Міф про живих мерців, які смокчуть кров людей, поширений у багатьох культурах різних часів. Вочевидь, його народженню сприяли хвороби, яким людство не могло знайти пояснення.
До виникнення сучасної медицини більшість хвороб викликали священний жах. Епідемії з’являлись без попередження і забирали життя сотень тисяч.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Читайте також
Смертельно небезпечною була не лише чума. Важкі захворювання могли передаватися від тварин або до часу дрімати в генах людського організму і спричиняти недуги, походження яких люди не розуміли.
Нез’ясовні речі часто отримували надприродне пояснення. Незбагнена природа деяких з цих хвороб сприяла виникненню одного з найпоширеніших і найживучіших міфів в свідомості людства – міфу про вампірів.
Образ вампіра – живого мерця, який щоночі піднімається з могили, щоби поласувати кров’ю людей і тварин, – виник ще за часів стародавніх греків.
Оскільки наукових знань бракувало, було нескладно повірити, що хвороби спричиняють ходячі мерці, які п’ють кров людей та тварин
Хоча деяким з відомих нам сьогодні філософів і вдавалося дожити до 70 років, середня тривалість життя в Древній Греції, вочевидь, не перевищувала 28 років.
Антисанітарія, відсутність холодильників та антибіотиків сприяли поширенню хвороб, які часто ставали причиною ранньої смерті.
Не маючи мікроскопа, щоби побачити справжню причину захворювань, люди вірили в їхнє містичне походження. Візьмемо, наприклад, порфирінову хворобу – спадкове порушення, яке впливає на вироблення гемоглобіну в крові.
Якщо хворий на порфирію потрапляє на сонячне світло, на його шкірі з’являються висипи і пухирі, які дуже сверблять. У найтяжчому випадку – на щастя, дуже рідкісному – ясна пацієнта стоншуються, оголюючи корені зубів.
Виділення організму набувають фіолетового відтінку, як від неперетравленої крові. А чутливість до світла викликає такі серйозні пошкодження шкіри, що пацієнти можуть втрачати вуха і ніс.
У такому стані обличчя пацієнта стає дуже схожим на відомі зображення вампірів, як-от Носферату.
Звичайно, симптоми у багатьох хворих не такі жахливі. Співробітник Американського фонду дослідження порфирій Дезіре Ліон Гове зазначає, що важких випадків захворювання в будь-який момент часу в усьому світі буває не більше кількох сотень.
Втім, вони траплялися набагато частіше в середні століття, особливо в тих громадах, які мало контактували із зовнішнім світом, що погано впливало на їхній генофонд.
Сільські хутори і віддалені селища Трансільванії (теперішня Румунія) цілком відповідають цим умовам. Саме тут, на сході Європи, й виник міф про вампірів, який згодом поширився на захід.
Роджер Лукхерст, редактор видання “Дракули” Брема Стокера в серії Oxford World’s Classic, досліджує причини поширення легенди про вампірів, яка почала набувати популярності на початку XVIII століття.
“В англійській мові слово “вампір” вперше згадується в 1730-тих роках. Тоді у газетах почали з’являтись новини про виявлені тіла мерців зі свіжою кров’ю навколо рота. Розповідали ці історії селяни зі східних регіонів Європи, але в газетах ці випадки описували дуже правдоподібно”.
Коли в цій місцевості ставалося стихійне лихо – епідемія чуми або падіж худоби – люди, зазвичай, починали винити в цьому ходячих мерців, які полюють на живих. Часто першою справою вони розкопували могилу останньої померлої в селі людини.
І тут виявляється інша проблема. Медична наука в ті часи була в такому зародковому стані, що навіть точно визначити смерть людини було не завжди можливо.
Деякі захворювання, як-от каталепсія (заціпеніння), під час якої хворий впадає в нерухомий стан, а його пульс майже не відчувається, ставали причиною того, що людей ховали заживо.
Якщо вони прокидалися в домовині, від страху і голоду вони могли збожеволіти і покусати себе. Це, вочевидь, пояснює, звідки на деяких трупах з’являлись сліди свіжої крові.
В селах було багато тварин, так само як й у довколишніх лісах. До появи вакцинації сказ, який тепер майже не трапляється в дикій природі на Європейському континенті, був звичайним явищем. Після появи його симптомів – людина лякалася світла і води, ставала агресивною, кусалася і божеволіла – смерть ставала неминучою. Ліків від цієї хвороби не існувало.
“Отже, сказ є також можливим поясненням легенди про перевертнів, – впевнений Роджер Лукхерст. – Народна мудрість начебто застерігала від надто близького єднання з природою. Потрібно завжди пам’ятати, що в першу чергу ти – людина”.
Віддаленість цих поселень від центру європейської цивілізації – Лондона і Парижа – можливо, мала й інші наслідки.
“Раціон людей, які мешкали в цій місцевості, насамперед, у горах, був досить бідним. У них часто розвивались хвороби, пов’язані з дефіцитом йоду, як наприклад, зоб”, – каже Лукхерст.
Брак корисних речовин у харчуванні послаблював імунітет людей. Вони не тільки більше хворіли, але також частіше мали важкі наслідки генетичних мутацій.
“А те, як сприймали побрехеньки неуцьких селян зі сходу в освічених будинках Парижа і Лондона XVIII століття, багато чого розповідає про забобони нашого цивілізованого суспільства”, – додає дослідник.
Утім, міф про живих мерців-кровопивць існує в багатьох культурах світу – на різних континентах і в різні часи. Згадки про них живі в містичному фольклорі Філіппін, Чилі, Шотландії і корінних австралійських племен.
Насправді, міф про вампірів походить не лише з хвороби, підкреслює Роджер Лукхерст. Ми завжди відчували, що за межами наших затишних домівок – чи то сільського маєтку Трансільванії, англійського котеджу чи стародавньої афінської вілли, існує темна сила, втіленням якої стають вампіри.
“Вони приходять ззовні. У Стародавній Греції канібалами, кровопивцями і чорними магами, здатними на будь-яке мракобісся, вважали варварів. В інших цивілізованих культурах таке ставлення було до поганських племен”.
“Навіть інки Південної Америки вірили, що за межами їхніх міст мешкають темні створіння, які смокчуть кров людей”, – каже Лукхерст.
Вампіри виявляються втіленням не лише хвороб, які ми не вміли пояснити, але й всього того темного і незнайомого, що відбувалося за межами нашої цивілізації.
