Життєміром стала журналістика
65-ий січень прийшов у життя заслуженого журналіста України Миколи Шота.
- Опубліковано: Новини Тернопільщини
- —
- 5 Січня, 2026 о 07:43
У другий Святвечір зустрічає своє 65-річчя заслужений журналіст України Микола Шот. Його життєміром стала журналістика. Як сам пише в одній зі свої книг, здається, й читати навчився не з абетки, а саме з газет. Батьки – сільські трударі, нехай і не дуже то й мали часу на читання преси, але завжди передплачували кілька газет, передусім «районку» та обласну. Вже у шостому-сьомому класі закортіло й самому щось написати до редакції. Спочатку замітки надсилав у всеукраїнську піонерську «Зірку», якась навіть одного разу з’явилася на шпальті. Але цей матеріал не зберіг. Чи то не вірив, чи то не гадав, що все-таки журналістика заполонить його – важко й самому нині сказати. Але Миколина професійна зоря засвітила рівно 50 років тому, даруйте, за тавтологію саме в Яворівській районній газеті «Зоря» на Львівщині. Пломінь цей запалила замітка з чотирьох абзаців «Творчість аматорів сцени», що розповіла про концерт у селі Вільшаниця, де він народився. Це – початок мірила його життя, його покликання, професії, якій залишився вірним, незважаючи ні на що.
Цю замітку він береже й досі, як і чимало інших матеріалів, що побачили світ у 1970-х роках у тодішній «Зорі». Пан Микола енергійно дописував у шкільні роки до цього видання, був активним учасником клубу «Робсількор», що діяв при редакції газети. Цей доробок представив 1978 року й на творчий конкурс під час вступу на факультет журналістики Львівського державного (нині – національного) університету імені Івана Франка. Не добравши одного бала з англійської мови, на жаль, не став студентом. Кілька місяців попрацював на Яворівському гірничо-хімічному комбінаті, а в травні 1979 року, коли білопінно розкошували сади, довелося збиратися у солдати. Два роки відслужив у Білорусі. Але, на щастя, це були не лише суворі чи сірі армійські будні, а й два роки журналістської праці. Адже він активно співпрацював з дивізійною газетою «Боевой призыв». Водночас у цей час дописував і до улюбленої «Зорі», до львівських обласних газет і навіть «Молоді України». Остаточно збагнув: журналістський вир його закрутив сильно й уже йому з нього не вибратися.
Перегляньте також:
- Кирилу Буданову – 40: від фронтових операцій до керівництва Офісом Президента
- 100-літній ювілей відзначила довгожителька з Тернопільщини
З армії пан Микола повернувся у найвищому тодішньому солдатському (рядовому) званні – старшина, а також з мрією навчатися на факультеті журналістики. У спекотні червневі та липневі дні сидів за підручниками, повторював шкільну програму, аби успішно скласти вступні екзамени до університету. Цього разу доля виявилася прихильною до нього. І знову довелося не лише, як-то кажуть, гризти граніт науки, а й готувати матеріали передусім до університетської «багатотиражки» та обласної «молодіжки». Адже його студентська група мала п’ять років співдружності з молодіжною бригадою Львівського ізоляторного заводу. Спільно творили літопис своїх підрозділів, висвітлювали спільні заходи, яких було чимало й багато цікавих. Випадало навіть бути не лише автором сценарію, а й ведучим спільних тематичних вечорів, яке знімало Львівське телебачення. Цей досвід потім знадобиться Миколі, коли почне працювати на Тернопільському державному телебаченні редактором, а згодом і головним редактором.
З лютого 2004 року Микола Шот – власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» у Тернопільській області. 20 років пропрацював у цьому виданні, ставши популяризатором краю у всеукраїнському обширі. На основі деяких матеріалів, що побачили світ на сторінках цього видання, до друку підготував книги ««Тихий смуток душі» (2003 р.), «На пагорбі долі» (2013 р.), «Життємір» (2021 р.). Нещодавно запропонував нову книгу «Вогнечас», яка теж складена переважно з інтерв’ю, кореспонденцій, публіцистичних виступів, що останніми роками друкував в «Урядовому кур’єрі». Захотілося репрезентувати й кілька матеріалів, що були опубліковані й в інших виданнях. Книги сповнені великої любові до України, до своїх краян і розраховані на різні верстви читачів. Пан Микола також 2012 року упорядкував до друку книгу «Борщ сили й здоровʼя». Вона ввійшла торік до масштабного видання «Біблія борщу» Світлани Короненко, що побачило світ у київському видавництві «Ярославів Вал». Воістину, як зазначила в передньому слові книги «Вогнечас» заслужена журналістка України Галина Садовська, «його перо справді сіє добро та вміє любити».
Працюючи й на державному телебаченні, і в «Урядовому курʼєрі», талановитого журналіста водночас запрошували за сумісництвом очолювати деякі газети, що видавали в Тернополі. Так, він стояв біля витоків заснування чи творив нове обличчя таких видань, як «Досьє 02», «Університетська газета» та «Медична академія». До слова, й тепер ось уже 26 років поспіль він є редактором газети Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського «Медична академія».
22 січня 2019 року Указом Президента України Миколі Шоту присвоєно почесне звання заслуженого журналіста України. До того часу він уже був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, численними грамотами та відзнаками Тернопільських облдержадміністрації та облради, міської ради, а також Національної спілки журналістів України. 2013 року його було визнано «Людиною року» Тернопільщини. 2015 року став лавреатом обласної премії імені Володимира Здоровеги в галузі журналістики, а нещодавно й Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені братів Богдана та Левка Лепких. Удостоївся також 2018 року відзнаки «Ora et Labora» («Молися та працюй») та торік – «За заслуги в розвитку освіти, науки та економіки» Академії соціального управління та Фонду реєстрації неординарних ідей й проєктів.
Вітаючи Миколу Шота з прекрасною датою його життя, зичимо відомому журналістові насамперед міцного здоровʼя, добра, щасливих літ, невичерпного натхнення, подальшого завзяття на творчих просторах!
Олег Підгайний
Світлини різних років з особистого архіву Миколи Шота
Коментарі
