Виявляється, днями у світі відзначали Всесвітній день Щастя. А я, поринувши у робочі будні і приємні хатні клопоти… прогавила цю дату. Бо якщо постійно «сидіти» у ФБ, то, звісно, тоді ти компетентний абсолютно у всьому. Достатньо не зазирати туди впродовж дня, все, ти випав і загубився, як пазл. Але це ще з якого боку дивитися. Насправді мала унікальну можливість насолоджуватися засніженим днем: зануритися у музику віхоли, чи то хурделиці, а, може, й заметілі. До речі, яка багата рідна мова на синоніми до будь-якого слова!
Для себе зрозуміла остаточно – «випасти» з віртуального світу мережі-Інтернет насправді означає… потрапити в обійми звичайнісінькому людському щастю. Його не треба десь вишуковувати у світовій павутині, цитувати чужі цитати про чужі відчуття. У кожного щастя своя людина, і навпаки: у кожної людини своє щастя, свій досвід. Усвідомлення щастя приходить разом із накопиченим життєвим досвідом, коли певні ситуації можна порівнювати. Недарма ж кажуть, що все пізнається у порівнянні. Одного разу, коли кілька днів за станом здоров’я не могла встати з ліжка, чи бодай нахилитися, я у відчаї зрозуміла: виявляється, яке це щастя рухатися, бігати, торкатися руками предметів, квітів, працювати біля землі… чи просто йти (ноги!) і споглядати сонце, небо (очі!), поміж різноманітний звуковий гамір дня вловлювати пташиний спів (вуха!), відчувати на дотик лагідне весняне літепло…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Читайте також
Іноді можемо поспостерігати за собою збоку: ходимо і незадоволені,те не так, це не так, з претензіями до всього світу: скільки можна прибирати за вами, та ж підтримуйте в кімнаті самі чистоту… І ось одного разу в домі стало дуже тихо. Всі роз’їхались на довго і далеко. Я навела в домі лад, всі предмети стали на свої місця, ніде жодної тобі шкарпетки, іграшки, пилинки… Один день, другий, третій… Сумно так стало, охопило відчуття якоїсь нестачі. Захопила порожнеча… І тоді я зрозуміла: яке це щастя, коли в домі все догори дригом, панує сміх і радість, і головне, всі разом! Ось воно – щастя! Пам’ятаєте, давній радянський мультик про домовичка Кузю? «І нам тепер щастя привалило, привалило! Щастя – це коли вдома всі разом і там затишно».
Років так тридцять тому опинилась я на теренах Західної України. Львівська область. Замітаю сільське подвір’я у свекрухи. Коли це йде школярочка і каже мені: «Дай, Боже, щастя!». Уявіть собі мій подив. Я ж такого ніколи в житті ніде не чула. Знітилась, не знаю, що відповісти… І, головне, ніхто ж не попередив про такий варіант вітання. Для мене це було відкриття «Америки»! Ти працюєш, а тобі – жменю щастя. Так, ніби мені від того стане легше. Думала так на початку. Але, знаєте, й справді – ментально легше і радісно від того на душі. Тільки після поїздки до Тибету, де кажуть – будьте щасливі, зрозуміла, яка це глибока мудрість! Здавалось би, де Тибет, а де Західна Україна – всіх єднає одне: прагнення не просто бути самому щасливими, а бажати того іншим. В Індії, до речі, пішли ще далі. Там будь-яка молитва чи богослужіння (даршан) завершуються словами: «Хай будуть щасливими всі живі створіння у всіх світах!» (Самаста льока субхкано бхаванту).
Дай, Боже, щастя! Ні, це не патетика. Це усталений вираз-звертання, який можна почути тільки тут, на Галичині. Для всіх решти мешканців України це завжди першовідкриття, мовленнєва новизна. Ще іншими словами – нечуваність.
Валентина Семеняк.
