Уявімо, що група українців увійшла в комп’ютерну гру і створила віртуальний український народ. Для успішної змагальності з іншими віртуальними народами, українці формуватимуть для себе інструментарій: засоби спілкування, організаційні моделі, стратегії перемоги, оснащення, ресурси тощо. Якими вони будуть?
Перегляньте також:
- Щомісяця Сергій Надал за власні кошти допомагає ЗСУ: передав ще 5 FPV-дрони для 24-ї окремої механізованої бригади
- Три найсексуальніші частини жіночого тіла на думку чоловіків
Українець – це той, хто належить до українського народу, тому спочатку треба визначитися з поняттям «народ».
Почнімо з того, що слово «народ» вказує на наявність спільного предка – «родителя», тобто члени одного народу є генетично («кровно») спорідненими, є людьми того ж самого роду.
Йдемо далі. Ще Платон казав, що народ – це велика людина. У сучасних термінах, народ – це біосоціальний організм, колективна істота. Подібно до окремої людини, народ має дух, душу і плоть. Що це таке?
Дух народу – це спільнота духовних сутностей, об’єднаних спільними інтересами у світі духів. Втілення у фізичному світі відбувається зі світу духів, який в українській традицій позначають терміном «Нава». Дух народу визначає його волю.
Душа народу – це його інформаційна складова: мова, інтелект, емоційність, знання, звичаї, пісні, танці, навички тощо.
Плоть народу – це його генофонд, реалізований у фізичних тілах своїх представників.
Душа (невидима, «м’яка», «софтвар») і плоть (видима, «тверда», «хардвар») – це земні складники народу; в українській традиції вони позначаються терміном «Ява» (явний світ).
Між трьома складниками існує тісний зв’язок. Дух народу – це його світоглядно-вольовий стрижень, який неминуче підлаштовує під свої потреби душу і плоть. Що вищий рівень «небесного народу», то розвиненішу психіку і якісніший генофонд він потребує в земних умовах, а тому плекає їх у процесі групової реінкарнації.
Відтак ми розрізняємо Україну духовну (спільноту українських духовних сутностей – втілених і невтілених) і Україну земну (спільноту втілених українських духовних сутностей). Покажемо це не прикладі.
Уявімо, що група українців увійшла в комп’ютерну гру і створила віртуальний український народ. Для успішної змагальності з іншими віртуальними народами, українці формуватимуть для себе інструментарій: засоби спілкування, організаційні моделі, стратегії перемоги, оснащення, ресурси тощо. Якими вони будуть?
Згідно з принципом економії енергії, вони використовуватимуть те, до чого звикли. Наприклад, мовою внутрішнього спілкування буде тільки українська, адже єдина мова дозволяє найточніше передавати сенс, а також утаємничувати спілкування від конкурентів.
Якщо через якісь обставини гравець-українець «випадково» потрапив до іншого віртуального народу, то він почуватиметься в ньому некомфортно, а за першої ліпшої нагоди пристане до своїх.
Це те, що спостерігаємо в реальному житті. Скільки знаємо історій, коли людина все життя вважала себе «русскім», але якось почула про Україну, занурилася в українську історії та звичаї, швидко вивчила мову і переїхала в Україну. Бо тут їй добре! Ще яскравішими є випадки, коли українцями раптом відчувають себе німці, англійці, індіанці, японці або африканці. Колись читав про німкеню, яка ненароком почула українську пісню, після чого розридалася, заговорила українською і захопилася вишиванням.
– А чи може бути, що в одному житті людина почувається щасливою з одним народом, а в наступному – з іншим?
Нема підстав відкидати таку можливість. Просто це означатиме, що спочатку відбувся перехід у духовному світі до іншого «небесного народу», а вже після втілення людина природно притягнулася «до своїх».
Таким чином, належність до народу має духовне коріння (визначається «на небесах»), а в земних умовах лише реалізується з більшим чи меншим успіхом.
А тепер, нарешті, переходимо до запитання «Хто є українцем і як це визначити?»
Нам ніхто не дасть довідку про те, ким є людина в духовному світі. Висновок можемо зробити тільки на основі її земної поведінки. Це робиться на основі трьох простих критеріїв.
1. Людина сама визнає себе українцем. Тобто їй подобається належати до українського народу і сприяти його розвитку. Підтвердженням правдивості такої самоідентифікації є конкретні дії людини на користь української справи. Головне, що людина публічно визнає себе українцем. Самовизнання – це річ об’єктивна.
2. Людина розмовляє українською мовою. Якщо вона раніше її не знала, то докладає зусиль для її освоєння. Духовний українець невимушено опановує земну українську мову, тому що природні справи робляться з любов’ю, а тому легко й ефективно. Володіння мовою – це також об’єктивний показник, який легко перевіряється.
3. Наявність українського предка. Якщо людина належить до європейського антропологічного типу, то взагалі нема жодних питань, адже всі білі люди мають спільного предка і походять зі спільної прабатьківщини. Якщо ж у людини є домішки інших рас, то їй треба документально довести наявність українця у своєму родоводі.
– А якщо людина іншої раси приносить велику користь українській справі, але не може представити документи про українського предка?
Для таких випадків є генетичний аналіз: за порівняно невелику плату за місяць-другий можна отримати довідку про наявність чи відсутність «українських генів».
– А якщо людина, скажімо, чисто чорношкіра, є надзвичайно корисною для України, але зовсім не має генів, притаманних українцям?
Якщо вона справді така цінна, то ніщо не завадить Українській державі визнати таку людину «духовним українцем» або просто надати їй статус громадянина.
– Чи можна кожного громадянина вважати членом Української нації?
Громадянство і нація – це різні категорії.
Громадянин – це категорія політична, яка об’єднує людей, наділених правами делегувати своїх представників в органи державної влади усіх рівнів.
Натомість етнос і нація характеризують стан народу. Якщо бути точним, то обидва слова – гелленське «етнос» і латинське «нація» означають те ж саме – «народ». Ми ж їх використовуємо для позначення двох рівнів організації народу: етнос – це аморфний стан, близький до натовпу, натомість нація – це організований народ зі своєю державою.
Український народ, навіть після оновлення у 2014 році, досі перебуває у стані аморфного етносу. Наше завдання – перетворити його на організовану націю з Українською державою.
Хай Буде!
Ігор Каганець,
Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV
