Пані Нелі Новіковій – 82-а роки. Вона живе сама і вже майже два місяці старається не виходити на вулицю, бо боїться захворіти на коронавірус. Допомогти їй нікому, тому вона звернулася до журналістів з проханням придбати їй захисні маски.
Історію життя літньої тернополянки розповідає видання 20 хвилин.Тернопіль.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Пенсіонерка живе в однокімнатній квартирі в одній з дев’ятиповерхівок Тернополя. Виходити далеко пані Неля боїться, тому що із засобів захисту у неї тільки саморобна марлева маска та зимові рукавички
Телефонувала на гарячу лінію ─ не взяли трубки
─ Я виходжу в магазини та аптеки тільки тоді, коли закінчуються ліки чи продукти. Або прошу когось… Влада говорить щоби пенсіонери телефонували на гарячу лінію, і вони поможуть, а там трубки не беруть, – говорить пенсіонерка. – Я вже давно живу сама. Чоловік помер ще 30 років тому, один син понад десять років живе в Німеччині, а інший в Тернополі, однак він має інвалідність та пересувається на милицях і приходити до мене не може.
Неля Новікова розповіла, що дзвонила на багато гарячих ліній, але ніде їй не відповідали. Випадково вона побачила номер редакції, зателефонувала, і там їй відповіли. Журналісти привезли їй продукти, захисні маски та рукавички. За що вона дуже вдячна.
Насправді історія цієї жінки – одна з багатьох, про які нам невідомо. Адже насправді ми не знаємо, скількох літнім людям потрібна наша допомога, скільком бракує елементарного – продуктів, води чи ліків. Не всі мають дітей, не всім можуть допомогти… Не всіх можуть підтримати просто словом, слушною порадою чи настановою….
«Зустрічаю гостей в масці, якій понад 25 років»
Пенсіонерка розповіла, що в тій масці, яка на ній, вона зустрічає гостей, а самій масці вже понад 25 років.
─ В мене є маска, яку я зшила сама і рукавиці прості, а в магазині я вже на них одягала ті одноразові. Без маски я не виходжу – боюся, бо якщо захворію, то за мною нікому доглянути, – говорить пані Неля. ─ Маю саморобний спиртовий антисептик, ним я дезінфікую руки.
На фото видно, що антисептик та рукавиці пенсіонерка не купувала, а зробила вдома
Коли пенсіонерка приходить в квартиру, то одразу дезінфікує руки, а маску та рукавиці миє та стерилізує. Попри свій вік, вона старається захистити себе навіть вдома і дуже часто прибирає в квартирі та на спільному коридорі.
З продуктами допомагають знайомі
Кілька тижнів пані Неля взагалі не виходить надвір. Вона закупляє продукти на декілька тижнів, аби зайвий раз не наражати себе на небезпеку.
У Нелі Новікової залишилося багато знайомих ще з часів, коли вона працювала в Галицькому торговому домі. Тепер вони живуть в селах, але інколи навідуються до пенсіонерки. Та допомагають, привозячи продукти.
З турботою про неї, колишні колеги навіть видрукували листок з невідкладними службами, аби пані Неля у випадку необхідності завжди знала до кого звернутися.
─ У Тернополі немає проблем з продуктами, та й мені мої знайомі інколи допомагають та привозять зі своїх господарств молоко або картоплю.
«Живу за рахунок субсидії і не скаржуся»
Син пані Нелі десять років тому поїхав працювати до Німеччини, там і залишився. Зараз у нього є своя родина, і інколи він приїжджає в гості до пенсіонерки. Однак через карантин бачилася вони з сином останній раз ще на Різдво. Він не забуває про матір і телефонує по два-три рази на тиждень.
Пані Неля поділилася, що син фінансово майже не підтримує її, але не через те, що не може. Вона сама не хоче брати у нього гроші, бо розуміє, що сину треба годувати свою родину.
─ Я не скаржуся. Пенсії від держави, звісно, не вистачає, але рятує субсидія. Її вистачає, щоб сплатити комунальні послуги, а за кошти, які залишилися, я і живу. До наступної пенсії має вистачити.
Росіянка, яка майже все життя живе на Західній Україні
Неля Новікова народилася в Росії у Курській області, але через роботу чоловіка вона переїхала на Львівщину, де проживала довгий час. Пізніше держава виділила її сім’ї квартиру в Тернополі, де вона живе і досі.
─ У ті часи ніхто з Росії на Західну Україну їхати не хотів, але ми з чоловіком ризикнули. Спочатку чоловік працював в Ходорові, потім в Красному, що також на Львівщині. Нам пощастило, тому що оточували нас завжди добрі та приємні люди. Пізніше, коли ми з чоловіком оселилися в Тернополі, то зі Львівщини до нас продовжували приїжджати в гості старі знайомі.
Останнім місцем роботи пані Нелі був Галицький торговий дім. Там вона працювала 18 років, до виходу на пенсію.
«У церкву не ходжу, хоч вона і поряд»
Неля Новікова розповіла, що до карантину в церкву навідувалася нечасто, тільки на великі свята. Для неї немає різниці в церкву, якого патріархату піти.
─ Я не вибирала церкву, у мене вона під боком. Яка різниця куди піти помолитися?
Зараз пенсіонерка взагалі не ходить на церковні богослужіння. Каже, що якщо захоче послухати, то просто відкриває вікно.
«Карантин закінчиться нескоро»
─ Я бачу, як люди постійно ходять вулицею, не дотримуються карантину, звісно, якщо вони будуть і надалі так робити, то карантин закінчиться нескоро. У нашому домі люди майже не виходять надвір, – говорить пані Неля.
Якщо дотримуватися застережень лікарів і старатися не виходити на вулицю, то коронавірус можна перемогти. Усе залежить від самих людей і тернополян, зокрема, впевнена пенсіонерка.
