Незвичайність цієї книги у тому, що вона передає всі емоції та відтінки слова «мама». Адже ніде правди діти, мами бувають різні: люблячі, жертовні, справжні героїні, а є й такі, які… забувають своїх дітей. Дякувати Богу, що їх дещиця. Я завжди кажу: «Треба пам’ятати, що ми діти дітей чиїхось дітей». «Мама, матінка, матуся» (Вінниця, ТОВ «ТВОРИ») – назва книги, яка вийшла друком цьогоріч і об’єднала понад сотню авторів зі всієї України. Серед них вже знайома нам краянка із Струсова, обдарована поетеса Ірина Скасків. В силу відомих обставин збірка не мала розголосих презентацій.
Однак яким було моє здивування, коли серед безлічі імен побачила, висловлюючись поетичною мовою, триквіття прізвищ Скасків. Себто вірш присвяту своїй мамі написала сама Ірина, а її мама Зеновія Бейгер написала поетичну сповідь своїй мамі, відтак донька і внучка Анастасія Скасків присвятила поезію своїй мамі – Ірині Скасків. Родовідна материнська нитка є у кожного і тягнеться вона далеко, ген-ген за обрій проминального часу. Адже кожна з нас виконує у житті чимало ролей: дівчинки, школярки, доньки, сестри, тітки, дружини, сусідки, приятельки, матері, бабусі тощо. Уявляєте, який розкішний «букет»! Ми не завжди помічаємо перехід з однієї ролі в іншу, іншими словами – перетворення і, відтак – дорослішання. Але є одне «але»… ми народжуємось майбутніми мамами. Такий задум Творця. Це одна з надважливих і вічних ролей, яку не відняти. Зеновія Бейгер, мама Ірини Скасків і бабуся Анастасії Скасків сповідається поетичним словом перед пам’яттю своєї матері, яка давно відійшла у засвіти. Її слово щемне і болісне: «Я колись також в небо полину,/ Ген за обрій, як білий лелека./ Відчуваю: в цю мить, в цю хвилину/ Усміхається мама здалека». Слово любові «простягає» їй у своєму серці – навздогін вже доросла донька (ветеран АТО) Ірина. Ось вони, найсокровенніші її рядки: «Зіткане з тепла й любові,/ Із терпіння та добра/ Найсвятіше в світі слово, / Найдостойніше пера!/ Мама – Янгол! Сонце! Ліки!/ Втіха! Пристань! Світлий шлях!/ Від початку і довіку/ Всесвіт в маминих очах! / Добра ненька сину й доні/ Живить віру й почуття/ Дев’ять місяців у лоні, / А у серці – все життя!!!». Тим часом мала Анастасія дарує і своє любляче слово, де найважливіші, мабуть, ось ці рядки: «Роздає любов свою дітям, / Як щедра осінь багряна, /Найдорожча людина в світі, /Найкраща у світі мама». Відомо, що однакових людей на світі не буває, та й за віком всі троє згаданих рідних людей різні, у кожного своя доля, свій життєвий вибір. Єдине, що об’єднує їхні душі і серця – це щира любов один до одного. Нею пронизані кожна буква, слово, речення, строфи. А це особлива енергетична ритміка, всеохопний ліричний настрій – налаштування, який, після прочитання, спонукає згадати й свою неньку і, хоча б, на коротку хвилю часу поринути у неповторний та щасливий світ дитинства, де все було інакше, де все називалось одним словом – щастя… тільки ми про це не здогадувались.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
