Стосунки України та Польщі переживають не найкращі часи: президент Кароль Навроцький подав законопроєкт про «бандерівську ідеологію» та посиленні правила перетину кордону. Влада Польщі продовжує педалювати тему Волинської трагедії, яку вони називають геноцидом, а в польському суспільстві збільшуються антиукраїнські настрої. Разом з тим країна стала домівкою для сотень тисяч наших громадян, а збірна України саме в Польщі грає більшість своїх домашніх матчів.
Проти Азербайджану та Ісландії Україна гратиме у Кракові та Варшаві. Примітно, що обидва стадіони названі на честь одного із батьків польської державності Юзефа Пілсудського.
Перегляньте також:
- Юний футболіст зі Збаража — найкращий форвард англійського турніру
- Ветеранський чемпіонат Тернопільщини: 11 жовтня відбудеться головний матч сезону
При цьому персона колишнього «начальника Польщі» може викликати в українців не менше запитань, ніж діяльність Степана Бандери у поляків. Власне, багато в чому дії першого спровокували появу другого.
Пілсудський – рольова модель для українських націоналістів
Про багату біографію Юзефа Клеменса Пілсудського написано не один десяток книг, проте нас цікавить його революційна та державницька діяльність, що привела його в пантеон героїв Польщі та зробила ворогом українських націоналістів.
Юзеф ріс у Вільно, адже був за походженням литвином – нащадком покатоличеної литовсько-білоруської шляхти. Його рід був вже давно полонізований, але в околицях Вільно всі школи були російськими. Тож він з дитинства побачив як воно, коли твою мову та культуру вважають другосортною, а в коридорах забороняють навіть натяки на польську. Нагадаємо, що литовський Вільно, як і частина Польщі, входив тоді до складу Російської Імперії.
Майбутній політик вступив на перший курс медичного факультету у Харкові, але не довчився й перший рік, коли його вигнали за участь у студентських заворушеннях. Пілсудський був серед обвинувачених у вбивстві імператора Олександра ІІ й на п’ять років був засланий до Сибіру. Після повернення став одним із засновників Польської соціалістичної партії – і вів цілком собі традиційне життя для молодого революціонера. У ті роки його діяльність сильно нагадувала те, що робив одночасно із ним активний грузин Йосип Джугашвілі: грабував поштові потяги та різні установи, але не для власної наживи, а щоб передати копієчку на партію.
З часом Пілсудський навіть утворить більш радикальне крило Польської соціалістичної партії – тут напрошується аналогія з Бандерою та розкол в ОУН з Андрієм Мельником. З 1908-го й до початку Першої Світової він жив у Львові, де організував легалізовану «Стрілецьку спілку» та займався створенням підпільної Польської військової організації. Читав лекції з тактики майбутнім Українським січовим стрільцям.
«Очевидна річ, що при теперішнім укладі галицького характеру цілком безнадійною утопією було б думати про якусь революційну політику на галицькім ґрунті. В галицькім українці нема нічого революційного. Його героїзм пасивної натури. Галицький тип – се «хитрий Панько», – писав Михайло Грушевський ще у 1909 році, але в той же рік народився Степан Бандера, вдало підмічає історик Владислав Липовецький.
Коли у 1930-х молодих оунівців запитували звідки в них взявся революційний дух, то отримували у відповідь, що самі ж його й зростили у полонізованих школах на таких прикладах, як Пілсудський.
Режим «санації», політика «пацифікації» та концентраційний табір
Пілсудський як державний діяч – блискучий майстер розуміння realpolitik, тому більшість його дій диктувалися виключно інтересами Польщі. І тоді, коли після перемоги над більшовиками, спільно з армією УНР виголосив: «Від імені Польщі я закликаю: Хай живе вільна Україна!». І тоді, коли підписав Ризький мир з більшовиками, поділивши з ними території України та Білорусі.
Звісно, не можна всі гріхи Польщі у міжвоєнний період приписувати тільки Пілсудському, але це після його повторного приходу до влади в 1926 році розпочався режим «санації» («оздоровлення»), який по суті оформлював Польщу в авторитарну державу. В той час це було цілком в тренді, а харизматичний Пілсудський не вибивався з переліку європейських диктаторів: Франко, Муссоліні, Гітлер, Хорті та ряд інших.
Як тільки українці почали противитись політиці масової полонізації, стали застосовувати методи, які росіяни застосовували проти поляків. Одним з них була «пацифікація» («умиротворення») на території Східної Галичини, яку тоді називали Східною Малопольщею. Було розгромлено українські школи, «Просвіти», близько 2 000 осіб арештовано. Це був прямий поштовх до радикалізації українців.
У школах вводилася польська мова, чому українці противилися.
Зрештою в 1934 році у Варшаві було вбито Броніслава Пєрацького – одного з організаторів пацифікації та міністра внутрішніх справ Польщі. Після чого було заарештовано ряд членів ОУН, в тому числі й Степана Бандеру. Після цього влітку за підписом Юзефа Пілсудського було створено перший польський концтабір «Береза-Картузька», де окрім українців були й політично незручні поляки. Це не була машина смерті, як в СРСР чи Німеччині, але це було місце фізичних та моральних катувань, щоб люди позбувалися власних переконань. У таборі відсиділи майбутні лідери українського національного руху Роман Шухевич та Тарас Бульба-Боровець.
Не хочеться, щоб у читача склалося враження, наче автор хоче демонізувати Юзефа Пілсудського – він яскравий представник свого часу та свого народу. Точно так само, як Степан Бандера чи Роман Шухевич в Україні. Але уявити, щоб поляки зіграли на стадіоні імені Романа Шухевича в Тернополі за нинішніх умов важко, й не лише через війну, а через політичну кон’юнктуру.
***
Не хочеться, щоб у читача склалося враження, наче автор хоче демонізувати Юзефа Пілсудського – він яскравий представник свого часу та свого народу. Точно так само, як Степан Бандера чи Роман Шухевич в Україні. Але уявити, щоб поляки зіграли на стадіоні імені Романа Шухевича в Тернополі за нинішніх умов важко, й не лише через війну, а через політичну кон’юнктуру.
«Пробачте, і ми пробачаємо» («Forgive and we forgive») – послання польських та німецьких єпископів у 1965 році в знак примирення між народами після Другої світової. Те, що українці грають на стадіоні імені Пілсудського, означає, що ми пробачили. Залишилось почути «і ми пробачаємо» у відповідь.
Коментарі
