«Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду хвалити Його, Спасителя мого і Бога мого» (Пс.41:6).
Терміном “депресія” в сучасній психотерапії окреслюється ціле коло духовних і душевних розладів людини – її настрій, симптом хвороби чи синдром афективних розладів. Для того, щоб краще збагнути суть цього духовно-душевно-тілесного захворювання, одразу варто сказати про симптоматику хвороби. Насамперед, це почуття пригніченості, безпорадності, провини, нездатності людини відчувати насолоду навіть, там де вона відчувала її раніше.
Перегляньте також:
- Мотиваційні фрази що рятують військових на полі бою
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Психологи зауважують у людей із таким захворюванням порушення ясності мислення, його повільність та слабку загальну ефективність. Разом із цим, депресія характеризується загостреною увагою людини до власного духовного світу та своїх переживань, при поступовій, прогресуючій зниженій цікавості до зовнішньої дійсності. Часто замикаючись у собі, людина прагне знайти вихід із свого стану в алкоголі та психотропних-наркотичних засобах, що дають лише тимчасове полегшення.
Людина перестає бачити сенс у своїй роботі та щоденних турботах. Їй незрозуміло, навіщо потрібно вранці підніматися з ліжка, приводити себе до ладу та йти на роботу. Постійна чи з приступами тривога та важкість у грудях, песимізм і відчуття невідворотності чогось поганого. Часто помітне тонке реагування на все, що відбувається виключно в негативному світлі, незадоволення всім, нерішучість. У жінок – які від природи мають нижчий рівень серотоніну за чоловіків, а відтак – багато частіше схильні до депресії, часто помітна плаксивість.
Також, депресію супроводжує поганий сон, поганий апетит, сексуальні розлади, думки про самогубство, панічні атаки чи інші психічні розлади. Депресія – це стан, у якому людина перестає відчувати себе повноцінною. У неї втрачається живий зв’язок із самою собою, зі своїми ближніми та друзями, з Богом. Хвора людина відчуває страх зробити наступний життєвий крок, щоб він ще більше не загострив її й без того трагічний, нестерпний стан.
Депресія – стан втомленої душі. Ця хвороба не може потрапити в серце людини, яке вже не є рабом інших страстей. Печаль гризе серце від того, що людина в силу обставин більше не може задовольнити звичні чи омріяні пороки. Людина без Бога – завжди егоїстична істота. Вона робить себе центром всесвіту, сама в це вірить та не може змиритися з фактом, що цього не визнають усі інші. Відтак, хворий на цю пристрасть поступово змінює своє нейтральне ставлення до людей на презирство, огиду та ненависть. Що в особливих випадках передує цим же відчуттями людини стосовно самої себе. Усі симптоми печалі виражені в різкій формі називають зневірою (слов.уныние).
Дуже глибоко навчає про відчай авва Евагрій. Серед іншого він згадує про те, що людина наділена свободою волі, а отже, вона завжди має можливість вільно обирати добро. Також це означає, що вона має можливість прийняти на себе відповідальність за помисли, що панують у ній. Пристрасть – це неправильне використання волі людиною. При розумному ставленні до своїх немочей лікуються погані звички волі, вона звертається до Бога та бажає виконання Божественного Промислу.
Безумовно, світська (секулярна) психотерапія виробила цілу низку більш чи менш ефективних способів боротьби з цією недугою. Зокрема, визнаючи депресію, як фізіологічне захворювання, під час якого певні структури головного мозку перестають виробляти в необхідній кількості певні біохімічні речовини – нейромедіатори (серотонін, дофамін, норадреналін). У такому разі, особливо якщо цей випадок не запущений, допомагають антидепресанти в поєднанні з курсом психотерапії.
Тут варто наголосити, що при розгляді способів боротьби з депресією в святоотецькій та світській психотерапіях можна виявити, як багато спільного, так і чимало суперечливих один одному методів. Хоча, безумовно, між ними є також багато такого, що доповнює можливості однієї здобутками другої. Існує ціла низка різноманітних “світських” практик боротьби з депресією. Обширно представлена психологічна та медична література розглядає це захворювання з різних сторін. Наша мова буде виключно про аскетичні способи боротьби з депресією, згідно вченням Святих Отців Церкви Христової.
Мовою Церкви депресія відповідає стану душі людини, поглинутою зневірою (унинієм, відчаєм) та печаллю. Ця пристрасть в першу чергу світоглядна та вольова, тому святі отці справедливо вважають її особливо небезпечною. «З-поміж усіх восьми владик зла, дух зневіри є найважчий» – пише святий Іоан Ліствичник.
Найкращим, найбільш дієвим способом подолання будь-якої пристрасті є молитва, поєднана з постійним, невтомним творенням справ, протилежних певній пристрасті. Однак, стан відчаю відрізняється від інших людських немочей та пороків. За свідченням святих отців, у зневіри якоїсь однієї протилежної чесноти немає. Тому, подвижники називають цей стан людини «всепожираючою смертю». Для того, щоб подолати цей стан, християнину слід воювати на всіх духовних фронтах одночасно.
Оскільки зневіра – це стан душевної ліні та апатії, потрібно насамперед прикласти всіх зусиль для того, щоб не переставати молитися. Святий Єфрем Сирін пише: “Молитва є найкращі ліки від печалі ти зневіри”. Святий Ніл Синайський каже, що: « Терпеливість лікує від зневіри. Тому, молитися потрібно навіть змушуючи себе, через страх Божий”.
Тут важливо нагадати, що в стані депресії людина навіть фізично не здатна багато молитися. Тому, святі отці радять не використовувати надто довге молитовне правило, замінюючи його на часті молитовні зітхання, які не вимагають багато часу та зусиль. Святитель Ігнатій радив при нападі зневіри молитися такими словами: «Слава Богу за все!», «Господи, нехай буде зі мною Твоя свята воля», «Дякую Тобі, Боже, за все, що посилаєш мені», «Достойне по ділам своїм приймаю! Пом’яни мене Господи в Царстві Твоїм».
Святитель Тихон Задонський порівнює людину, яка страждає від депресії, до лінивого коня. Так само, як господар гонить батогом здорового коня, який не хоче працювати, так і людина, повинна змушувати себе до всякої доброї справи, особливо до молитви. Дивлячись на нашу працю та старання Господь подасть нам і бажання, і натхнення, і полегшення.
Як ми раніше згадували, у людських гріховних пристрастей, які в світській психології та психотерапії описуються станом депресії, немає якоїсь однієї конкретної протилежної чесноти. Для подолання цього гріховного стану потрібно подвизатися у багатьох напрямках одночасно. Так, святі отці приводять перелік чеснот, які допоможуть людині на її шляху до духовного та душевного зцілення.
Для подолання відчаю та зневіри особливо потрібна увага при молитві. Пильна увага за власними словами, думками та вчинками. Постійне перебування в молитві та Слові Божому. Благоговіння. Духовна тверезість. Утримання себе від тривалого сну, пустомовства, жартів та гострих слів. Тверезий погляд на себе. Бдіння, поклони, та інші подвиги, що дарують радість душі. Пам’ять про Бога та вічні блага, бажання та очікування їх. (За свят.Ігнатієм)
Важливо також пам’ятати, що для християнина обов’язковими засобами в боротьбі з депресивними станами, окрім молитви, є читання чи слухання Слова Божого, участь у святих Таїнствах Церкви, серед яких найпершими є Сповідь та Причастя. Багато допоможе людині розмова з людьми сильними духом, віруючими, священиками. Дружня розмова чимало допомагає людині, а Фома Аквінський прямо писав, що: “Великий сум лікують теплою, дружньою бесідою, чаркою доброго вина та водними процедурами”. Відтак, важливо також навчитися думати про хороше не лише в компанії однодумців і друзів, але й на самоті. Песимізм – прямий наслідок невір’я людини в промисел Божий. А відтак, відганяти від себе негативні думки – частина духовного подвигу всякого християнина – хворого чи здорового.
Також, не в останню чергу, слід згадати пораду святих отців бороти відчай фізичною працею. Хоча в час депресії людина не може працювати довго та виконувати особливо точну та відповідальну роботу, однак слід пам’ятати, що від роботи спочатку оживе її тіло, а потім і дух. Людина відчує бадьорість від праці, а думки про роботу відженуть від неї думки про ті речі, які постійно змушували страждати. А це вже дуже багато для людини, яка перебуває в стадії депресії.
Життя православного християнина – це пройдення ним власного шляху до Воскресіння та вічного життя з Богом. Але подібно Христу, пройти до порожньої гробниці можливо лише через свою Голгофу. Лише пройшовши через гіркоту випробувань, переживши власне горнило страждань і скорбот, людина зможе зрозуміти пізнати саму себе та ціну всьому, що є навколо.
Християнин – це не той, у кого немає жодних проблем. Християнин це той, хто навчається долати наявні проблеми з допомогою Божою, співпрацюючи з Христом. Психологія свідчить, що людина не може без переживань і емоцій. Чимало з них є реакцією людини на пережитий стрес, або є наслідком тривалого життя людини в несприятливих духовно-психологічних умовах. Тому, проблема зовсім не в тому, що люди зустрічаються зі стресами та психологічною напругою. У певному сенсі такі стани корисні, оскільки захищають людину від надмірного фізичного та емоційного виснаження, нагадують їй про потребу змін. Проблема полягає в тому, що люди дуже часто причину своїх страждань бачать зовсім не там, де вона є насправді. А, відтак, часто борючись із депресією намагаються позбутися не її глибинних причин – власної гріховності та порочності – а лише наслідків цього стану – негативних фізичних і психологічних відчуттів, пов’язаних із цим.
Існує переконання про те, що депресії належать до проблем із неможливістю повного усунення на сучасному етапі розвитку суспільства. У відповідь на це можна зауважити, що багатовіковий православний духовний досвід ясно свідчить, що депресивні стани проявляються не тому, що люди живуть у якийсь особливий етап свого розвитку. Люди страждають від депресій та неврозів тому, що забули про повноцінне духовне (церковне) життя. Ще задовго до лікарів та психологів святі отці неймовірно точно описали симптоми відчаю (унинія) та печалі. Першій пристрасті найчастіше передує духовна та фізична лінь, ледарство та самозакоханість. Духовній печалі передують думки про втрачене або те, про що бажалося, мріялося, але так і не збулося. Обидві ці пристрасті чатують на людей, які не міцні в вірі, не мають із Богом особистого зв’язку. Часто ці пристрасті відвідують людей, які намагаються жити в своє задоволення, слідуючи філософії гедонізму. Відтак, уся справа не в тому, в який час чи в якому суспільстві ми живемо, а в тому, яке місце в нашому житті займає віра в Бога, та наскільки повноцінне церковне життя ми ведемо. Церква – це духовна лікарня, де лікуються страждаючі душі. Тож якщо хтось свідомо уникає її, шукаючи для цього сотні можливих і неможливих виправдань, нехай не дивується тому, що рано чи пізно душевний біль заглушити транквілізаторами та антидепресантами буде неможливо.
Головна причина всіх людських проблем, хвороб і зрештою самої смерті – наші гріхи та пристрасті. По мірі того, як людина буде віддалятися від служіння злу, вона наближатиметься до Бога – єдиного джерела нашої радості, сенсу та повноти. А тому, допоки наше життя полягатиме в служіння своїм пристрастям, воно ніколи не буде повноцінним та щасливим. Незалежно від того, що під словом «щастя» розуміє кожен із нас.
Тож закінчити цю розмову, хотілося б застереженням святителя Димитрія Туптала, який говорив: «Немає такої печалі в праведників, яка б не перемінилася на радість, як і немає таких радощів у грішників, які б не перетворилися потім на печаль».
Дякую за увагу!
