Чин Богослужіння Єрусалимського типу, за переданням складений ап. Яковом, братом Господнім і першим єпископом Єрусалиму.
Багато хто з літургістів вважає, що Літургія Василія Великого і Івана Золотоустого є послідовним скороченням Літургії апостола Якова.
Під час цієї Служби Божої миряни, як і священнослужителі, причащаються Тіла і Крові Христової роздільно, по давньому чині, як було прийнято до VI-го Вселенського Собору: спочатку священнослужитель вкладає в уста причаснику частицю Тіла Христового з дискосу, потім інший священик подає причаснику з чаші Кров Христову.
Відмінність цієї літургії ще в тому, що більшість молитов читається вголос, а не про себе, як на літургії Івана Золотоустого, Василія Великого чи Напередосвячених Дарів.
Під час Богослужіння Єктенії і Святе Письмо читається дияконом обличчям до народу, а не до престолу, крім «Апостола» і Євангелії читається також Старий Завіт, а замість «Херувимської пісні» на Великому Вході співається «Нехай мовчить всяка плоть…».
Під час Літургії відбуваються поминання священнослужителем усієї Церкви – усієї Спільноти – видимої та невидимої (прославленої, воюючої та терплячої), тобто поминання всіх членів Церкви – охрещених, ангелів та всіх прославлених святих. Люди під час цих поминань (молінь) співають постійно, повторюючи: «Пом’яни, Господи Боже наш».
Ця Літургія народилася в самій колисці християнства, в єрусалимській первісній спільноті, на Святій Горі, в лоні матері всіх християнських Церков. Вона дозволяє нам глибоко відчути живий зв’язок з Єрусалимом, кожного разу по-новому пережити духовну та історичну єдність з нерозділеним християнством перших століть.
Виразність молитов Літургії Апостола Якова воскрешає живу віру перших християн. Час, здається, повертається назад, і відозви на Літургії до святих отців древньої Церкви, майже сучасників цього богослужіння, оживляє відчуття близькості до них, єдності з ними у Христі.