Саме читаю книжку «Дивовиддя». Аналогічного фентезі в Україні ще не бачила, бо маємо лишень кілька представників цього жанру. Таке враження, що розмотую клубочок прекрасного мережива й дізнаюсь не про орків і тролів, а про міфологічних персонажів слов’янського світу. Це круто.
Якби я побачила Боісіду, авторку книжки у натовпі, навіть, коли б вона мовчала і не була вбрана у одну із своїх казкових шат, то зрозуміла б відразу – творча до найдрібніших фібр душі. А ще – надзвичайно коректна, толерантна, дипломатична і багатогранна у розмові, хай і на відстані… Гортаючи сторінки інтернету, натрапила на незвичайну книжку. Незвичайну тому, що скрізь – трилери, детективи і… війна… А тут, такий спокій, навіяний вже самим фото, що мимоволі розумію, треба спинитись і відпочити, задуматись про сенс життя.
Перегляньте також:
- У Тернополі вночі водій після ДТП тікав від поліції і зіткнувся з їхнім авто
- Бережанським ліцеїстам розповіли про переваги навчання у ВВНЗ
Цю книжку вже успішно репрезентували в Києві, Ужгороді, Хмельницькому, Волочиську, Снятині, Івано-Франківську та Одесі. Отож «Дивовиддя святих русалок» – це книжка з 4-х частин-дивовидь. Письменниця каже, що персонажі є доброзичливими, але тільки в певний період свого життя. Боісіда порівнює свій роман із казками Ганса Крістіана Андерсена та картинами Сальвадора Далі.
– Боісідо, як з’явилась ідея книжки «Дивовиддя про святих русалок»? Пам’ятаю, колись читала «Озерний хлопчик» Павла Вежинова і «Озерний вітер» Юрка Покальчука. Ці книги справили на мене неабияке враження…
– Люди люблять читати ліричні казки із глибоким підтекстом, бо яскраві філософські образи дають змогу розслабитися, не встаючи зі ліжка побувати у світах, де ніколи не ступала нога людини. Гадаю, це найвищий сенс літератури – заглибитися у «небуття», щоб побачити «мікрокосм» душі.
Ідея написати книжку про русалок та лісовиків з’явилася дуже давно, ще у школі. Проте я відкладала цю справу. Для письменника важливе значення має життєвий досвід. Юній дівчині важко написати глибоку змістовну оповідь. Проте я завжди знала, що до тридцяти років встигну написати філософську книжку. І таки встигла. Мені – двадцять дев’ять (сміється).
Знаєте, нещодавно я міркувала чи змогла б написати класичний детектив або любовний роман. Відповідь категорична. Не змогла б. Я дуже вузькопрофільний автор. Мені подобається писати лише фантастичні твори.
– Боісідо – ви поетеса, прозаїк, журналіст… Як складалася ваша письменницька дорога? Чи в родині хтось подавав приклад?
– У моїй родині ніхто ніколи не захоплювався літературою. Я перша. (сміється). Не так давно посіла друге місце у IV Міжнародному поетичному конкурсі «Чатує в століттях Чернеча гора». Працювала журналістом на телеканалі «Business» та редактором на «ua:Перший». Писала статті для глянцевих журналів та нариси для фешн-сайтів.
– Хто є героями ваших оповідань? Як Вам вдалося «проживати» життя міфічних персонажів? Чи є реальні люди, як стали прототипами казкових істот із книги?
– Книжка складається із чотирьох самостійних частин, кожна з яких розповідає про окремий міфічний світ, проте усі ці світи пов’язані одним задумом. В одній з історій старий садівник дізнається про існування магічних людиноравликів, які вміють читати думки та пророкувати майбутнє. Саме ці істоти допомагають чоловікові зробити непростий життєвий вибір. У іншій історії йдеться про юного Характерника, який створив собі дівчину із трави. Проте чарівникові заважає жити задавнена образа на батька, який багато років тому вбив матір… Це складна психологічна оповідь про Едіпів комплекс, який руйнує життя усіх членів родини.
Звісно, більшість персонажів такі собі «колажі» із людських рис. Мені доводилось брати зовнішність однієї людини й поєднувати із рисою характеру іншої. Можна сказати, що прототипів дуже багато. Проте, більшість персонажів вигадані із «нуля». Навряд чи Вам вдасться зустріти у реальному житті бджолину повітрулю, троля-чугайстра чи поборницю Тою.
Створювати такі образи вкрай складно й цікаво. Іноді мені здавалося, що я вигадувала окремий світ. Якраз цей нюанс найбільше імпонує у професії письменника. Писати про таке, що ніколи б не спало на думку читачеві.
– Ви дали дуже сміливу назву книзі, адже згадок про русалок у Біблії нема. Як Ви розумієте слово «святість»?
– Коли я підбирала назву для книжки, гадки не мала, що вона викличе резонанс. Жодна зустріч із читачами не минається без запитань про святість. Дехто запитує обережно, але із помітною пересторогою. Трапляються читачі, які відверто критикують за популяризацію нечистої сили, бо русалки та мавки образи язичницькі. Іноді мені здається, що релігійність деяких українців занадто середньовічна, бо все, що поза Біблією, вони перекреслюють як не істинне та грішне. Втім, ніхто ні разу не спитав про моє віросповідання. Чи не іслам бува сповідую? (прим.редакції Боісіда – православна християнка)
Насправді святість не асоціюється у мене із жодною релігією. Сакральність моїх персонажів у жертовності та вмінні любити. Я б навіть сказала, що назва книжки «Дивовиддя про святих русалок» стала своєрідним тестом на вихованість і толерантність. Я одразу помічаю людей, які не вміють інтепретувати мистецтво, а тому поводяться нахабно, захищаючи власні світоглядні ідеали.
– Розкажіть про символіку псевдоніму Боісіда.
– Запитання про псевдонім одне із напопулярніших у соцільних мережах. Іноді читачі присилають мені власні трактування. Серед них трапляються доволі непередбачувані й оригінальні видозміни. Зауважу, що я закодувала у своєму творчому імені кілька значень. Не розкриватиму таємниці усіх, розтлумачу лише одне із них. Псевдонім «Боісіда» носить в собі силу чотирьох стихій: Борвій (повітря), Іскра (вогонь), Сирість (вода) та Дно (земля).
Гадаю, жанр фентезі дає змогу гратися із читачем в інтерактивні ігри. Задавати загадки й чекати на них відповідей.
– Коли з’явилася ідея перевтілюватися з допомогою одягу та аксесуарів у образ русалки, бо на презентаціях книги Ви повсякчас у міфічному амплуа? А яка ви повсякденна, коли запарюєте чай чи готуєте їжу?
– Образ ліричної мавки переслідує мене з дитинства. Скільки себе пам’ятаю я малювала русалок в шкільних альбомах та чернетках, писала про них казки. Мені самій було б дивно, якби після таких дитячих вподобань я написала книжку про вампірів (сміється). В дитинстві я любила плести вінки й пускати їх за водою. В кожному кущі мені ввижалися казкові істоти. Цей образ з’явився сам собою, як і задум книжки.
Звісно, у вінку я не готую ранкову каву, не перу речі й не мию підлогу. В житті мені подобається почуватися звичайнісінькою дівчиною.
Іноді я помічаю за собою дивне відчуття: мені до вподоби почуватися негарною. Носити старі футболки й зав’язувати волосся у тугий вузлик. Завжди почуватися на всі сто – це нав’язлива ідея будь-якої сучасної дівчини. Але жінка – не лялька, а тому може дозволити собі бути стомленою, спітнілою й розкуйовдженою, щоб в наступну мить переродитися: зробити гарну зачіску й стати на підбори.
– Хто має вплив на ваші літературні вподобання? Яку книжку читаєте тепер?
– В дитинстві я дуже багато читала. Можна сказати, що читання було єдиною розвагою. У молодших класах перечитала більшість книжок шкільної програми для старших класів. Пригадую доволі кумедні миті, коли в другому чи третьому класі я взялася осилити «Енеїду» І. Котляревського. Це єдина книжка, яка мені далася не з першого разу (сміється).
Тепер читаю трохи менше. А все тому, що маю незвичну особливість: поки працюю над прозою, не можу віддаватися іншій книжці. В такі періоди душа просить повністю зосередитись на сюжетові власного творіння. Така собі літературна «моногамія».
Нещодавно «смакувала» книгою Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Мені подобаються романи, в яких виважений кожен рядок. Кожна репліка має зміст. Я сама так пишу. Якщо в моєму рукописі без дозволу переставити місцями два речення, я одразу побачу зміну.
Тиждень тому взялася читати детектив Йова Гори «Laoсoon». В душі я бунтарка, й коли є змога обирати між книжкою невідомого письменника й романом «розпіареним», обираю книгу початківця. Мені подобається читати книжки, які мало хто знає. Відчувати «ексклюзивність» власного вибору.
– А які художники вам подобаються? Мені, наприклад, важко сприймати ті роботи, у яких глядач мусить вишукати форму та зміст. Що би там не було, до картинних галерей та філармоній сучасна молодь поспішає не масово…
– Нині галереї перекочували до соціальних мереж. Тільки порахуйте скільки дописів Вконтакті присвячено живопису та фотографії. Ми живемо на зламі часів. Нам потрібні галереї та філармонії онлайн (сміється).
Особисто я люблю творчість Тінторетто, Ієронімуса Босха, Сальвадора Далі, Михайла Нестерова, Олександра Іванова та Архипа Куїджі. Цей список дуже довгий. Серед геніальних українців сучасності – роботи Івана Марчука, Арсена Савадова та Віктора Сидоренка.
– Як нецензурна лексика впливає на життя людини?
– На когось впливає негативно, на когось не впливає ніяк. Все залежить від характеру людини. Я дуже вразлива дівчина, мене можна образити не лише словом, навіть зловісним поглядом. Знаю, що існують значно сильніші за мене особистості, які використовують у мовленні лайку, аби поставити співрозмовника на місце… Все дуже індивідуально.
– Як ставитеся до існування аури?
– Я працюю зі словом, а не з біополем (сміється). А тому маю право говорити лише про те, на чому знаюся добре.
– Сни відіграють велику роль в житті кожної людини, адже дають можливість відпочити і перезавантажитись. Але окремим науковцям і творчим людям щастить на сни, які роблять їх відомими, як і сталось із вашою книгою «Дивовиддя про святих русалок», адже вона вам наснилась. А чи були у вас сни, які попереджали про небезпеку?
– Бувало, коли снилися віщі сни, але варто сказати, що їхня «віщість» завжди залежала від мого сприйняття. Цікавий збіг: сни здавалися віщими, коли я вірила у їхню правдивість. Коли перестала сприймати сни, як «інформацію з небес», перестала помічати вищий сенс.
Найголовніше, те що мені привидівся уві сні сюжет книжки «Дивовиддя про святих русалок». Це був найбільш корисний сон у моєму житті (сміється). Тепер щодня лягаючи спати, сподіваюсь, що присниться наступний гостросюжетний роман.
– Як проводите вільний час? Чи любите подорожувати?
– Мені важко розмежувати творчість та відпочинок. Коли я пишу, то працюю й відпочиваю водночас, коли читаю – вчуся писати. Коли слухаю музику, занотовую відчуття. Навіть коли сплю, мозок підказує сюжети. Що там казати про подорожі. Поїздки дають стільки емоцій, що іноді світ стає дибки від побаченого чи почутого.
– Чи багато у вас друзів?
– Мало… І з роками стає все менше.
– Як ви можете охарактеризувати сучасне мистецтво – літературу, живопис, кіно? Масовість у культурі – це данина часу чи бажання з усього зробити гроші?
– Масова культура потрібна. І це нормально, бо насолоджуватися прекрасним бажають представники різних соціальних прошарків. Скажу відверто, не всі книжки сучасних українських авторів мені до вподоби. У нашій літературі чимало графоманів, які ховаються за машкарою «Я український автор. Читай українське». Але є читачі, яким подобається низькопробна література.
Щоб детальніше розібратися, пропоную одразу поставити всі крапки над «і» й зрозуміти, що є масова, популярна та елітарна культура. Деякі мистецтвознавці ототожнюють поняття масової та популярної культури, інші – навпаки розмежовують.
Для мене масова культура першопочатково направлена на пересічного споживача. А ось популярна культура – така собі проміжна ланка між мистецтвом масовим та елітарним. Трапляється, що зразки масової літератури переходять у категорію популярної, як скажімо роман Е. Л. Джеймс «П’ятдесят відтінків сірого». Буває навпаки, елітарна література стає популярною. Яскравий приклад – творчість Пауло Коельйо. Важко розмежувати, до якої категорії віднести славнозвісну «Джоконду» Леонардо да Вінчі. З однієї сторони це зразок елітарної творчості, з іншої – картину, яку вважають однією із найбільш пізнаваних у світі, не можна не назвати популярною.
Нещодавно у соціальних мережах мені дорікнули, що взялася за масовий у літературі жанр – фентезі (сміється). Ніколи б не подумала, що слов’янську фентезі можна назвати масовою. Скажу більше, як тільки в Україні з’явиться два-три десятки авторів, які писатимуть про мавок і чугайстрів, я «позадкую» в інший жанр.
– Сучасний митець повинен не тільки знатися на справі, а й впевнено себе презентувати. Чи вдається це Вам?
– Я люблю спілкуватися із читачами. Мені до вподоби затишні літературні вечори й душевне спілкування із творчими особистостями. Єдине, що важко дається, відповідати на закиди невігласів. Щоправда у літературі їх не так вже й багато. Втім, комунікабельність не настільки важлива у роботі літератора. Більшість відомих митців не публічні люди. Ба більше, література потребує певної відстороненості, бодай часткової, щоб обміркувати сюжет та зануритися у роботу.
– Чи були колись у Карпатах?
– Лише раз. Хочу ще.
– Який рецепт гарного настрою від Боісіди?
– У мене бувають депресії, але всі вони дуже нетривалі. Коли мені зле, я слухаю класичну музику, дивлюся романтичні фільми й купую гарні речі. Нещодавно у мене була депресія і я взялася переглядати покази Victoria’s Secret Fashion Show. Гарна білизна надихає.
– Боісідо, хто ви насправді? Письменниця? Поетеса? Чарівниця?
– Магією не займаюся (сміється) А все інше – про мене.
Наталя ВОЛОТОВСЬКА
