По-справжньому творчість Неоніли Крем’янчанки відкрила для себе після подій на Майдані. Це була книга «Рабів до раю не пускають», на презентацію якої письменниця запросила у Тернопільську обласну наукову бібліотеку. Сьогодні тримаю в руках її нове ошатне видання. «Гроно калини на долоні» – це реальні історії про українських воїнів-героїв, військових медиків, капеланів, волонтерів і всіх, хто наближає перемогу. Живемо у непростий час, коли війна триває не лише на Сході України, а й за душі кожного з нас.
Іноді можна почути, що сучасний український читач став перебірливим і не дуже хоче читати патріотику. Навіть зважаючи на те, що сьомий рік живемо «у війні». Однак з якого боку і як на це дивитися. Багато запитань, але й багато відповідей. У творчому доробку згаданої письменниці чимало патріотичних книг: ««Живу Тобою, Україно!»( серія «Тернопільська обласна організація НСПУ»). Передували їй «Орлине гніздо» (1995), «Було в матері три сини» (1999), «Зорепад любові» (2013), «Заробітчанське щастя» (2017). До слова, збірка легенд «Орлине гніздо» має вже четверте видання! – джерело невичерпної народної мудрості, високого духу і незнищенної моралі, у них – душа народу України. Із фольклорної спадщини ми дістаємо знання про наших предків, їхнє прагнення до волі, незалежності. Оповіді вчать нас бути патріотами України, шанобливо берегти й популяризувати пам’ятки минулого». Свою книгу пані Неоніла присвятила рідній матусі, у минулому вчительці української мови і літератури, відомій просвітянці – Лілії Слідзинській, яка з раннього дитинства вчила її любити рідну землю, рідну мову, народні звичаї, історію та пісню України.
Перегляньте також:
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
- YAKTAK виступить у Тернополі з додатковим концертом
Нарешті згадана – «Гроно калини на долоні» (нариси та оповідання). Тут багатство різнотематичних розділів: «Це – мій прапор!», «Розвідники і сапери», «Герої твої, Україно!», «Кіборги», «Фронтові медики», «Волонтери, Ангели-охоронці українського війська», «Добро і зло», «Жінки України» (Мужність, вірність і любов), «Україна – понад усе!», «Ми вміємо перемагати!». Кожний нарис та оповідання має конкретну присвяту. Разом їх – 68. Згадати про всіх практично неможливо. Логічним завершенням книги є нарис про «Пантеон Небесних лицарів України», присвячений настоятелю парафії святого великомученика Дмитра Солунського у селі Лішня Кременецького району, будівничому Пантеону на честь полеглих українських воїнів, військовому капеланові й волонтеру, протоієрею Православної Церкви України Андрієві Любуню. Читала «жадібно», бо відвідувала це святе місце, коли тільки закладались перші камені майбутньої каплиці, коли «золото- медові» образи для місцевої церкви творив народний художник України Богдан Ткачик. «Всередині каплиці – гранітні плити з іменами полеглих на сході бійців зі всіх областей України. Щороку 7 серпня, у день святої праведної Анни – покровительки родини, біля каплиці проходить Всеукраїнська проща, на яку з’їжджаються сотні людей». І яким було моє здивування, коли читаючи книгу, мені написала з Черкащини незнайомка – Тетяна Буга. З’ясувалося, що ми з нею родина. Моя рідна бабуся по батькові доводиться їй рідною прабабусею. Але це окрема історія. Почали обмінюватися родинними світлинами і «супроводжувати» їх підписами. І ось під однією я прочитала: «Це ми з друзями, опікуємося родинами загиблих хлопців на Сході. Я їх всіх люблю! А ось це цьогорічне паломництво в село Мала Іловиця, що на Тернопіллі, на батьківщину Амфілохія Почаївського. Я супроводжувала дітей як медик і дивилася за ними як мама)))»…
Письменниця пані Неоніла недарма взяла псевдо Крем’янчанка, бо у своїх національних та патріотичних переконаннях тверда і міцна як легендарний кременецький камінь (кремінь), звідки авторка родом. За фахом вчителька. Однією із перших ще у 1999 році надрукувала книгу нарисів та оповідань про боротьбу УПА на Тернопіллі, яку у 2009 році перевидав Інститут Історії України НАН України в збірнику «Нескорена Кременеччина у першій половині ХХ століття. На мою думку, книга «Гроно калини на долоні» має бути настільною у кожного українця. Але це за умови, якщо її профінансувала б держава. Наразі невеличкий наклад з’явився завдяки власним коштам авторки. До слова. Кожну дванадцяту книгу письменниця дарує тим воїнам ветеранам, які постраждали на фронті.
