносять ці дарунки для поклоніння паломникам. І, як кажуть очевидці, в той час храм наповнюється дивними, ні з чим незрівнянними пахощами.
Звісно, автентичність згаданих афонських реліквій можна сміливо поставити під сумнів. Швидше за все, бідна родина Ісуса та Марії після втрати свого годувальника, Йосифа, витратили всі ці дарунки на прожиття. Тим не менше, ця абсолютно правдива біблійна розповідь – чудова нагода кожному з нас запитати себе, а що ми особисто можемо принести нині до Вифлеємських ясел. І дуже добре, якщо наші думки співпадуть з думками наших отців та матерів, що зуміли свої переконання висловити у простій та нехитрій українській колядці:
Ісусе милий, ми не багаті,
Золота, дарів не можем дати,
Но дар цінніший несем від мира,
Се віра серця, се любов щира.
Глянь оком щирим, о Божий Сину,
На нашу землю, на Україну,
Зішли їй з неба дар превеликий,
Щоб Тя славила во вічні віки…
Христос народився! Славімо Його!
