Згадати тих, хто у засвітах

Як тільки не називають у народі першу неділю після Великодня: Гробки, Дарна неділя, Могилки, Проводи, Радониця, Радовниця, Родичі, Томина неділя. Незважаючи на таке розмаїття назв, цей день вирізняється важливою місією — поминанням та вшануванням покійних родичів. Це своєрідний Великдень для померлих. Часто його плутають із так званим «Навським великоднем», відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Звичай згадувати предків існував на території України ще до прийняття християнства. Зокрема, він не раз згадується і у давніх літописах. Спочатку прибічники Христової віри засуджували щорічні поминання родичів у час весняного пробудження природи, вважаючи, що такі обряди — відлуння язичества. Проте через деякий час церква згладила своє ставлення до таких церемоній. Навіть більше, ці звичаї стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у храмі, а й на цвинтарі, біля кожної могили. Серед іншого там освячували хліб і коливо як частину поминальної трапези.

У свідомості поминальників спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. Предки промовляли нехитрі приказки: «Їм лежать — земельку держать, а нам ходить — земельку будить», «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». Спеціально для поминання пекли паски (або ж залишали зі свят), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки.

У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. Тому нерідко люди плутаються, не відрізняючи місцевих від встановлених церквою традицій. Так, Навський великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять у четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли настає половина терміну між Пасхою і Трійцею). А на початку Фоминого тижня урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають й у Світлий понеділок). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

У день вшанування померлих родини, як правило, ідуть на кладовище. Запрошують на могили священиків, які освячують гроби і служать короткі молебні-панахиди. Куштуючи на цвинтарі святкові наїдки, люди згадують добрі вчинки покійного, історії із життя і, звичайно, моляться за його душу. Адже молитва — то найцінніший «гостинець» тим, хто у засвітах.

Підготувала А. ЗИМНЕНКО.