Ще з пори хлопчачих бійок пам’ятаю: якщо хтось починав мордобій, то він не заявляв своєму противникові: “Я тебе битиму щосили, але якщо ти хоч раз вдариш мене, то отримаєш ще більше”. Подібне, здається, нікому не спадало на думку – як бійка, то бійка, кожен в ній діє, як може і як вміє.
Політичному керівництву і військовому командуванню Росії не завадило б повчитися етики у дворової чи шкільної шпани – та веде себе, сказати б, чесніше, ніж уся російська “еліта”. Остання чомусь щиро переконана у своєму священному праві руйнувати вщент українські міста і містечка, катувати і мордувати мирних людей, безсоромно і відкрито грабувати їхнє майно, брутально порушувати всі можливі писані й неписані закони й правила війни. Чинити все це – і, вочевидь, розраховувати на “большое спасибо, дорогие братья”? Якщо так, то вони прорахувалися з об’єктом своєї агресії. Їм варто було вибрати для цього народ, вражений масовим і непереборним мазохізмом (якщо, звичайно, такий відшукається на земній кулі). Оскільки ж для українців це збочення не є характерним, то не варто дивуватися тому, що з перших же кроків по нашій землі непрохані гості почали регулярно добряче отримувати по пиці.
Перегляньте також:
- МНС росії видало трешові поради, як рятуватися від українських БПЛА: спати по черзі, спостерігати за тваринами
- Фундація та імперія
Їм це чомусь не дуже сподобалося – відомо ж бо, що садисти дуже чутливі й жалісливі до теми власних страждань. Отож варто було чомусь там зайнятися і вибухнути в прикордонній російській області (а то й далі), як кремлівські правителі зчинили страшенний галас. Та такий, що непосвяченій у нинішню ситуацію людині, яка раптом впала на Землю з Марса, могло б здатися, що мирна російська гуманітарна місія роздає в Україні дітям цукерки разом з брошурками з текстом “Широка страна моя родная”, готує вівсяну кашку для літніх людей, а “неблагодарные нацисты” норовлять влаштувати якийсь шарварок десь на Бєлгородщині чи Брянщині. Ну, а коли вже пішли роздивлятися красоти підводного чорноморського світу їхній загарпунений українськими “Нептунами” крейсер “Москва” та група суден трохи нижчого класу, вся кремлівська рать наче з ланцюга зірвалася і заходилася метати громи і блискавки вкупі з погрозами найтяжчої кари на адресу України. Довелося побачити виступ з цього приводу в програмі мегаодіозної Ольги Скобєєвої відомого режисера Владіміра Бортка. В якусь мить мені здалося, що його ось-ось вразить апоплексичний удар – так гнівно, почервонівши і бризкаючи слиною він вимагав “возмездия” для тих, хто знищив “гордость российского флота”. Цікаво б запитати у нього, якби трапилася нагода: ота сама “гордость” ходила (чи плавала) собі поблизу українського берега з навчальною метою і з екіпажем із юних вихованців “мореходки”? Ні – “Москва” була оснащена крилатими ракетами і явно збиралася нести смерть і руйнування на Україну. Як і орди створених колись його режисерським талантом у “Собачому серці” шарикових. Як мала Україна реагувати? На думку мільйонів отаких російських бортків (чорт забирай, він же довгий час ходив під київськими каштанами…), ми мали дружно плескати в долоні й кричати “Ура!”?. И “воздавать славу русскому миру”?
Так він же у своєму розвитку ще не досягнув рівня дворової шантрапи – кому ж її “воздавать”?
Ігор Дуда
