Той осінній вечір у Тернополі був зовсім не схожим на осінь. Стояла просто літня теплінь, хоча листя на й пофарбувалося на ультражовтий колір, але небо здавалося високим і сповненим простору, завдяки мережці легких хмаринок. Єдиним натяком на осінню пору були сутінки. Вони почали підступно виповзати із закапелків дворів, з-під кущів і кам’яних огорож ще близько сьомої та до восьмої вечора настільки заполонили місто, що, здавалося, настала ніч.
ЧИТАЙТЕ ВСІ БЛОГИ ОЛЕНИ ЛАЙКО
Але що таке ніч, коли на годиннику — восьма, на термометрі — +20 С, на календарі — неділя, а довкола — справжнє бабине літо? Тому вулиці центру просто бриніли від звуків, серед яких вирізнялися уривки розмов, стакато вигуків, перебори гітари, ксилофонні нотки, що видавали пивні корки під час роз’єднання з пляшками, та зміїний свист вивільнюваної з-під кришечок кока-коли. І все це доповнювалося стукотом підборів та човганням кросівок по бруківці на фоні шепотіння автомобільних коліс.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Читайте також
Отже, місто жило своїм звичним життям теплого недільного вечора, наповненого дивною безтурботністю і лінню, коли не хочеться поспішати, думати, сперечатися, а виникає непереборне бажання зупинитися десь в епіцентрі цієї симфонії та вбирати її в себе від першої до останньої ноти, потихеньку попиваючи пиво чи джин-тонік.
Веселив усіх і півторарічний карапуз, мамі якого, під впливом чар цього вечора, зовсім не хотілося йти додому, і вона затрималась у цьому магнетичному міському колі. Так ось, малюк, який не міг, у силу свого юного віку, зрозуміти повільність і лінь оточуючих, раз за разом здійснював енергійні вилазки в темпі «бігом» від лавочок до центру майдану, акуратно повертаючись у радіально-зворотному напрямку до мами. Раптом під час чергової пробіжки він збився з курсу, підійшов до іншої лавочки і почав здивовано оглядати всіх, хто там сидів. Люди почали відверто веселитися з розгубленості дитини: хтось від доброти душевної запропонував йому пиво, хтось простягнув печиво, однак ці прояви «доброї волі» не викликали в малюка ентузіазму. Йому потрібна була ЙОГО мама, а не ці чужі веселі люди, хай і з щирими усмішками. І мама врятувала його, зрозумівши цю життєво важливу потребу. Вона просто підійшла, супроводжувана приязними поглядами оточуючих, і взяла хлопчика на руки.
Олена Лайко,
“Тернопільська Липа”
