Нещодавно бережанець Володимир Якимів «злив» у мережу інтернет свою розмову з колишнім заступником голови обласної адміністрації Олегом Валовим, у якій останній спілкувався на підвищених тонах. Якимів, вважаючи, що у словах опонента є погрози і навіть перешкоджання журналістській діяльності, написав заяву в поліцію. У чому причина даної ситуації, ми поспілкувалися особисто з Олегом Валовим, котрий розповів про справжні причини конфлікту між чоловіками.
– Причина конфлікту дуже проста. Не так давно моя дружина Марійка, дружина депутата Сергія Біленького і ще кілька дівчат, які працюють у соцзахисті, а також вчителі, котрі займаються інклюзією дітей, об’єдналися в команду і вирішили створити благодійну громадську організацію «Бузок», яка би допомагала хворим дітям, багатодітним та соціально незахищеним сім’ям. Хороша ідея, чому б ні? Дівчата запропонували Марійці очолити організацію, мовляв, ти найбільш активна, у тебе чимало знайомств та й чоловік знає багатьох людей у межах області, якщо буде потрібна якась допомога. І вона погодилася. Так дівчата почали займатися цією роботою, багато небайдужих стали їм допомагати, в тому числі і я. Тут на адресу «Бузка» ботами, які створені на інтернет-ресурсах братів Якимівих, адже, окрім Володимира, непристойні ще є Андрій, почали писати різного роду дописи. Щоби ви зрозуміли, до Володимира Якиміва ніхто не агресував, він займався своїми справами, а дівчата – своїми. Можливо, їх охопила ревність, що вони вже не монополісти у громадському середовищі Бережанщини, адже донедавна пул із 5-6 чоловік, куди входять і Якиміви, контролював більшість громадських організацій району. Не знаю, в чому справжня суть такого недоброзичливого ставлення до представниць «Бузка», але як би там не було, дружина взяла собі це до серця, їй було неприємно, бо вона мала благі наміри, а тут люди собі таке дозволяють. Коли я побачив, наскільки вона трепетно це все бере до душі, зателефонував Володимиру Якиміву.
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
– Ваш опонент із постів у соцмережах апелює, що Ви до нього зателефонували через його журналістську діяльність…
– Я не дзвонив ні до журналіста, ні в редакцію «Береж.Інфо», ні на його інтернет-ресурс, а як до колишнього колеги, знайомого, якого прекрасно знаю. На початку розмови, яку він в інтернет чомусь не виклав, ми адекватно з ним спілкувалися, навіть приводив йому приклад, що коли його дружину очорнили в інтернеті, звинувативши в тому, що в неї міська рада купили вікна, мені самому було неприємно і я йому про це говорив. Запитав його, чому він усяке пише на «Бузок». Як людина, яка вболіває за громадську організацію, в якій працює дружина, вважаю, що зробив правильно, коли нормально, по-чоловічому намагався врегулювати відносини. Але вже на початку розмови він пробував мене вивести з рівноваги, почав говорити: «Заспокойтеся, хто ви такі?» А фраза «заспокой Біленького» (депутат Бережанської міськради, – авт.) мене вивела, бо чому я когось маю заспокоювати, якщо у тебе претензії до нього, то зустрінься і поговори з ним. Я ж не набирав мера Бортника і просив його заспокоїти Якиміва. Те, що ви чули, так, можливо, сказано на емоціях, але по великому рахунку перед ним вибачатися я не маю за що. Тим більше, що він навіть не попередив, що здійснює аудіозапис. Якщо б він попередив, що ведеться запис, я б йому сказав усе те саме, можливо, не настільки емоційно. Коли я говорив про те, що готовий помножити його на нуль, то математично помилився. Нуль помножити на нуль, згідно з законами математики, не можливо. Я вважаю, що рівень його – нуль, бо тільки така людина може настільки підло поступити.
– А як оцінювати Ваші слова щодо «фізичної розправи»?
– Щодо якоїсь фізичної розправи, то я навіть у голові цього собі не уявляв, мав на увазі хіба що якусь інформаційну складову, блокування тих чи інших процесів політичних. І я маю на це право, тому що це реально зачепило мою сім’ю. Якимів не розуміє, що він зробив, кинувши нашу розмову в інтернет. Адже тепер проблеми мають мої діти в школі, до них приходять інші учні й говорять, що ваш тато – «вбивця». Хоча Якиміву слова не сказав, що його «вб’ю», але інформація пішла. Чесно і відверто скажу, що я йому подібного в житті не бажаю, бо якщо ти сім’янин, то розумієш, наскільки переживають будь-які проблеми твої близькі й рідні. Якщо в мене до когось є якісь запитання, завжди стараюся подивитися цій людині в очі, на старті вияснити ці відносини і завжди знайти компроміс. Повірте, якби Якимів сказав зустрітися, переговорити, вияснити всі нюанси, я б, однозначно, на це пішов. Але ні, він потай записав розмову і ще й написав заяву в поліцію про перешкоджання журналістській діяльності. До того часу, поки він не написав заяви, я навіть не знав, що він журналіст. Хоча ми теж це питання вияснимо – журналіст він чи ні, бо, наскільки мені відомо, журналістської освіти в нього немає і він не є членом Тернопільської обласної Національної спілки журналістів України.
Ось і весь конфлікт. Якби хтось мені сказав, що це якийсь глобальний конфлікт – ні, він виник у мене хіба що вдома, бо дружина і діти нервують, а для мене як для сім’янина це проблема. Що стосується Якиміва, то перед ним вибачатися не збираюся. Єдине, перед ким можу вибачитися, – так це перед тими людьми, які чули нашу з ним розмову.
– Щодо цієї справи Вас уже викликали в поліцію?
– Так, я був у слідчого в якості свідка. Наразі мені ніхто жодних звинувачень не пред’являв. Після одного візиту в поліцію мене більше не викликали. Думаю, що нічого й не буде, бо реальних погроз життю там не було. А хто там дописує різного роду звинувачення, а зазвичай це боти, нехай би кожен проаналізував питання щодо своєї сім’ї: чи хотіла б жінка, щоби їй хтось нагрубив, а її чоловік просто стояв збоку і ніяк не реагував. І чи хотів би хоч один чоловік, коли його дружину поливають всіляким брудом, стояти збоку і рахувати, що це така журналістська етика, бо це журналіст і його не можна чіпати. І думати, нехай він нагрубить, обзиває, а ми потім якось у сім’ї розберемося. Можливо, є такі, кому так зручно, але не мені точно. Для мене, звісно, неприємна ця ситуація, адже не вважаю, що якийсь там бог для Бережан і колишнього району, але все-таки багато для них зробив, і це можуть підтвердити голови райради і РДА, колишній міський голова, сільські голови, а от чим може похвалитися товариш Якимів, мені не відомо. Хіба те, що він є співзасновником фірми «МегаКом», яка свого часу протягнула всі свої комунікації по комунальних приміщеннях, стовпах і навіть не уклала договору на використання комунального майна. Як сьогодні – не знаю, треба буде дізнатися. Я вважаю, що мої аргументи у порівнянні з ним – це просто небо і земля.
– Вище Ви назвали Якиміва “колегою і знайомим». За яких умов з ним познайомилися?
– Знайомі з ними ще з 90-х років. Це і справді мій колишній колега, другом вже його назвати просто не можу, бо раніше думав, що між нами трішки більші відносини, але тепер зрозумів, наскільки він підла людина. Свого часу я був головою міського осередку політичної партії «Наша Україна». Від неї став депутатом Бережанської міської ради, головою фракції, згодом обійняв посаду заступника міського голови Бережан. Виборчий список посунувся, і за іронією долі, у раду від «Нашої України» ввійшов Володимир Якимів. Тоді вибори проходили виключно за списками, відповідно його включили у прохідну частину списку, бо довіряли. До того Якимів не займався жодною політичною діяльністю, закінчив Бережанський технікум, вивчився на механізатора, постійно крутився біля нас. Коли він разом з моїм одним із кращих друзів створював фірму «МегаКом», я ще допомагав документи реєструвати. Тобто в нас були нормальні, дружні відносини. Пізніше Якимів створив різні інтернет-ресурси і почав діяльність громадського активіста. Після революції Гідності мені запропонували посаду заступника голови Бережанської РДА, а потім – заступника голови обласної державної адміністрації з децентралізації. Тоді інтернет-ресурси Якиміва час від часу мене «підкушували» та «підщипували». Про мене писали різне, але у жодні конфлікти з ними не вступав, не дзвонив, навіть при зустрічах із ним ніколи йому нічого не говорив, бо мав відповідальну ділянку роботи і не було бажання займатися публічними сварками, старався менше бути на якомусь публічному просторі. Хоча у Володимира і його брата Андрія на той час у Бережанах вже була аура скандалістів, багатьох людей вони пообливали брудом, однак я завжди вважав: пише – то нехай пише…
– Чи міг бути спровокований конфлікт між Вами ситуацією в міській раді Бережан, де Ваша політична сила знаходиться в опозиції до мера, якого на виборах підтримував Якимів?
– Можливо, Якимів затаїв образу тоді, коли він з тоді ще кандидатом на міського голову Ростиславом Бортником прийшли до мене з пропозицією, щоби «Європейська солідарність» підтримала останнього на виборах. Я поспілкувався з Бортником, зрозумів, що людина далека від роботи міського голови, не маючи ні практики, ні знань, ні вмінь, і з командою толерантно йому відмовили. Ми висували іншого кандидата, а вони йшли самостійно. Сталося, як сталося – бережанці вибрали мером Бортника. Його іміджмейкером якраз був Володимир Якимів, у повній мірі його компанія та інтернет-ресурси були залучені до виборчого процесу. Пройшли вибори, жодних конфронтацій з новим головою не виникало, навпаки, після виборів «Європейська солідарність» хотіла під новоспеченого мера створити більшість адекватних людей, які б могли допомагати йому в процесі роботи. Знову зустрічалися з Бортником та Якимівим, говорили на цю тему. Я пояснював: хлопці, у вас мало досвіду, ви не знаєте, як управляти процесами, великими колективами – це серйозна робота. А вони вирішили, що їм не потрібно жодних порад. Я так розумію: побачили, як мудріші люди дають їм настанови, і вирішили, що все ж таки не хочуть бути з мудрішими, їм цікавіше бути з іншими. І ми тоді фактично розійшлися, хоча жодних претензій Бортнику наші депутати не ставили. Він висував кандидатів на заступників – вони голосували, хоча на першій сесії представники фракції «Європейської солідарності» попереджали, що для того вони є опозиційною силою, щоби контролювати процеси, які відбуваються у міській раді. Ми від себе в керівні органи нікого не пропонували, хоча пропозиція від мера була, щоби наша фракція подала когось на посаду першого заступника, але ми прекрасно розуміли, що коли це зробимо, а ми в опозиції, тоді треба брати на себе політичну відповідальність за роботу. І від нас, між іншим, ніхто не погодився йти до діючого мера першим замом. І десь, я так розумію, у тому процесі для товариша Якиміва я став якимось поганим чоловіком. Хоча на них не ображався, взагалі з мером не спілкувався, лише одного разу мав розмову з Якимівим, коли той зателефонував по господарських питаннях. Напевно, вони спеціально мене підтягнули, щоби я зробив такий крок, який зробив, і думка про запис розмови була давним-давно. Тим самим, можливо, вони думали, що зможуть мене шантажувати в різних питаннях, у тому числі й політичних, щоби не зачіпати мера і його команду. Однак сьогоднішні процеси у Бережанській міській раді я би не хотів пов’язувати з моїм особистим конфліктом із Якимівим, бо, по-перше, я не є депутатом міської ради, по-друге, Якимів своїми наклепами багатьох депутатів налаштував проти себе. Сьогодні багато простих людей у Бережанах, зустрічаючи мене, кажуть: ти молодець, усе правильно зробив, давно треба було поставити його на місце. Десь, напевно, людей допекли ці їхні дописи, бо якщо сьогодні про мою дружину пишуть непристойні речі, то завтра-післязавтра під ударом буде чиясь інша жінка чи дитина. Саме тому дуже багато людей активізувалися, але написати в їхніх інтернет-ресурсах коментарі на підтримку мене чи Біленького не можливо, тому що все блокується і неугодні їм коментарі просто видаляються.
– Конфлікт з іміджмейкером мера, як Ви назвали Якиміва, не відіб’є у Вас бажання й далі допомагати рідному місту?
– Звісно, що ні. Вважаю, що Якимів і Бортник – це не є всі Бережани, тут живуть адекватні, працьовиті, розумні люди. Зрозуміло, що я поки що всім 20 тисячам мешканців Бережан не зробив добре і ніколи не зроблю, бо я не всесильний, але в загальному поки можу, намагаюся допомогти рідному краю. І за це мене люди поважають та цінують…
