«Я тебе «урою»…» — пригрозив військовий Михайлові
Батьків Михайла Федуна про прикрий випадок повідомили лікарі швидкої, а також керівництво військкомату. Нині рідні не відходять від реанімації, вірять, що, попри важкий стан, син все ж одужає. Лікарі діагностували у нього відкриту черепно-мозкову травму, переломи рук та ніг, травми внутрішніх органів, замість обличчя — суцільне місиво… Рідні потерпілого призовника переконані, що їхній син не міг вчинити такий безглуздий крок — утікати через вікно з… 5-го поверху, ризикуючи життям. Більше того, батьки переконані, що під час нічних армійських «розборок» Михайла викинули у відчинене в туалеті вікно.
— З нашого сина роблять самогубця та непокірного втікача — це найзручніша версія для керівництва військкомату. У Михайла потовчене обличчя, побита спина — як він міг так падати? Очевидно, що його добряче побили, а потім викинули у вікно, аби замести сліди, — з болем розповідає мати потерпілого Ярослава Орестівна. — Ми з батьком провідували сина перед тим увечері, бачили нездорову ситуацію, що там панувала, бачили п’яних хлопців… Один із військових (родом він із Луганщини), який чергував біля призовників, ще при нас погрожував Михайлові: «Я тебе «урою»…». Уночі він розбудив Михайла і змусив мити туалети, хоча син погано почував себе ще звечора. Власне, у туалеті й розгорівся конфлікт. Михайло зателефонував до мене і залишив увімкненим телефон, я, так би мовити, була свідком жахливої ганебної принижуючої «дідівщини», після якої й сталася трагедія…
Мама потерпілого призовника пані Ярослава.
«Замість військової культури досі панує радянська «дідівщина»
В обласному військкоматі Михайло перебував дев’ять днів. Пройшов медичну комісію, лікарі визнали його придатним до служби, керівництво готувало призовника до відправлення у військову частину. Призовник та його рідні не погоджувалися з таким поспішним висновком комісії, адже, як запевняють, у нього проблеми зі здоров’ям, а ще вагомим аргументом є те, що з цивільною дружиною він виховує трьох дітей.
— Вранці 5 травня до нас додому приїхали четверо представників військкомату. Сказали нашій бабусі, що вони з поліції, попросили покликати з будинку Михайла, мовляв, він щось накоїв, мусимо з’ясувати. Син вийшов до них, його ледь не силою посадили в автомобіль і повезли до військкомату, — обурюється мати. — Перед тим ми не отримували жодної повістки, ніхто сина не попереджав, що потрібно прибути до військкомату, він не переховувався, і раптом таке… Розумію, що нині рідко хто добровільно хоче служити, але ж такими методами ще більше відлякують хлопців. Батьки бояться відпускати синів, бо, ніде правди діти, замість військової культури в армії досі панує радянська дикунська «дідівщина», замість бойового вишколу військова служба часто зводиться до відбувайлівки. Випадок із моїм сином — це як чиряк, що прорвав. Син розповідав, що декого із призовників нині виловлюють прямо на вулиці, а вже у військкоматі «вправляють» у покірності, аби навіть «не рипалися». Хіба такою має бути сучасна армія? І, що б там не говорили представники військкомату про ухиляння від виконання громадянського обов’язку, у наших реаліях — це вмотивована позиція, адже ніхто собі не ворог.
Михайло з дружиною Іриною.
«Будемо домагатися покарання винних!»
— Я щодня провідувала Михайла у військкоматі, мене непокоїло те, що його визнали придатним до служби, не провівши належного обстеження, — каже Ярослава Орестівна. — У 2013 році він лежав у лікарні з хворобою серця, недуга досі непокоїла його. Власне, це я намагалася повідомити керівництву військкомату, надала відповідну довідку. Під час обстеження медкомісією медсестра записала простим олівцем у медичній картці сина, що йому потрібно зробити кардіограму серця, однак на це не зважив лікар — засвідчив печаткою, що Михайло здоровий. Ніхто із військкомату також не поцікавився нашими сімейними обставинами, адже син з дружиною Іриною виховують трьох малолітніх дітей, він є годувальником сім’ї.
За день до трагедії я вчергове підходила до воєнкома, та на моє прохання про повторне обстеження сина ніхто не зважав. Увечері перед нещастям синові стало зле, він зателефонував додому. Ми з чоловіком негайно поїхали до нього. Вже на місці викликали швидку та поліцію. Лікарі вкололи Михайлові якісь ліки, рекомендували відпочити. Він піднявся сходами догори і миттю повернувся пригнічений, сказав, що йому пригрозив один військовий. Ми думали, це тільки на словах… А уночі тривожно задзвонив телефон, син прошепотів, що його розбудили мити туалети, я чула п’яні крики і муштру, якщо це можна так назвати… Потім у сина відібрали телефон, а під ранок сталося страшне… Михайло вже переніс кілька операцій, його тіло буквально збирали докупи… Попереду ще кілька операцій і тривале лікування, та головне, що він живий. Нині з військкомату ніхто не цікавиться його станом здоров’я. А навіщо?.. Тепер це тільки батьківська біда… Бачимо, що справу заминають, усе «списують» на спробу втечі, але ми не залишимо це так, будемо домагатися справедливого розслідування та притягнення до відповідальності усіх причетних до нещастя.
