У тернопільському краєзнавчому музеї з нагоди 80- річного ювілею (світлої пам’яті) поета Бориса Демківа зібрались його друзі, знайомі, педагоги, просвітяни і просто шанувальники творчості. Директор музею Степан Костюк , відкриваючи захід, поіменно згадав велетів поетичного слова нашого краю, які у розквіті творчих сил відійшли у Вічність: Степана Будного, Степана Алича (Мокрія), Володимира Вихруща, Бориса Демківа. Актори народного драматичного театру – студії «Сузір’я» під керівництвом режисера Ореста Савки щиро й натхненно читали поезію ювіляра та посвяту поета Богдана Мельничука – відомий вірш про «ручку», якою писав колись пан Борис і яка тепер знаходиться у музеї.
Перегляньте також:
- Генеральний директор ТРЦ “Подоляни” Михайло Ібрагімов серед номінантів “Гордості Тернопілля”
- Галицький фаховий коледж імені В’ячеслава Чорновола брав участь у Всеукраїнському форумі «Майбутнє України в руках молоді»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пісня «Квіти ромена» Бориса Демкова була випущена мільйонним тиражем
Знаний краєзнавець Михайло Ониськів, який добре знав Демківа, здійснив невеличкий віртуальний екскурс у першовитоки становлення майбутнього поета. 1965-й рік ознаменувався тим, що у львівському видавництві «Каменяр» з’явилась перша збірочка Романа Лубківського «Зачаровані коні», а ось у престижному на той час київському видавництві «Радянський письменник» (тепер «Український письменник») – невеличка книжечка тернополянина Бориса Демківа «Сувора ніжність». Саме вона, образно кажучи, й відкрила йому двері до спілки письменників України. У його творчому доробку низка оригінальних збірок: “Контрасти” (у 1968 р. була заборонена разом з книгами Д.Павличка та М.Руденка), “Символи” (1968), “Червоне мовчання” (1973), “Крило зорі” (1978), “Дерево життя” (1982), “Вибрані твори” (1986), “Ораторія лісу” (1987), книга пісень “Квіти ромена” (1996). Остання відзначена літературно-мистецькою премією імені Богдана та Левка Лепких. Біографічна повість “Людина до сонця іде” – про життя Степана Будного. Демків став першим лауреатом обласної літературної премії імені Степана Будного.
Відвідавши перше Всеукраїнське свято мови у Кіровограді (Кропивницький), поет був приголомшений – повсюди процвітала скалічена російська. Вболіваючи за рідну мову, зізнається: “…ти стаєш вже святом”, – у відомому вірші “Звернення до рідної мови» і просить її бути не лише святом, “а насущним хлібом на щодень”.
У 1984 році Президія Верховної Ради нагородила Бориса Демківа Почесною Грамотою за роботу із творчою молоддю. Це єдиний в Україні випадок. Михайло Михайлович Ониськів згадує: – Якось їхали на вечір Степана Будного, і Борис поїхав у червоній куртці, і саме через це йому вже встигли й закид зробити. Щоб згладити напруження, я свій виступ почав так: «Ой не має значення, яка в тебе куртка, червона чи синя, головне, що має Україна славетного сина». Було навіть так. Залишався газетний папір від «Тернопільських щорічників», то допомогли поетам і видали «Яворину» Євгена Безкоровайного та «Величальну Україні» Бориса Демківа.
Ця людина заслужила високий пієтет на Тернопіллі. Час сьогодні непевний. Все частіше відходять за межу Вічності творчі люди. Повірте, вони у нас нікому не потрібні. Пригадую золоті слова вже покійного Богдана Хаварівського, який переконливо казав, що треба поспішати жити, бо всі ми будемо в архіві. Мені в пам’ятку моя поїздка до Києва на шевченківську конференцію. Там я ночував у студентському гуртожитку. Так ось в одному з тих помешкань висів на стіні передрукований із журналу «Україна» його знаменитий вірш «Тітка Модеста». Це найкращий творчий шедевр тогочасся, – щиро зізнається Михайло Ониськів.
Спогади, спогади… У всіх вони різні, особливі. Очільник обласної спілки письменників Олександр Смик, так само як і я, не знав поета Демківа. Але перша меморіальна таблиця поету була поставлена з ініціативи Смика, це був перший крок зробленого. Під час виступу пан Олександр закликав усіх долучитися до Інтернету і відродити пам’ять про Бориса Демківа, яким у свій час неабияк захоплювалась тогочасна молодь. Поети живі тільки тоді, коли ми їх пам’ятаємо, – наголосив голова спілки. Незнання власної історії, власної літератури, краєзнавства нашими сучасниками вражає.
Дев’яносто відсотків свого часу віддавав праці з листами, – згадує письменник Богдан Мельничук, – це були ґрунтовні відповіді кожному. У цих листах загинули ненаписані ним власні вірші. Довший час був без роботи і не мав за що жити. Він сказав геніальну фразу, коли просився до одного редактора на роботу: «Я не вмію погано працювати». Дякувати світлої пам’яті Богдану Хаварівському. Взяв його кореспондентом «Русалки Дністрової», а я був тоді редактором. Сумліннішого працівника не було.
Участь у творчій годині взяли відомі тернополяни: художник Ярослав Омелян, режисер Орест Савка, вихованці літстудії Бориса Демківа «Сонячні кларнети» письменники Марія Назар, Зіновій Кіпибіда, Богдана Дурда, Зоя Кульчицька, дружина поета – пані Антоніна Демків та інші. До слова, Борис Демків дав путівку у літературне життя не одному сучасному письменнику Тернопілля, коли перебував на посаді керівника клубу творчої молоді “Сонячні кларнети” при обласній молодіжній газеті “Ровесник”.
Якби Борис Демків написав тільки слова вірша «Квіти ромена», а Владислав Толмачов лише одну цю мелодію, – каже Степан Костюк, – вони все одно б увійшли в історію. І насамкінець. Працівники краєзнавчого музею та члени обласної організації Національної спілки краєзнавців України, які підготували «Годину поетичного слова «Пісенний злет ромена», показали відео-нарис про незабутнього поета.
