Євгенія Кузнєцова: про діалекти, літературу та радіодиктант
- Опубліковано: Катерина Мороз
- —
- 8 Листопада, 2025 о 19:05
Цьогорічна авторка тексту для Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності — письменниця, перекладачка та дослідниця Євгенія Кузнєцова — розповіла для «TeNews» про своє дитинство, вплив війни на творчість і реакцію на резонанс навколо диктанту.
Кривий Ріг для мене був хабом, а село — домом
Розкажіть, як ваше дитинство в Кривому Розі та в селі Хомутинці вплинуло на перші літературні ідеї та сприйняття світу.
Кривий Ріг для мене був хабом по дорозі на південь, а село – домом. Але ці постійні поїздки між різними регіонами України були для мене визначальними для усвідомлення, що українська буває різною. При чому це не були геть протилежні полюси. Це досить близькі між собою, але різні говірки.
Війна змінює мене — і тому змінює те, як я пишу
Як події останніх років, зокрема війна, змінили ваше бачення письменства?
Війна, звичайно, визначає, про що і як я пишу. Просто тому, що війна змінює мене, змінює мою родину, наші пріоритети і бачення майбутнього. Я пишу реалістичну прозу, тому життя довкола сильно впливає на те, як я пишу.
Деталі швидко забуваються, тому варто писати, поки все ще триває
Ваш роман «Драбина» описує події після вторгнення. Чи було важко писати про це в реальному часі?
«Драбина» писалась швидко і легко, але, звичайно, в мене були сумніви, як вона сприйметься, я переживала, чи не підведе мене власне відчуття межі й доречності написаного. Але загалом деталі дуже швидко забуваються, тому я вважаю, що варто писати і в реальному часі, якщо є така можливість.
Які виклики ви відчули, поєднуючи актуальні події з художніми елементами історії?
Мені справді легко пишеться, коли я вже знаю і бачу власних героїв. Я їх сприймаю, як реальних людей, тому мені не складно їх поміщати у реальні події.
Я не думаю про реакцію — думаю, як розповісти історію
Що для вас важливіше: художня цінність тексту, увага читачів чи критиків?
Коли я пишу, я про це не думаю. Загалом може це прозвучить дивно, але для мене герої та їхні життя настільки реальні, що я дуже чітко розумію, що з ними може статись, а що ні. І тому у мене насправді не так багато вибору, коли історія в голові вже склалась. Я вже думаю про те, як її розповісти, а не про реакцію на книжку.
Ви часто поєднуєте гумор із серйозними темами — війною, переселенням, стосунками. Це свідомий прийом?
Для мене гумор та іронія просто частина мого сприйняття світу. Я не придумую навмисне щось смішне. Просто життя, попри всі його трагедії, часто поєднує гірке зі смішним.
Персонажі говорять так, як живуть
У ваших книгах звучить суржик і «сільський» колорит. Ви робите це свідомо для автентичності?
Те, як говорять мої персонажі залежать від того, звідки вони і що вони за люди. Деякі персонажі говорять абсолютною літературною мовою, бо вони такі. Але якщо ми, скажімо, оповідаємо про умовного Анатолія Степановича, який все життя крутив жигулі в гаражах, то навряд він може вживати слова «напрочуд» чи «на кшталт».
Ви перекладаєте з кількох мов. Як це впливає на ваше відчуття української?
Часто в інших мовах впізнаєш конструкції чи вирази зі своєї і це наштовхує на думку, що ми, люди, загалом дуже схожі… Загалом знання інших мов тільки посилює любов до своєї, бо приходить розуміння, що хай як добре ти знаєш іншу мову, але відчуваєш ти тільки свою.
Російське — це вороже, чуже
Що для вас означає говорити українською, особливо під час війни?
Для мене особисто війна нічого не змінила у сприйнятті мови, але я рада, що багато українців усвідомили, хай навіть і з війною, що російське – це вороже, насаджене, чуже.
Мені просто зателефонували — і сталося маленьке диво
Цьогоріч ви стали авторкою тексту для Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності. Як це сталося?
Мені просто зателефонували і запропонували написати текст, а я з радістю погодилась. Це для мене особисте маленьке диво, бо я змалку люблю радіо і воно відіграло велику у моєму усвідомленні власної української ідентичності.
Як ви сприйняли реакції після диктанту — і схвальні, і критичні?
По-різному. Деякі дуже розчулили. Отримувала повідомлення з окупації, від тих, хто втратили рідних. Це дуже щемко. Були і неприємні коментарі. Вони очевидно не були для мене радісними.
Що ви хотіли донести цим текстом?
Думаю, назва тексту чудово доносить основний посил. Жити треба, попри все.
А як ставитесь до флешмобу, коли ваш текст озвучували різними діалектами?
Дуже позитивно ставлюсь! Особливо тішуся діалектним версіям, бо вони мають реальну академічну цінність і з катедри діалектології мені вже писали, що беруть їх в роботу для викладання і дослідження. Це прекрасно!
Це смішна, але дуже важлива книжка
Чи є новий роман або проєкт, про який можете розповісти?
В ці хвилини друкується моя нова книжка англійською мовою «Cooking in Sorrow: A Manual for Interacting with Ukrainians and Food» (Готуємо в журбі: Посібник із взаємодії з українцями та їжею). Ми її написали спільно із британським журналістом Гулівером Креґом. Вона розповідає іноземцям про нас через наші щоденні звички та кухню. Це смішна, але дуже-дуже важлива книжка. Дуже вболіваю за неї.
Читайте також:
Через незаконні ремонти та закупівлі у школах громади втратили понад 3 мільйони гривень
Через незаконні ремонти та закупівлі у школах громади втратили понад 3 мільйони гривень
Коментарі
