Заслужений художник України Микола Шевчук з Тернопілля зустрічає свою 60-у осінь
Творчість і волонтерство – два рівних є крила
- Опубліковано: Микола Шот
- —
- 26 Жовтня, 2025 о 10:13
Шістдесятий жовтень прийшов у життя заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України, лавреата обласної мистецької премії ім. Михайла Бойчука та конкурсу «Людина року Тернопільщини-2015» Миколи Шевчука. Він також займається викладацькою роботою з 1995 року в Теребовлянському фаховому коледжі культури та мистецтв, де став й одним із засновників відділу декоративно-ужиткового мистецтва.
У творчості пан Микола – багатогранний. Займається станковим і монументальним живописом, графікою та скульптурою, працює й у декоративній техніці. Мав уже чимало персональних виставок. Душа його – волинська. У Шумській міській громаді на Тернопіллі – коріння Миколиного роду, хоча сам народився вже за кілька кілометрів від прадідівських місць – у селищі Смига, що на Рівненщині. Студентські роки водили його у пошуках знань спочатку до Кременця, відтак – до Львова. Але зріле власне життя поєднав з княжим містом Теребовля Тернопільської області, звідки походить його дружина Оксана.
Перегляньте також:
- Вийшли календарі на 2026 рік із картинами Олега Шупляка: подарунковий дизайн і автографи автора
- Помер Ярослав Омелян – знаний художник і громадський діяч Тернопілля
Можливо, й недаремно з’явилася в його долі Теребовля – місто, якому з першої писемної згадки вже понад дев’ять сторіч. Адже стародавнє якнайширше знайшло відображення в творчості пана Миколи. В іконографії свято дотримується візантійської манери написання. Скільки творить, стільки сюжети картин пов’язані з українськими народними переказами, казками, піснями, давньоруськими літописами, дохристиянською добою. Усе дитинство він провів з дідусем і бабусею на Шумщині, чимало легенд розповіли вони внукові. Дитяча пам’ять закарбувала назавжди безкраї поля з житами й пшеницею, з яких не було видно йому світу – лише налитий дорідний колос, полум’я червоних маків і синь волошок. Він стояв між землею й небом, заслухався у спів жайвора, задивлявся, як стрибають прудко барвисті коники-стрибунці, що, бувало, не раз губив дорогу додому. Але страху не відчував. На шлях якось та виходив, зате переповнений був красою природи й линув до неї знову й знову. Цей відгомін дитинства залишився нині й на полотнах художника – у пейзажах, квіткових композиціях. Квіти він любить не лише відтворювати пензлем, а й вирощувати. Кілька сотих власного городу щороку відводить для них. Поратися біля них навчила мати. Трьох синів народила вона. Мріяла про доньку-помічницю, та не судилося. Проте батьки навчили хлопців однаково шанувати як «чоловічу», так і «жіночу» роботи. Тож і квіти сіяли брати, і біля кухні матері допомагали. У самого ж Миколи після одруження з красунею Оксаною народилася таки донька Марійка, нині вже теж знана у краї художниця Марія Тимчук.
Живописний всесвіт
З Миколою Шевчуком я познайомився рівно 15 років тому, коли напередодні Великодня завітав до його хати, аби підготувати матеріал до газети «Урядовий курʼєр» про його цикл «Писанки». Він не лише відтворив писанки на полотні, а осмислив її орнаменти, кольори, символи. Задля цього прочитав чимало відповідної літератури, вивчав писанкарську науку, традиції всіх українських регіонів, ознайомився на виставках, у колекціях з розмальованими-розписаними яйцями. «На писанках знайдете не лише прості елементи, що символізують певні побутові речі, – ділився думками художник. – Від них віє філософією життя. Давні мислителі, напевне, різними знаками закодовували чи подавали інформацію про власне розуміння сутності людини, її буття, а також взаємин, обрядів, всесвіту». Лише кілька назв полотен на цю тему: «Подільська княгиня», «Покутські стріли», «Решето», «Буй-тур!, «Гуцульські риби», «Дзвіниця», «Сорок клинців». А от «Полтавське воркування», на моє щире прохання, навіть прикрасило обкладинку моєї книжки «Життємір».
Звісно, про всі твори Миколи Шевчука й не розповісти. Згадаю хіба ті, які викликали захоплення, зокрема, в мене, або ставали знаковими для самого автора. Як-от «Прихилилося небо». До творення цієї роботи спричинилася радісна подія в особистому житті — художник тоді став дідусем. Ця картина –стилізація на тему українських народних казок. Дідусь бавить внучку, до його хати прихилилося небо, як ознака щастя, втіхи, а лагідна хмаринка стала своєрідною забавкою-тарахкальцем для немовляти.
Пан Микола тривалими роками стає якщо не учасником, то більше того – організатором пленерів. Уперше на такому заході я побачив його в липні 2013 року у селі Жуків біля Бережан. Справжня філософська та історична драма нашого народу постала тоді з його роботи «На Вкраїні мелять жорна». Це своєрідний творчий відбиток страшних подій першої половини минулого століття. Лірник грає та розповідає і про трагізм власного життя, і долі всього українства. Видніється хрест, який в Жукові на місцевому цвинтарі поставили у пам’ять про полеглих Українських Січових Стрільців та воїнів Української повстанської армії. Поруч – розп’яття та жорновий круг. На передньому ж плані картини автор зобразив три колоски ячменю й пшениці. Їх буревій воєн, голодоморів трохи зігнув-похилив, але вони не впали, а отже, обов’язково піднімуться, заколосяться щедрим зерном, і головне — малий колосок набереться сили-міці, забуяє життям, його не зможуть-таки змолоти ті нещасні жорна, він дасть майбутнє разом з озиминою, що вже зростає. Молоде колосся постає символом української юні, якій йти в майбутнє гідними будівниками своєї держави.
«Псалми Івана Богослова» — це була назва другої картини пана Миколи. Вона вже більше тяжіє до релігійної тематики. На тлі старовинної жуківської церкви, що зведена на честь святого, апостола та проповідника Івана Богослова, канти виконує лірник (його прототипом став учасник пленеру — відомий львівський художник Михайло Безпалків). З-під пензля Миколи Шевчука вийшла тоді й третя «лірницька», але вже декоративна робота — «Велик День», де автор, серед іншого, зосередив увагу й на елементах писанок різних етнографічних районів України.
Місцем Миколиного пленерного всесвіту воістину став Марійський духовний центр у Зарваниці. Сюди впродовж років він привозив своїх колег як організатор живописних акцій просто неба «Вікно у Небо. Зарваниця» та «Тобі, Богородице!». На цю добру справу отримав навіть благословення від глави Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука). Якщо пленер «Тобі, Богородице!» взявся за започаткування сакральної колекції Зарваниці, про яку ще колись мріяв митрополит Андрей Шептицький, то іконописний «Вікно у Небо. Зарваниця» поставив перед собою завдання – творити образи для церков Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ. Примітно, що на таких мистецьких заходах писали ще образки янголів-охоронців для українських воїнів. Особливістю пленеру «Тобі, Богородице!» стало й те, 2023 року його учасниками були лише художниці.
Микола Шевчук любить писати також портрети українських світочів. Зокрема, працював над втіленням образів ватажка опришків Олекси Довбуша, козацького полковника Морозенка. А от Дмитро Вишневецький постає одразу з двох його картин. На одній легендарний військовик зображений з луком на тлі родинного палацу в селищі Вишнівець, в якому народився, інша показує Байду на тлі Хортиці. Створив також портрети гетьмана Павла Скоропадського, видатної співачки Соломії Крушельницької, українського поета, радянського політвʼязня Василя Стуса. Поет-борець намальований на полотні на тлі темного та світлого кольорів – символів холоду й тепла. А ще автор додав до портрета стилізований образ калини як знаку України, яка була у серці Василя Стуса завжди. Навіть епосному козаку Мамаю вирішив надати образ Михайла Бойчука, одного з основоположників монументального мистецтва України ХХ століття, якого сталінський режим репресував, а відтак стратив.
На портретах Миколи Шевчука постають й нинішні захисники України. Є серед таких робіт і портрет полеглого Героя Володимира Питака, тіло якого Микола Шевчук доправляв з одного з моргів Дніпра до родинного села Дарахів на Тернопіллі. Варто зазначити, що Володимир десять років перед тим за «зеленою картою» став проживати у США, спочатку в Дейтройті, а потім – у Чикаго. 2014 року приїхав відвідати батьків і здав квиток на зворотній авіарейс та пішов на фронт. 25 січня 2015 року в бою за висоту 307,5 біля с. Санжарівка на Донеччині загинув. Тоді йому та його побратимам вдалося знищити три танки та чимало живої сили противника. Микола Шевчук про останній бій Володимира мав розмову з командиром взводу, в якому служив Герой. Тож історію цього історичного моменту зафіксував пензлем на полотні. Портрет Володимира Питака придбали у США, кошти витратили на потреби ЗСУ.
На струнах доброго серця
Микола Шевчук енергійний не лише на мистецькому та духовному поприщі. Він активний також у громадській діяльності. 1990 року, навчаючись у тодішньому Львівському політехнічному інституті, він брав участь в акціях непокори, що отримала назву Студентської революції на граніті. Коли 2004 року розпочалася Помаранчева революція, подався до столиці, аби стати в лави протестувальників. Звісно, Революція Гідності теж покликала пана Миколу на барикади. Сумління, власні переконання не дозволили йому бути осторонь страшних подій, які опісля Майдану приволокла на нашу землю російська агресія. Він разом з деякими майданівцями 2014 року організувалися в громадську волонтерську організацію «Теребовлянська вежа». Завжди були на зв’язку з фронтовиками, знали про всі нагальні потреби воїнів. Чого лише не доправляли на вогненний схід країни впродовж років – від плівки, шоломів, берців, термобілизни до ключів для ремонту вантажівок, бронетехніки, буржуйок, скоб….
Митець переконаний, що треба самому побачити, пережити будь-які події, щоб відтак писати картини, творити скульптурні композиції, інакше це будуть нещирі твори. Тому він був на Майдані, з фронтовиками – на передовій, спілкувався з ними, бачив, скільки поту й крові проливає ратна справа. Пан Микола став автором першого в Україні памʼятника Небесній Сотні, який урочисто відкрили в м. Теребовля на початку червня 2014 року. Здається, ця скульптурна композиція увібрала в себе всі символи Революції гідності, тож її можна читати, мов розгорнуту книгу. 2016 року Микола Шевчук разом з відомими художниками Богданом Ткачиком, Олегом Шупляком, Михайлом Дирбавкою та Богданом Бринським відгукнулися на пропозицію обласної та районної влади написати ікони в каплиці, яку звели на вшанування памʼяті полеглих Українських Січових Стрільців на горі Лисоня поблизу міста Бережани.
Якщо не у військових лавах, то маєш щось робити для фронту – так повинен постановити собі кожен українець, упевнений заслужений художник України Микола Шевчук з м. Теребовля на Тернопільщині. Адже лише разом можна перемогти цинічний та знавіснілий рашизм. За армією має стояти надійний тил, а отже, треба сумлінно працювати, сплачувати податки, займатися доброчинністю. Пан Микола вірний цьому обовʼязку, як і творчості. 30 жовтня, в день свого 60-річчя, він запросить шанувальників власного таланту до Тернопільського обласного художнього музею на персональну виставку «У нашім раї на землі…».
Микола Шот
Світлини автора.
Коментарі
