Фрагмент збірника репортажів та нарисів “Гори і люди”, написаних за останніх двадцять років журналістської діяльності Богдана Скаврона.
Тривале застiлля перед увiмкнутим телевiзором, дзвiн кришталевих бокалiв з шампанським рiвно о дванадцятiй та опiвнiчнi прогулянки до центральної мiської ялинки – ось, мабуть, i всi незмiннi атрибути традицiйного для мешканців міста святкування Нового року. У пошуках романтики ще хтось практикує виїзди на природу, але навiть в Карпатах осередком новорiчних святкувань стають переважно затишнi турбази, ресторанчики чи, принаймнi, колиби. У Iванофранкiвця Сергiй Чередниченка iнша традицiя щодо зустрiчi Нового року. Кілька років поспiль 31 грудня вiн разом з друзями ходить… на Говерлу.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині розшукують чоловіка, якого підозрюють у важкому злочині
- Тернопільщина втратила захисника Назарія Недобійчука
Якщо снiговi замети не перегородять дорогу на турбазу “Заросляк”, з якої за звичай починається пiдйом на Говерлу, цього року також нiщо не зможе спинити Сергiя Чередниченка, його 19-рiчну доньку Катерину та ще кiлькох Сергiєвих друзiв вiд новорiчного сходження на найвищу вершину Українських Карпат. I для того, щоб не дивуватися з цiєї химерної примхи компанiї iванофракiвцiв, варто самому бодай раз пiднятися в заснiженi гори…
“Я двадцять рокiв займаюся альпiнiзмом, але досi не навчився вiдповiдати на питання, для чого ви йдете в гори, – розповiдав Сергiй. – Це такий спосiб життя i треба, щоб тобi подобалося жити саме так. Тут є елемент самоствердження, це можливiсть спостерiгати краєвиди, яких внизу не побачиш, зрештою, це просто радiсть вiд швидкiсного спуску на лижах з крутого схилу Говерли…”.
Читайте також
До речi, якщо пiдйом на Говерлу група Чередниченка здiйснює за 2-3 години, то з гори, вдягнувши лижi, вони спускаються вниз до “Заросляка” за якихось 20-30 хвилин. Найнезабутнiше враження – спуск по говерлянських полонинах, гладко встелених снiгом. Та вiдразу за ними починається непросте випробування навiть для бувалого гiрськолижника — спуск через лiс, де треба уважно, як в слаломi, оминати дерева. Сергiй Чередниченко привiдкрив маленький секрет: виявляється, для такої їзди лiсом найкраще пасують вкороченi ззаду лижi, тож i вiн i його донька користуються саме такими.
Пiд час новорiчних походiв на Говерлу, франкiвськi екстремали часом беруть iз собою шампанське та бенгальськi вогнi. Але буває, що обходяться i без цих банальностей, адже святковий настрiй їм гарантує саме перебування в горах. Сергiєва дружина Олена, до речi, теж колишнiй iнстуктор iз альпiнiзму, пригадує, що, повертаючись iз вкотре уже пiдкореної Говерли, її чоловiк та донька часом мають втомлений вигляд, але обличчя їх завжди свiтяться щастям.
“Одного разу при в’їздi до Iвано-Франкiвська, коли ми в новорiчну нiч поверталися з Говерли, моє авто зупининили на посту ДАI, — розповiдав Сергiй. — Постовий довго i уважно до мене придивлявся, принюхувався i нарештi попросив дихнути в “трубочку”. Коли ж виявилося, що нiчого спиртного я не вживав, даiшник був просто ошелешений: “Чому ж у тебе так пiдозрiло очi горять?!”.
Насправдi ж зловживати спиртним у горах, тим паче зимою, Сергiй Чередниченко нiкому не рекомендує. Бо Говерла — складна гора, особливо в екстремальних умовах снiгопадiв та заметiлей. I нехтувати небезпекою справжнiй альпiнiст нiколи не буде. Щодо новорiчних тостiв на найвищiй українськiй вершинi, то виявляється нiчого особливого тут не проголошують. Традицiйно альпiнiсти п’ють на вершинi лише один раз — за тих, хто сьогоднi не з нами, вiддаючи шану знайомим та друзям, якi не повернулися з гiр.
“Напередоднi Нового року ми з друзями ходимо в лазню”, — говорив незабутнiй герой передноворiчного телебестселеру “Iронiя долi”. Яке несподiване продовження мала ця приємна традицiя для кiногероя, всi прекрасно пам’ятають. У Сергiя Чередниченка традицiя новорiчних походiв на Говерлу поки що не оберталася якимись непередбачуваними курйозами. Але одна романтична пригода iз ним та його майбутньою дружиною — Оленою Шалигiною — у Карпатах таки трапилася.
Мандруючи взимку Чорногорою, група альпiнiстiв, серед яких були тодi ще не одруженi Сергiй та Олена, трохи заблукала. Це сталося саме на Говерлi, з якої альпiнiсти планували спуститися на прикарпатський бiк, десь в районi Ворохти. Але коли вже зiйшли донизу, то виявилося, що вони замандрували на Закарпаття. Та найбiльша несподiванка чекала на компанiю попереду. Iдучи селом, на афiшi клубу вони раптом побачили анонс фiльму… “Чекання полковника Шалигiна”. Однофамiлицю кiногероя — Олену Шалигiну — друзi-альпiнiсти по-вiйськовому привiтали з присвоєнням чергового звання. А потiм цей випадок друзi зi смiхом згадували на весiллi Сергiя й Олени.
…Є в Сергiя одна заповiтна мрiя, здiйснення якої вiн неодмiнно забажає у цю новорiчну нiч. Екстремал Чередниченко мрiє зiйти на Ельбрус, щоб з’їхати з найвищої кавказької вершини на лижах. Тож хай у новому роцi збудуться мрiї!
грудень 2002
