50 років потому: від студента до письменника — спогади випускника філфаку Івано-Франківського педінституту

За прожитий час працював учителем української мови і літератури, понад 3 скликання очолював Яблунівську сільську раду, розбудував із односельчанами інфраструктуру рідного села, працював у газеті «Вісник Надзбруччя» на кількох посадах, співпрацював і досі співпрацюю з обласною пресою (опублікував понад 3 тисячі різножанрових матеріалів),написав понад 20 книг (художні, науково-популярні, літературознавчі, театрознавчі, публіцистичні, історико-краєзнавчі). Член Національних спілок письменників і журналістів України…

І. ШАНА РОДИНІ  ТА  ШКОЛІ

Іскри таланту до слова загорілися в шкільні роки. У старших класах писав вірші. Випускний твір з рідної літератури ряснів власними віршами. Вчитель-філолог Євген Нападій представив до грамоти за досягнуті успіхи з української мови і літератури і попросив батька допомогти здобути філологічну освіту. Батько Петро повіз мене до м.Івано-Франківська, влаштував влітку 1971 року на підготовчі курси, найняв репетитора з англійської мови. Маючи програму з вступних іспитів, я протягом літа щоднини готувався до екзаменів з української мови. літератури, історії та англійської мови. На вступних екзаменах набрав 18 балів – прохідний був 16. Сім днів відпрацював на відбійному молоткові на будівництві нового гуртожитку- вибивав у фундаменті діри для каналізаційних труб…

2. ЖИВЕ У СПОГАДАХ  ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ  ПЕДІНСТИТУТ  ІМ В. СТЕФАНИКА

1 вересня 1971 року побачив тодішнього ректора вишу, професора. академіка Олександпа Устенка, сина Андрія (1930-2023) і почув його виступ-привітання, адресований першокурсникам. Куратором моєї групи на українському відділенні був д. Олексій Шляхов. Рідну мову викладали: п.Галина Смирнова, Віра Суханова, Люція Батюк, О.Шляхов, англійську – Йосип Перкатюк, російську – Ольга Райковська,  давню українську літературу і теорію літератури – Михайло Донченко, українську літературу ХІХ століття – доценти Олександр і Елеонора Лисенки, а літературу ХХ століття – літературознавці, письменники Павло Нісонський (1918-1983) та Юлія Кочерган. Запам’яталися предмети професорів Любові Кіліченко, Володимира Полєка. Під керівництвом  п.Кіліченко написав реферат на тему «Музика на уроках української літератури». Початкову музичну освіту отримав у м. Копичинцях – грав на баяні арію Баха, полонез Огінського тощо.

Майстерності викладання літератури вчився також у незабутнього викладача зарубіжної літератури Григорія Мазецького.

Любив і досі люблю українську мову і літературу, читаю твори, дивлюся й зарубіжні кінофільми. У Додатку до диплома А ІІ № 055397 з мов і літератур стоять оцінки «добре» і «відмінно».

У 1974 році кафедру української мови в інституті очолив уродженець Львівщини, доктор філологічних наук, професор Іван Ковалик (1907-1989). Він запропонував студентам теми для дипломної роботи з української мови. Зголосилоося 14 однокупсників, а до фінішу прийшли тільки Галина Андрусишин і автор цих рядків. Написав дипломну роботу на тему «Мовностилістичні засоби при творенні жіночих образів у новелах В.Стефаника», яку захистив на державному екзамені другим після Галі, яка досліджувала мову поета А.Малишка. Тему дипломної роботи обрав свідомо. По-перше, В.Стефаник – це неперевершений майстер новели, по-друге, хотів отримати навики наукової роботи…Усе з літами стало в пригоді на літературній ниві.

Під час 4-річного навчання в інституті на філологічному факультеті працювали два декани. Найбільше запам’яталася співпраця з доктором філологічних наук, професором, академіком АН ВШ України Володимиром Матвіїшиним, сином Григорія (1935-2012). У нас склалася прихильність один до одного, мабуть, ще й тому, що ми обидва походили з одного району – декан народився у відомому селі Вікно нині Чортківського району. Я був послушним студентом. Декан сказав: «Візьми новий костюм і студентів, підіть у міський морг і одягніть в нього покійного нашого викладача». Пішли. Стукаю у морг. Виходить солідний дядько. «Доброго здоров’я. Що треба, щоби одіти в цей костюм викладача інституту?” У відповідь почув: «Бачиш кіоск, показав рукою. – Візьми дві пляшки «Гроно Закарпаття». Знайшлися карбованці. Приношу, вручаю, промовляючи тоді модні слова «Прошу, шеф!» У відповідь:«Буде зроблено, шеф!» Богу дякувати – все обійшлося добре. Другий випадок. Викдикає декан дл себе…

– Іван, отримав завдання направити в піонерський табір вихователя.

.- Та скоро ж екзамени.

-Я викладачів попереджу. Завтра всі складеш.

Склав за один день на «добре» три екзамени. Викладачка української мови Галина Смирнова сказала:

– Якби складав екзамен з групою, то було б «відмінно»

– А «добре» заробив?

– Так. Значить, степендія буде…Дякую.

Екзамен з російської літератури у п. Райковської мав бути через місяць. Беру повну сумку книжок і їду до піонерського табору в Яремче. У вільні хвилини перечитав рекомендовані твори. Приїжджаю на екзамен. Заходжу серед перших. Відповів на два запитання білету…Чую:

– Юначе, ви на якому відділенні?

– На українському…

– Цікаво…Дякую…

За дверима староста групи Оля Ріпецька відкриває залікову книжку і вигукує:»Відмінно!»

Провідав декана. Доповів, що практика в таборі йде добре. Попросив на роботу у табір ще одного студента. Приїхала однокурсниця, що стала моєю дружиною.

Про студентську практику в Яремчі опублікував в обласній газеті статтю «Табір над Прутом». 

Саме життя вимагало  цікавих справ і правдивого друкованого слова…

Були й сумні спогади. У онкологію потрапила доцентка Віра Суханова. Земляк, працівник музичного факультету інституту повідомив, що їде провідати в лікарню нашу викладачку. Я попросився за компанію. Пані Віра дуже зраділа, побачивши нас…Розпитувала про працівників інституту, справи вишу. А тоді каже:» Дякую, хлопці, що завітали до мене. Не знати, як живуть ті студенти, яким я ставила на екзаменах «відмінно»?…Ніхто з них мене не провідав. Дійсно, вік живи, вік учися…»

Скільки було цікавих поїздок. Яремче…Ворохта…Львів. Студентська праця в Криму. День військово-морського флоту в Севастополі. Відвідання у військовій частині друга на горі Бельбек…Народження донечки…Робота у рідному селі…Мамині молитви…Подарована інтуїція…Вірні друзі…Зради…Наклепи…Заздрість   Все було…Чую плече Ангела-охоронця…

3.  ПАМ’ЯТАЙМО  ТИХ, ХТО  НАС  РОБИВ  ЛЮДЬМИ

50 літ…Це немалий відрізок часу. Це – 18250 прожитих у праці днів. Пам’ять – найцінніше, що Всесвіт залишив землянам. Вічная пам’ять глибокошановні батьки, вчителі, викладачі, що зробили нас чесними людьми, навчили совість брати супутницею по житті. Нехай земля буде пухом і покійним батькам, учителям школи, викладачам, і покійним друзям, з якими познайомив інститут, з якими пройшли разом чотири роки студентського життя…

Живим, що читають ці рядки, прожити в здоров’ї призначений ВАМ земний вік, залишити людям набутий ВАМИ досвіт. Ми – щасливі люди, бо мали наставників-сівачів і мали своїх учнів, в душах котрих засіяли найкращі зерна, що виростило людство. Було і нині з нами РІДНЕ СЛОВО…

Іван Бандурка