Гори і люди. У тіні «Дерева щастя»

Таку назву цьому будиночкові горяни дали зовсім не через асоціації з промислами німецьких колоністів. Цей новомодний карпатський замок місцеві мешканці порівнюють з президентською резиденцією у селі Гута Богородчанського: він такий же респектабельний, комфортний і розрахований на vip-персон.

Хто ж має змогу відпочивати у комплексі “Бескид”? Які послуги тут пропонують? Якими стравами та розвагами заманюють сюди заможних клієнтів? Скориставшись люб’язним запрошенням заступника генерального директора “Інвестиційної компанії “Укркапітал” (цій київській фірмі “Бескид” належить на правах приватної власності) Валентини Бондаренко, я вирушив до Мислівки-Людвиківки, в урочище Йозифсталь і став першим журналістом, який переступив поріг цього, як мені пояснили, курорту для дуже багатих людей.

Масивна дерев’яна брама, ніби здивовано роззявлений рот, широко відчинилася, пропускаючи у двір “Бескиду” редакційну “Таврію”. Скромне українське авто – небачена дивовижа для цього відпочинкового комплексу. Шикарним іномаркам більше пасує стояти поряд з цією вишуканою спорудою з гостроверхими шпилями дахів, з блискучими, як дзеркала, вікнами, які подекуди прикрашені вигадливими вітражами. Позаду залишився облаштований поруч з відпочинковим комплексом, припорошений снігом вертолітний майданчик. Тут чекають гостей, які користуються не тільки наземним транспортом.

Щоб пробути у цьому палаці впродовж доби треба мати при собі щонайменше триста доларів. Саме стільки коштують найдешевші апартаменти. Суперлюкс – удвічі дорожчий. Загалом у будинку – вісім просторих номерів, з яких 4 – напівлюкси, два люкси та два суперлюкси. Окрім того, на території комплексу є ще два дерев’яні котеджі, кожен з яких має прибудований гараж.

Попри захмарні ціни на відпочинок у “Бескиді”, цьому відпочинковому комплексові ще далеко до самоокупності. Бізнес поки що неприбутковий. Хоча у будиночку й небагато номерів, та заповнений він буває нечасто. Тепер же, після новорічно-різдвяних свят, взагалі настав мертвий сезон. Коли гості приїдуть знову – невідомо. Давати ж лад цьому великому господарству треба. Опалювати приміщення. Прибирати територію та апартаменти. Оплачувати послуги охорони. Платити заробіток прислузі. На все це витрачається немало грошей. Таке розповідала заступник генерального директора “Укркапіталу” Валентина Бондаренко, супроводжуючи мене територією комплексу.

Оглядини “Бескиду” ми розпочали із чорного ходу. Тут, на задвірках, розташований кабінет пані Бондаренко. Представниця “Укркапіталу” працює за вахтовим методом, через два тижні її заступить напарниця. Керівництво “Укркапіталу” чомусь не ризикує найняти когось із тутешніх мешканців для тієї роботи, яку виконують на “Бескиді” киянки. Зрештою, тут і на менш відповідальних посадах, буває, працюють мешканці Дрогобича та Трускавця.

Потрапити сюди на роботу, як пояснювала Валентина Бондаренко, без рекомендації неможливо. По рекомендації їдуть сюди й на відпочинок. Тому й реклама “Бескиду” не потрібна. Сюди приїжджають ті, хто дізнається про цей відпочинковий комплекс від своїх друзів, які вже тут відпочивали.

Поруч з кабінетом пані Бондаренко – приміщення для охорони з пультом для відеоспостережень. Ряди моніторів показують кожен закуток. Охорона така, ніби в цьому “карпатському замку” чекають не тільки гостей, але й несподіваного штурму. Триметровий паркан із грубих тесаних колод біжить до ріки і плавно переходить у високу сітчану огорожу. Сітка відділяє територію комплексу з боку гір, ще раз перебігає річку і знову переходить у височенний паркан. У дерев’яній вежі-сторожівці поруч із розкішною брамою за входом пильнують охоронці спецпідрозділу “Титан” в чорних уніформах.

“У нас закрита віпівська зона”, – так у телефонній розмові означила цей відпочинковий комплекс Валентина Бондаренко. Стосовно “зони” влучання стовідстокове.

В коридорі натикаємося на молодого чоловіка у скромному костюмі-двієчці та чорній сорочці. “Це наш двірник”, – знайомить нас пані Валентина. Чоловік ніяковіє. Моя провідниця зупиняється, ніби припрошуючи уважніше роздивитися, як акуратно вдягається на “Бескиді” прислуга. Уніформи, звичайно, не носять, кожен вдягає своє, але краще. Заробітків, начебто, вистачає. Окрім заробітної плати, є спеціальний преміальний фонд для виплат за понаднормову роботу.

Загалом на обслуговуванні відпочинкового комплексу працює два десятки працівників – кухарі, прибиральниці, офіціанти, покоївки. Потрібен також нагляд за водокачкою, котельнею, мусить бути робітник на дровітні. Багато тутешніх працівників – не місцеві. Дехто має вищу освіту, знає декілька мов. Нетутешні працівники живуть на території комплексу, міняючись за вахтовим методом раз на два тижні. Розвозить їх по домівках “бескидівський” автобус.

Заглядаємо на кухню. Готують на електроплитах. Хоча газ тут також є. По сусідству розташована база відпочинку газопереробного заводу, тому ця частина Мислівки вже давно газифікована.

Пані Бондаренко розповідає, що готують та подають на стіл тут прості, домашні страви. Може й бульба із салом бути. “Жодного європейського креативу”, – пояснює принцип “бескидського” куховарства пані Валентина. Кажуть, продукти купують в місцевих селян. Готують також із того, що назбирано в горах. Коронна страва – грибна юшка. “Все як для себе. Як мама – для синочка”, – примовляє моя провідниця. Навіть напої тут домашні. І не тільки морси та компоти, але й дещо міцніше. Наприклад, настоянки на травах – схожі на гуцульську самогонку. Найпопулярнішим із напоїв є настоянка на цілющому суничному кущі, яка добре впливає на потенцію.

Як видалося, у “Бескиді” найбільше переймаються тим, щоб гості, не приведи Боже, не забули, що вони відпочивають саме в Карпатах. Скрізь можна побачити різьблені та інкрустовані тарелі, керамічні вироби, вишивки, гобелени – все те, що продається на прикарпатських сувенірних ринках чи крамничках. Найколоритніше виглядає ресторан “Горище”, яке справді розташоване на стриху цього палацика. Тут навіть двері, як до сіней в старій гуцульській хаті. Всередині – піч, викладена кахлями на кшталт “бахметюкових”. Світильники зроблені у вигляді коліс до воза.

На невеличкій естраді – якісь старовинні музінструменти, предмети давнього селянського побуту. Поруч з напівмузейними експонатами – караоке. Трохи діла – фігурки життєрадісних селян, які складають безмовну компанію тим, хто тут трапезує.

Валентина Бондаренко не перестає повторювати, що вся ця краса, яку ми бачимо – створена руками місцевих народних майстрів. Без них тут нічого б не було. Окрім різноманітних гуцульських сувенірів, коридори “Бескиду” прикрашені картинами. Кажуть, художник входить у п’ятірку кращих пейзажистів Європи. Його прізвище вдалося прочитати на деяких картинах – Жаворонков. Здається, він із Косова.

Окрім ресторану “Горище”, поїсти гості можуть і в колибі. Це вже в дворі, поруч з дровітнею. Біля колиби – вирізьблені з дерева фігурки: двоє селян (чомусь у ярмі) і якийсь підпилий кум на лавочці. Неподалік – дві альтанки. Рибальська і мисливська. У першій – по стінах почеплені неводи та вудки, у другій – опудала та шкури. Поруч з альтанкою – мангал, щоб посмажити шашлики або навіть запекти, нананизавши на вертел, порося. Неподалік – сауна, від дверей якої деревяний місток веде до річки з крижаною водою.

Зі споруд у дворі ще здалеку привертає увагу своєрідний “дон-жон” цього замкового комплексу – бювет з мінеральною водою. Всередині різко пахне тухлими яйцями. Джерела такої води у цих горах трапляються часто. Якщо хтось із курортників лінується пройтися до бювету, то може попити мінеральної водички просто у холі: тут є фонтанчики, у яких, як пише в рекламному буклеті, “журчать струмені трьох різних джерел”.

Ще одна споруда в дворі – капличка. Ще раз процитуємо “бескидівський” буклет: “Можливо, на цьому місці стояв колись монастир”. Усередині – дві ікони. До скриньки для пожертв накидані паперові гроші. Великих купюр немає. А окрасою двору, безумовно, є коване Дерево щастя. Захоплюючись філігранною роботою ковалів, можна довго роздивлятися кожен елемент цього мистецького витвору: доладно припасовані листочки, квіточки, пташечки, жучки. Кажуть, робили це “щастя” франківські майстри.

Загалом у “Бескиді” багато кованих речей. Зокрема, в оформленні камінного залу, зайшовши до якого, ще більше посилюється відчуття присутності в замку. Ковані світильники на стінах – у вигляді факелів. На стелі – масивні люстри на ланцах. Бракує круглого стола. Зате є гігантський камін. На камінній поличці – кована троянда. На столику перед каміном – живі троянди. Прекрасні кущі троянд ростуть ще й у зимовому саду. Прихильність до троянд можна спробувати пояснити тим, що керує компанією “Укракапітал” Дмитро Шуст, який свого часу очолював благодійний фонд Віктора Медведчука. Натомість зауважимо, що троянда – не тільки символ СДПУ(о), але й просто красива квітка. Квіти ж на “Бескиді” дуже люблять. Одну працівницю навіть звільнили з роботи за те, що вона попсувала квіти в зимовому саду.

Зимовий сад – привілей для тих, хто мешкає у “чоловічому” суперлюксі. Під час будівництва цю кімнату чомусь називали “татовою” кімнатою. Основною його прикметою є респектабельний письмовий стіл. За столом – шафа зі скромною бібліотекою: російський фантаст Нік Перумов, інше легке чтиво, популярні видання з історії мистецтва. Із цього суперлюкса можна пройти у зимовий сад, в якому – столик із шахами, пальми, квіти, тепле повітря. Далі – вихід на терасу, з якої пречудовий краєвид на гори. В суперлюксі з “жіночим” характером, як його описує “бескидівський” буклет, замість зимового саду – затишна веранда і ванна з підводним масажем.

Для водних процедур тут передбачений окремо облаштований басейн. Кажуть, під час спорудження відпочинкового комплексу його мусіли переробляти, бо внутрішній інтер’єр не відповідав вітражам на вікнах. Біля басейну – джакузі. А ще тут можна ввімкнути музичний центр і слухати в аудіозапису, як дзюркотить вода.

В деяких номерах є домашні кінотеатри, всюди – плазмові телевізори. До тутешніх розваг можна ще віднести тренажерний зал, більярд та прогулянки на санях. Окрім того, кажуть, гостям влаштовують екскурсії на озеро Синевір, на Бубнище (Скелі Довбуша) і навіть до Львова.

Як переконувала Валентана Бондаренко, найпрекраснішою на території комплексу є сама природа. Скажімо, кристалики снігу, які замерзли на дерев’яних перилах, дуже зворушливо блищать під місячним сяйвом. Милуватися цим видовищем можна безконечно. Шкода, що й таку красу людина може зіпсувати.

P.S. Будівництво відпочинкової бази “Бескид” у селі Мислівці Долинського району впродовж 2003-2004 років супроводжувалося таємницями та скандалами. Палацик у Людвиківці (стара назва Мислівки –авт.) одні джерела називали хаткою для майбутнього пенсіонера Кучми – подарунком покійного міністра транспорту та зв’язку Георгія Кирпи. Інші ж говорили, що це, очевидно, карпатська дача тодішнього глави адміністрації Президента Віктора Медведчука, якого разом із дружиною Оксаною Марченко часом бачили тут. Офіційно ж спорудження цієї відпочинкової бази відбувалося за кошти ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”(на сьогодні – власність групи «Приват» дніпропетровського олігарха Ігоря Коломойського).

Для здійснення цього будівництва “Нафтохімік Прикарпаття” придбав будівлю дитячого табору облспоживспілки у селі Мислівці за кількасот тисяч гривень та отримав у приватну власність для обслуговування відпочинкової бази тригектарну земельну ділянку. Старе приміщення табору було використане як основа для будівництва, але внутрішній інтер’єр зазнав значних змін. Досить сказати, що раніше у цій будівлі були кімнати для відпочинку 80 осіб.

За даними правоохоронців, які після Помаранчевої революції почали виявляти інтерес до того, хто і за які гроші будував цей респектабельний палац, через ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття” у будівництво було вкладено близько чотирьох мільйонів гривень. Загальні ж витрати “Нафтохіміка” на цю будову склали близько п’яти мільйонів гривень.

У час Помаранчевої революції “Нафтохімік Прикарпаття” терміново продав новозбудований об’єкт київському ТзОВ “Інвестиційна компанія “Укркапітал” за ті ж таки п’ять мільйонів гривень, які надвірнянське підприємство потратило на будову. Відчуження майна було схожим на подарунок. На той час ТзОВ „Укркапітал” очолював Дмитро Родіонович Шуст, відомий також як керівник благодійного фонду Віктора Медведчука.

Із цим будівництвом була пов’язана кримінальна справа за фактом нецільового використання бюджетних коштів Івано-Франківським облавтодором: гроші з державного бюджету, виділені для ремонту дороги державного значення „Долина – Хуст”, пішли на облаштування території відпочинкової бази, прокладання 900 метрів під’їзної дороги до цього об’єкту та спорудження поряд з ним вертолітного майданчика.

Як повідомляли джерела в УБОЗі (управління боротьби з організованою злочинністю виконувало оперативний супровід порушеної обласною прокуратурою кримінальної справи), на цю будову пішло щонайменше півтора мільйона гривень бюджетних коштів. Правоохоронці припускали, що вказівку саме так розпорядитися державними грішми обласному начальству облавтодору давали з Києва, ймовірно, передаючи особисті розпорядження міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпи, у сфері компетенції якого як структурний підрозділ міністерства перебувала у той час Державна служба автомобільних доріг.

Богдан СКАВРОН
січень 2006 року

Від редакції “Вікон”. “У тіні “Дерева щастя” —  шостий нарис з майбутньої книжки журналіста Богдана Скаврона, яку він зараз готує до друку. Збірка стане своєрідним підсумком за 20 років знайомства автора з горами і людьми. Наразі Богдан Скаврон вибирає видавця і не розглянув ще всі пропозиції.