Золота ера українського тенісу: Світоліна та Костюк творять історію під час війни
Учора сталася феноменальна подія в українському спорті і, зокрема в тенісі — наша зірка Еліна Світоліна виграла великий турнір у Римі. Це змагання із, так званої, серії тисячників, дуже престижне і багате. У сезоні таких обмаль, щоб порахувати вистачить пальців на руках. У них, як правило, беруть участь усі найсильніші (в Римі було вісім тенісисток із топ-10 світу і вся перша п’ятірка), а найкращою стала наша Еліна.
Цікаво, що минулий тисячник відбувся лише два тижні тому в Мадриді, і там тріумфувала інша наша співвітчизниця — Марта Костюк. Вперше в історії дві українки поспіль виграли настільки вагомі змагання в тенісі!
Та головний феномен навіть не в цьому, як і не в тому, що Еліна Світоліна перебувала вже на спаді кар’єри, стала мамою, а після народження, завдяки власному таланту і характеру, повернулася ще сильнішою. Це дуже суттєво і вагомо, та найголовніше, що в час страшної війни український теніс переживає золоту еру. Не завдяки, а всупереч…
Судіть самі — вперше в історії ми маємо вже двох тенісисток у топ-15 світу (Світоліна — 7-ма, Костюк — 15-та), а тенденція така, що до кінця літа матимемо двох у десятці і не на найнижчих місцях. А загалом в Україні вже сім тенісисток у першій сотні і восьма юна Вероніка Подрез також на підході до неї. Цікаво, що того ж дня, коли перемогла Світоліна, свій менший турнір у Пармі виграла інша українка Дарина Ястремська, і вона також, видається, відновлює свій шлях нагору і вже в топ-50…
На початку повномасштабної агресії Україну часто порівнювали з Хорватією, яка у 90-их роках минулого століття також пережила важку війну з «братушками» із Сербії. Хорвати тоді продемонстрували фантастичні, як для поствоєнної країни, результати в ігровому спорті: їх футбольна збірна виграла медалі на чемпіонаті світу, баскетбольна — на світі, Євро і Олімпіаді. А сьогодні ця країна з населенням трішки більше 4 мільйонів, а за територією, як наша Галичина — стабільно в тридцятці кращих медального заліку Олімпійських ігор. І гордість країни — футбольна команда — зберігає потенціал і була в призах на двох попередніх чемпіонатах світу.
Україна може лише мріяти про такі успіхи, хоча відразу після проголошення Незалежності ми мали значно вищий потенціал. Українські футболісти, наприклад, складали основу збірних «совка» всіх вікових категорій, і логічно, що наша незалежна команда мала стати, якщо не одним з грандів, то точно десь відразу за ними.
Та так не сталося — Україну, як, до речі, і Хорватію не відразу допустили до світового футболу на рівні збірних. Перший розіграш грала одна Росія, як правоприємниця СРСР. І що? З десяток наших сильних футболістів перейшли грати під прапор москалів. От, наприклад, нападник Олег Саленко, який зараз часто виступає експертом в українській спортивній пресі і на телебаченні зі статусом кращого бомбардира чемпіонату світу 1994 року. А от в якій збірній він став цим бомбардиром (забив 5 голів в одному матчі з Камеруном) не уточняється. А то, звісно, була зовсім не українська команда. Та ладно Саленко, він хоч народився в Росії, а що казати про інших манкуртів?..
Чи можна в 1990-их було собі уявити, що хорватські зірки світового рівня Роберт Просінечки чи Давор Шукер після такої війни будуть грати, наприклад, за Сербію. Ні, авжеж, вони спокійно дочекалися старту своєї збірної Хорватії і на Євро 1996 року дійшли до чвертьфіналу.
Ми ж, починаючи з тих футболістів, на десятиліття залишилися в орбіті російського спорту. У чому це проявлялося. Ну, наприклад, приїжджали вічно бідні українці на якийсь чемпіонат, припустимо з гімнастики, і не мали щось з екіпірування. Через, як то кажуть, горизонтальні зв’язки йшли на жебри до всім забезпечених зі своїх «лукойлів» і «газпромів» москалів. А вони з барського плеча, звісно, скидали щось молодшим братам «хохлам». Ну, і «хохли» з вдячності потім голосували за старшого брата у всяких спортивних інституціях, які москалі поступово прибирали до рук. Типу, за своїх. А що вже казати про фармакологію — у нас же й допінгові скандали часто були схожі, адже забезпечення з однієї «годівнички»…
Дуже сподіваюся, що тепер ми остаточно вилізли з того болота в прямому і переносному сенсі. Українці справді дуже талановита нація, і в спорті зокрема. Медалі ми не перестаємо здобувати за будь-яких обставин, навіть зараз, і думаю вже незабаром поважний феномен Хорватії затьмарить ще більший успіх України. І тенісистки стають першими ластівками.
Денис Лучка
P.S. А де ж у цих тенденціях наш Тернопіль? Відзначу, що ми, на жаль, вже почали забувати про успіхи наших краян на літніх Олімпіадах. У Парижі’2024 взагалі не було нікого. І от саме сьогодні проявила себе і наша «ластівка», а точніше майстриня веслування на байдарках. У німецькому Брандербурзі на етапі Кубка світу 23-річна тернополянка Іванка Дяченко у головному фіналі фінішувала третьою на дистанції 200 метрів, затвердившись в еліті цього виду спорту і здобувши перші бали в олімпійській кваліфікації. Україна живе!