«Зброя тепер — це дрони»: історія поліцейського Лиса з Тернопільщини, який воює на передовій
Поліцейський із Тернопільщини Степан Напора, позивний Лис, уже півтора року боронить Україну у складі стрілецького батальйону поліції особливого призначення. Разом із побратимами він проходить найзапекліші ділянки фронту, де головна загроза — ворожі дрони.
Степану разом із побратимами доводилося виконувати різні завдання. Серед основних — контролювати різні напрямки, тримати лінію оборони, виявляти та знищувати ворога. Каже, перед кожним виходом надзвичайно важлива підготовка і планування, адже від цього залежить успіх бойової операції.
«Ми вивчаємо територію, куди маємо виходити: розміщення наших позицій, лісопосадок, доріг, мостів, плануємо маршрути, а вже потім готуємо спорядження, перевіряємо зброю, екіпіювання та свої наплічники».
До війни рф проти України Степан працював старшим інспектором чергової служби у відділенні поліції № 3 міста Гусятин. Коли почалася війна, приєднався до стрілецького батальйону, аби захищати країну.
«Вирішив долучитися, як українець, який хоче захищати свою землю. До того ж у мене дружина — військовий психолог, яка понад два роки служить у ЗСУ на Харківщині. Тому я теж вирішив стати на захист нашої країни», — розповідає Степан.
Після тривалих навчань підрозділ Степана заїхав на Торецький напрямок. Каже, добре пам’ятає, як готувалися до першого бойового виходу.
«Основне завдання — це тримати окопну лінію. Ми стримували ворога, було декілька лісопосадок — поступово формували рубежі оборони. І, звісно, небо… Дрони — наш найлютіший і найнебезпечніший ворог. Їхнє знищення — завдання номер один», — каже піхотинець.
Одна з бойових позицій мала назву «Труба» — це труба діаметром півтора метра, що проходила під дорогою за чотири кілометри від зруйнованого Торецька. Саме там Степан зі своїм підрозділом ніс службу по 10—14 днів. Вони контролювали сектор, вели спостереження, знищували ворожі дрони та стримував атаки.
«Труба — це умовна назва позиції. Вона була розміщена на торецькій дорозі, безпосередньо по ній проходила дорога. Труба виходила на дві сторони: одна — наша, а інша — ворога. Від ворожої ми були закриті мішками з землею, піском, щоб захистись від стрілецької зброї та FPV-дронів».
Заїжджати на позицію було дуже небезпечно, тому бійці добиралися пішки, а це майже десять кілометрів. Треба бути не лише підготовленим фізично, а й витривалим.
«На певну відстань ми під’їжджали броньованими бойовими машинами, там спішувалися і тоді малими групами висувалися на позицію. Коли дісталися, одразу встановлювали сітки, мішки з землею, будували лабіринти, щоб мати захист від мінних прильотів, уламків і FPV-дронів», — розповідає Степан.
Перебування на позиції менш небезпечне, ніж вихід чи захід на неї. Тому дуже важливо, щоб маршрут був заздалегідь спланований, із запасними шляхами відходу на випадок непередбачуваної ситуації.
Герой каже, зараз таких стрілецьких боїв, як у Другу світову, вже немає. Сучасна війна високотехнологічна і автомати вже не є головною зброєю.
«Зброя тепер — це дрони: FPV та Мавіки. Для піхотинця найефективніша зброя — це звичайна лопата. Бо хто встиг добре окопатися, той має шанс пережити будь-який обстріл. Але є й антидронова зброя — сіткові рушниці, кулемети, адже з автоматом проти дрона боротися важко», — ділиться Лис.
В умовах постійної небезпеки ти починаєш цінувати те, що у мирному житті здавалося буденним.
«На вихід ми брали максимум літру води на одну людину на добу. Зазвичай цього вистачало на кілька днів. Потім за допомогою дронів скидали нам так звані «посилки» до десяти кілограмів: воду, за потреби, боєкомплект і їжу. Так можна було протриматися ще 3—4 дні на позиції».
Найважче, каже Степан, не панікувати, бо паніка — це ворог. Лише холодний розум і самоконтроль допомагають врятувати не лише власне життя, а й життя побратимів.
Фронт, розповідає піхотинець, це не лише штурми, дрони та стрілянина. Це хлопці, які стали братами, а всі разом — великою родиною.
«Передова на словах — це штурми, бої, техніка дрони та артобстріли, а насправді саме тут починаєш цінувати ковток води чи шматок хліба, яким треба поділитися з побратимом. У мирному житті на такі дрібниці не звертаєш уваги, а там цінуєш по-справжньому».
Нині поліцейський Степан Напора разом із побратимами стрілецького батальйону продовжує нести службу на передовій заради майбутнього наших дітей. Каже, ми повинні вистояти і зберегти свою державу.
Читайте також:
«Ми не шукаємо легкого шляху»: військова Марія Ділай про життя в строю
«Ми не шукаємо легкого шляху»: військова Марія Ділай про життя в строю